Громадське радіо
Тетяна Трощинська: Чи брали ви участь в Останньому дзвонику?
Олександр Симчишин: Цього року я свідомо не пішов, щоб уникнути офіціозу. Ми рекомендуємо цього року усім керівницам шкіл проводити ці святкові лінійки не довше, ніж 40 хвилин. І, власне, у школах, де вчаться мої сини ця лінійка тривала не довше 20 хвилин. Без довгих промов та агітацій.
Тетяна Трощинська: Чому вирішили так зробити? Знаємо випадки, коли діти непритомніли через спеку, або просто нудно, і як реагували у ті роки, коли приходив міський голова на лінійку?
Олександр Симчишин: Я зазвичай приходив без попередження, або говорив ввечері напередодні, щоб ніхто не готувався. Ми короткими офіційні заходи робимо не через втрату свідомості дітей, хоча це звісно траплялося. Ми хочемо, щоб лінійка не була напругою для учнів чи батьків. Це для того, щоб дітям було цікаво. Їхнє свято продовжується зазвичай після того, як їх відпустили.
Андрій Куликов: А хто приходить без попередження до вас? Зокрема з «верхніх ешелонів влади»?
Олександр Симчишин: Та, власне, без попередження — ніхто. Останнього разу був візит президента. Ми ніяк до цього не готувалися, бо в нас є певний план в комунальній сфері, бюджетній сфері, і їх не можна зривати чи міняти через те, що хтось приїжджає. Ми вважаємо неправильним практику, коли фарбують труби та ялинки в зелений колір, бо хтось приїхав. Це все має бути системно та постійно, незалежно від того, хто приїхав.
Ми пишаємося тим, що ми місто підприємців і водночас намагаємося популяризувати й інші наші «родзинки»
Андрій Куликов: Я, приїжджаючи до нового міста, завжди вмикаю місцеві канали тб чи радіо. І так сталося, що перший ефір, який мені трапився, був за вашою участю. Ви відкривали меморіальну дошку Роману Шухевичу. І я подумав, а чи не пора перейменувати місто Хмельницький, який віддав Україну в лабети російському царату?
Олександр Симчишин: Мені, як і, я впевнений, абсолютній більшості міста, дуже подобається назва Хмельницький, і я знаю, що є особистості, які намагаються ці питання підняти, але воно не буде мати підтримки і того не варто робити.
Андрій Куликов: Як називався Хмельницький ще до того, як називався Проскурів?
Олександр Симчишин: Плоскирів.
Тетяна Трощинська: Хочу ще запитати стосовно бренду міста, думаю, що ви знаєте, що Хмельницький дуже часто називають «містом базарів», і хочу дізнатися, чи приємно це чути вам, з одного боку, а з іншого тут художники часто малюють образ «кравчучки», базару тощо.
Олександр Симчишин: Я би посперечався. Я особисто не страждаю комплексом мешновартосі, якщо Хмельницький маю славу міста підприємців. Якщо така слава є — супер. 40 тисяч мешканців задіяни у цьому, і це здорово. Але Хмельницький це такж місто інновацій. Ми хочемо зробити все, щоб тут було легко вести бізнес. Ми постійно говоримо, що «не ринком єдиним». Зазарз ми розвиваємо туризм. Ми робимо подієвий туризм. У нас майже кожного місяця відбуваються літературні та музичні фестивалі, щоб затягнути людей сюди, щоб вони саме через фестивалі полюбили наше місто, а також витрачали тут кошти. У нас також є музеї. Нині ми будуємо також музейний комплекс.
Повну версію слухайте у вкладеному звуковому файлі