На Донеччині потрібно провести культурну деокупацію, - Ігор Стокоз

В студії – Ігор Стокоз, заступник голови Донецької ВЦА з гуманітарного напрямку та Євгенія Калугіна, яка представляє громадську організацію «Сильні Громади», координатор руху «Ефективне місто» в Слов’янську з вирішення проблеми відходів в місті.

Дмитро Тузов: Що відбувається зараз в області з освітою?

Ігор Стокоз: Сьогодні ми зробили основний наголос на реформуванні освітньої галузі в Донецькій області. Ми вважаємо, що без якісної нової освіти, без культурної деокупації перезавантаження цієї області неможливе. Тому що нам потрібна нова свідомість, нова культура, а культура – це не тільки мистецтво, а це культура взаємин між собою, це культура ставлення один до одного, до своєї держави.

Першим кроком буде побудування нової системи опорних шкіл в Донецькій області, і обов’язково треба щось робити з педагогічними кадрами.

Дмитро Тузов: Виходить, що накладається те, що потрібно відновлювати школи, які постраждали від воєнних дій, на проведення реформи. Ви згадали про створення опорних шкіл, яким чином це буде відбуватися?

Ігор Стокоз: Це вже відбувається. Ми зараз займаємося оптимізацією навчальних закладів в нову систему, в якій будуть опорні школи та їхні філії. І опорні школи будуть цими осередками, які будуть давати нові якісні знання і можливість учням, згідно з новим законом про освіту, здобувати ті знання, які необхідні практично для повсякденного життя, в першу чергу.

Валентина Троян: Ви вважаєте, що зараз не дуже якісна освіта? Якщо так, то поясніть, чому?

Ігор Стокоз: Треба розуміти, що світ не стоїть на місці. Наразі він розвивається і ментально, і технологічно, і культурно, і ми маємо за цим встигати. Ми маємо давати ті знання, які дозволяли б нашим учням і нашим випускникам бути конкурентними не тільки в Україні, а й за кордоном, і для цього треба здійснювати певний комплекс заходів.

Дмитро Тузов: Як реагує місцеве населення, що частину шкіл в результаті реформи буде скорочено чи закрито?

Ігор Стокоз: Будь-які зміни в будь-якому суспільстві дуже рідко сприймаються позитивно, тому що люди звикли, що так зручніше. Нехай тут поганенько вчать, але тут через дорогу перейшов, і якось воно буде. Тому, звичайно, треба пояснювати, що це майбутнє дітей, що діти зможуть отримати більш якісні знання.

Валентина Троян: Чи вистачає педагогів на Донеччині? Я уявляю, яка ситуація взагалі в школах на лінії розмежування?

Ігор Стокоз: Якщо говорити про нову освіту і про нову якість знань, то вчителів не вистачає, тому що приблизно 25% вчителів – пенсійного і глибоко за пенсійного віку. Ми вважаємо, що треба брати до уваги і інертність мислення і якісь стереотипи, адже ті люди, які нам колись розповідали про Володю Ульянова, а тепер розповідають нам про Тараса Шевченка, трохи застарі. Я переконаний, що наших дітей мають вчити молоді підковані вчителі, які володіють останніми досягненнями і знаннями.

Ми вважаємо, що без якісної нової освіти, без культурної деокупації перезавантаження цієї області неможливе

Дмитро Тузов: Чи існують школи, які навчають в «сірій зоні», яка знаходиться в досить небезпечних місцях, інколи і в зоні бойових дій?

Ігор Стокоз: «Сіра зона» – це доволі розмите поняття. Наприклад, візьміть Мар’янку чи Красногорівку, де в Красногорівській школі вікна на першому поверсі затулені піском, тому що по прямій знаходиться терикон «крокодил», де сидять сєпари і обстрілюють цю школу. В цьому році під час ЗНО школу обстріляли, ми дітей спустили на підвал, а потім вивезли в Мар’янку. Тобто є школи в нас, які працюють в «сірій зоні». Більше того, в минулому році в нас були діти, які мешкали на нашій стороні, а ходили в школу в Микитівку повз блокпости.

Валентина Троян: В нас вчора був ефір у Костянтинівці, після якого до нас підходили люди, і казали, що є список сіл, які варто було внести до таких, які є небезпечними для життя, але цього не робиться. Що ви можете розказати?

Ігор Стокоз: По-перше, це законодавчо робиться не в Донецькій області, а у Верховній Раді. По-друге, потрібно чітко розуміти, для чого це потрібно. До мене теж звернулися мешканці деяких сіл, приблизно 600 осіб, де були певні проблеми. І вони гадали, що, якщо в цю постанову включать цей ряд населених пунктів, відбудеться якесь полегшення. Але вони бачать лише свою проблему, та в цей перелік включаються ці населені пункти. Тобто вирішується питання для цих 600 осіб, а що робити 14-15 тисячам? Податки не платяться, земельна рента не платиться, з чого жити? Де взяти кошти, щоб ці населені пункти могли функціонувати? В мене поки немає  відповіді на це питання.

Дмитро Тузов: Пані Євгенія, ваш рух називається «Ефективне місто». Які найбільші проблеми, якщо ми говоримо про Слов’янськ?

Євгенія Калугіна: В рамках проекта лично я выбрала вопросы обращения с твердыми бытовыми отходами. Этот проект заканчивается в декабре. Мы прослушали и обговорили стратегии, которые помогут городу. По факту мы видим то, что люди не понимают, как нужно обращаться с мусором, и у нас проблема с тем, что мы не знаем, куда сдавать рассортированный мусор и опасные отходы. Например, в Украине большая проблема с тем, куда утилизировать лампочки и ртуть.

Дмитро Тузов: Ви сказали, що люди не проінформовані про те, як поводиться зі сміттям. Це означає, що ми покладаємося виключно на ініціативу людей, які мають сортувати сміття. Але ж в місті мають бути якісь програми, щоб хоча б ці контейнери сортувальні скрізь стояли?

Євгенія Калугіна: Да, в городской программе, которая утверждена в апреле этого года, это все заложено – закупка контейнеров, закупка машин на вывоз. Но у нас большая проблема с неинформированностью местного населения. Люди у нас бескультурны во всех отношениях. Люди воспринимают сортировку мусора как навязывание.

Дмитро Тузов: Чи можна ці проблеми вирішувати на місцевому рівні? Вводити відповідні адміністративні важелі, чи все потрібно йти через Верховну Раду, поки там приймуть закон?

Ігор Стокоз: Ні, на рівні громади можна прийняти рішення, що в саме в цьому осередку ми хочемо, щоб було чисто, тому ми запроваджуємо певні обмеження. Розповідати та пояснювати – це дуже довга дорога в Дюнах.

Дмитро Тузов: Але це треба робити паралельно.

Ігор Стокоз: Так, і це саме важке, тому що немає нічого більш інертного, ніж людська свідомість і звички.

Дмитро Тузов: Чому цього не робить Військово-цивільна адміністрація? Наприклад, чому не скаже: «Друзі, ви хочете, що ми дихали чистим повітрям, щоб в нашому місті було чисто, значить, ми вводимо такі-то норми поведінки, за невиконання яких наступає адміністративна відповідальність».

Ігор Стокоз: В нас є розмежування гілок влади. Це місцеве самоврядування може прийняти таке рішення – депутати або нові об’єднані територіальні громади.

Валентина Троян: Яка ситуація в Донецькій області з житлом для переселенців?

Ігор Стокоз: Проблема ця є. Можливо, вона не така гостра, як у 2014-му чи 2015-му році, коли людей було дуже багато, але вона є. Наприклад, в нас є сьогодні переселенці в Святогірську, в Сосновому Бору, у Святих Горах, і ці проблеми не вирішені. Там є люди не тільки з Донецької області, а й з Луганської. І поки що ми гадаємо, яким чином ми могли б зарадити цьому. Є певні соціальні програми і в Слов’янську, і в Краматорську, де на гроші Євросоюзу мають будуватися соціальні гуртожитки. Наразі з різних причин ці питання ще не вирішені, але вирішення цих питань могло б трохи полегшити ситуацію.

Дмитро Тузов: Що зараз відбувається в Донецькій області, щоб люди, які тут живуть, сказали: «Слава Богу, що ми залишилися в Україні»?

Ігор Стокоз: Буквально у жовтні в нас проходив Економічний форум, на якому ми розглядали візію Донецької області. І дійшли того, що сьогоднішня місія нашої команди – це відбудова інфраструктури, перезавантаження реформи освіти. Але особисто я чітко вважаю, що моя місія і місія моїх побратимів – підготувати підґрунтя для тих дітей, які зараз народилися, і які в 30-му чи 40-му році на отому базисі, який ми готуємо, будуть розвивати комфортне середовище, а не їздити світами.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.