Молодь їде з Черкас через міф, що Європа — це апріорі краще, — Іван Подолян

Любомир Ференс: Заступник голови Черкаської міської облдержадміністрації сказав, що черкащани отримують 8 тисяч гривень зарплати. Це правда?

Іван Подолян: Це близько до правди. Я не орієнтуюся в конкретних цифрах, але можу сказати, що дійсно достойні зарплати в регіоні є, і, попри це, є багато вільних робочих місць.

Любомир Ференс: Це достатньо велика зарплата, і неможливо знайти людей?

Іван Подолян: Саме так.

Любомир Ференс: Мало черкащанам?

Іван Подолян: Тут є момент зневіри молодого покоління в тому, що можна стартувати з такою заробітною платою. І так, як є гарний піар Польщі як першого місця роботи, тому молодь стартує прямо туди.

В мене був досвід понад рік тому: я підбирав людей на посаду кухарів. В нас є декілька спеціалізованих навчальних закладів, які навчають кухарів. Але молодий кухар, починаючи зі старших курсів, їздить в Польщу працювати. Хоча наші заробітні плати вже дуже наближуються до польських.

Євгенія Гончарук: Тобто ще існує той міф, що в Польщі краще?

Іван Подолян: Так, плюс не всі порівнюють рівень життя і вартість життя, дивляться тільки на заробітну плату – вищі цифри, значить потрібно їхати туди. 

Любомир Ференс: Чи було б достатньо цих грошей для того, прожити в Черкасах тим, хто не має свого власного житла?

Іван Подолян: Оренда двокімнатної квартири коштує 3000 гривень.

Любомир Ференс: 30% – це реалістичні цифри, навіть для Європи.

Євгенія Гончарук: Заступник голови Черкаської ОДА говорив про інвестиції, і казав що область ледь не лідирує в цьому плані за даними профільного міністерства. Чи це так?

Іван Подолян: Я не знаю статистику Міністерства, можливо, це і правда, але, якщо ми візьмемо Україну в цілому, то за міжнародними рейтингами, за ставленнями іноземців, Україна є зоною недовіри, і люди не готові сюди вкладати кошти. Звичайно, високо ризиковані фонди сюди заходять, щоб спробувати, забити перший кілок і бути першими на цій території, коли тут заспокоїться політична ситуація і закінчаться воєнні дії.

Любомир Ференс: На вашу думку, чому сприйняття закордону залишається статичним? Що там нібито краще, адже зарплати не набагато більші?

Іван Подолян: На мою думку, є певний міф поняття Європи, як чогось кращого, до чого людина прагне. Цей міф, звичайно, вибудований на певних фактах, і 20 років тому розрив був велетенський. Зараз після Революції я відчуваю величезну позитивну динаміку. Але все ж таки ще залишилася потужна міфологія, яка сидить у людини в голові стосовно того, що Європа і європейське – це завжди краще, ніж Україна і українське. Я грішу саме на це.

Наші заробітні плати вже дуже наближуються до польських. 

Любомир Ференс: Можливо, ще й річ у тому, що немає відчуття захищеності та безпеки. В мене є знайомі, у яких все добре: вони мають достойні зарплати, в них є житло, але вони хочуть виїхати через беззаконня і корупцію.

Іван Подолян: Так, ви праві. Ми спілкувалися з представниками Нестерівської групи, і в них є ідея переходу нашого суспільства від суспільства з загрозою безпеки до суспільства з відчуттям безпеки.

Любомир Ференс: В Черкасах є це відчуття незахищеності?

Іван Подолян: Так, таке відчуття є. Але й зароджується те покоління, яке мислить по-іншому, і цей прошарок населення зростає.

Євгенія Гончарук: Ви як представник громадського сектору розумієте, що без контакту, діалогу чи тиску на місцеву владу не буде якогось результату. Чи активна громада Черкащини?

Іван Подолян: Є в нас групи і громадські організації, які сфокусовані саме на громадському контролі. Я себе до таких громадян не відношу, хоча сам періодично беру участь в подібних акціях. Ми в Агенції регіонального розвитку сфокусовані на створенні нової культури, нової парадигми мислення для того, щоб покоління, яке має прийти на зміну старого способу мислення, розвивалося швидше.

Любомир Ференс: Часто доводиться чути, що люди, які прийшли до влади після 2014-го року і були нормальними, відірвалися від землі. Ви відчуваєте цей розрив зараз між владою Черкащини і громадою?

Іван Подолян: Розрив є, але я не думаю, що це якимось чином пов’язано із 2014-м роком. Просто 2014-ий рік приніс струс, коли змінився склад людей в органах влади, хоча в Черкасах він не сильно змінився. Струс здійснився, але світогляд корінним чином – ні. Зараз ми активно і підтискаємо, і показуємо яскраві зразки, як запроваджувати суспільний діалог для того, щоб не було цього розриву. Для того, щоб депутат, міські чиновники спілкувалися із суспільством напряму.

Залишилася потужна міфологія, яка сидить у людини в голові стосовно того, що Європа і європейське – це завжди краще, ніж Україна і українське

Євгенія Гончарук: Не так давно представники громадськості і Агенція розвитку працювали над стратегією розвитку міста. Чи навчилися ви будувати довгострокову стратегію?

Іван Подолян: Процес стратегування  дуже повільний і не динамічний, в ньому немає яскравих речей. Він почався більше понад рік тому, а місяць тому відбулася перша стратегічна сесія в історії міста Черкаси.

І Черкаси підійшли до неї з більш підготовленою громадою, з активістами, які здатні зробити цей місток між європейською практикою стратегування і українською. Завдяки цьому ми рухаємося повільніше, але правильніше.

Євгенія Гончарук: Чи є у вас на цій посаді кілька конкретних планів того, що має змінитися в регіоні?

Іван Подолян: В нас немає мети включатися в боротьбу, ми її уникаємо, ми вибудовуємо щось. Тому наші плани пов’язані з тим, що треба створити в місті Черкаси.

Євгенія Гончарук: Що треба створити?

Іван Подолян: Якщо говорити про матеріальні яскраві речі, то потрібно, щоб запрацював аеропорт. Що б в місті Золотоноша запрацював індустріальний парк.

Євгенія Гончарук: А в якому стані аеропорт?

Іван Подолян: Він працює, але не на повну ефективність. Зараз він здатний приймати літаки тільки в денний проміжок часу, тому що там немає світлової сигналізації. І там потрібно ще багато інвестицій, щоб він відповідав світовим нормам.

Любомир Ференс: Для чого Черкасам аеропорт? Він може стати такою Меккою, куди будуть прилітати туристи?

Іван Подолян: Аеропорт – це не тільки люди і туристи, і в першу чергу – не туристи. Аеропорт потрібен як логістичний центр, навколо якого завжди вибудовується інша економічна активність. До нас почали прилітати інвестори з багатьох країн, і буквально вчора на зустрічі з представником великого японського концерну, нас питали про аеропорт.