https://static.hromadske.radio/2018/08/gromadske-u-tvoemu-misti-s.svg

На Луганщині є запит на безпеку, а не на журналістські стандарти, - журналіст

Про розвиток журналістики на Луганщині говоримо з лінійним продюсером UA:Донбас Олександром Шелестом

Ведучi

Анастасія Багаліка,

Тетяна Курманова

Гостi

Олександр Шелест

На Луганщині є запит на безпеку, а не на журналістські стандарти, - журналіст
https://static.hromadske.radio/2018/05/hr_u_tvoemu_misti_18-05-18_shelest.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/05/hr_u_tvoemu_misti_18-05-18_shelest.mp3
На Луганщині є запит на безпеку, а не на журналістські стандарти, - журналіст
0:00
/
0:00

Треба рухатися до європейських цінностей, розуміти європейські цінності та наближати стандарти нашого життя до тих стандартів медіа, що захищають свободи. І ми намагаємось тут на Луганщині захищати ці свободи., – говорить Олександр Шелест.

 

Анастасія Багаліка: Хочеться розпочати з загальних обрисів того, що відбувається у медіапросторі Луганщини.

Олександр Шелест: Зараз у нас із вами такий час, що медіа як атрибут суспільства досить ціннісно переорієнтовуються. Річ у тім, що так трапилося, що медіа, ЗМІ як своєрідний стереотип – це своєрідні піармайданчики тих або інших (влади, провладних, олігархічних речей). Різниця цього часу полягає в тому, щоб прибрати цей момент, як на мене. Люди починають самі розуміти, хто працює на той чи інший результат конкретних груп – хто замовляє музику.

Так трапилося, що на Луганщині, як, мабуть, усюди до Революції Гідності, до рушійних змін у суспільстві, квітла ситуація, коли конкретні замовники були при владі. Була одна єдина партія та різні відгалуження, а ЗМІ відстоювали чиїсь інтереси.

Проблема на Луганщині двошарова. Перший шар – на тлі всієї країни, всіх цих змін, яких зараз зазнає суспільство. Другий – розділення області лінією бойових дій. 

Тетяна Курманова: Як ви розвиваєтесь зараз? Розкажіть трохи про UA:Донбас.

Олександр Шелест: Це велика реформа Суспільного. Не знаю, чи варто вам говорити про фінансування, стандарти – певні речі, які є найголовнішими в роботі журналістів. Голова правління і багато хто в своєму бекграунді були на початках заснування Громадського телебачення, відповідним чином – радіо. Всі ми, всі наші реформатори з одного місця та йдемо однією стежиною. Зараз процес реформування відбувається саме на цьому тлі. Є конкретний незалежний мовник, що має обслуговувати інтереси суспільства, бути ціннісно орієнтованим на трішечки правішу, трішечки ліберальнішу аудиторію, яка вимагає змін у багатьох життєвих питаннях. Треба рухатися до європейських цінностей, розуміти європейські цінності та наближати стандарти нашого життя до тих стандартів медіа, що захищають свободи. І ми намагаємось тут на Луганщині захищати ці свободи. Чи вдається? Насправді, вдається.

Тетяна Курманова: Чи сприймає суспільство, чи розуміє необхідність цього?

Олександр Шелест: Не сприймає, не розуміє і не зрозуміє. Люди, які мешкають на Луганщині, на Донбасі хворі на цей панічний страх перед тим, що ти не знаєш, що буде завтра. Я збирався на ефір, написав пост у Фейсбуку – мовляв, слухайте. І надходить інформація, що після обстрілу, котрий тут, у Сєвєродонецьку, було чути, загинула родина в Троїцькому. Ти розумієш, що в людей інші запити – запити на безпеку, на правду.

Серед нашої аудиторії є дві категорії людей. Перша – та, котра індиферентна – «байдуже, це не про мене, я тут ходжу на роботу, якось живу – аби не стріляли й не було війни». Друга – це та, яка постійно в інформаційному процесі, вишуковує, дивиться. При чому й ті, й інші легко можуть стати жертвою пропаганди та бути використаними конкретними людьми в конкретних цілях.

Анастасія Багаліка: У вас на Луганщині проводили якісь опитування, стежили за тим, хто що дивиться, читає, слухає? Наприклад, я знаю, що такі дослідження проводить Детектор медіа, ІМІ.

Олександр Шелест: Були певні елементи як складова досліджень, що зачепили Луганщину, Донеччину; є певні рекомендації від того ж Детектор медіа стосовно того, що потребує суспільство. Це все нас зачепило, але в контексті всього розвитку Суспільного. Але, мабуть, найголовніша проблема в тому, що до людей, які мешкають тут, не доходить фаховий, чіткий, зрозумілий і дорогий, із точки зору медіа, зріз, щоб чітко зрозуміти: ага, дивляться «Росію-1» – і ми знаємо, що стільки-то відсотків споживає інформацію звідти. А так, виявляється, що всі начебто про це говорять, говорять про карти покриття, а конкретного споживача саме тут ніхто дуже предметно не досліджує. З цим ми стикаємось і від цього так само потерпаємо.

Сєвєродонецьк – це провінційне місто. Нікого не хочу образити, але тут глуха провінція. Провінційність підходів, у тому числі до роботи з медіа, чиновників, представників служб, влади вражає.

Коли ми відновлювалися з нуля, то започаткували формат живих ефірів, живих студій – дискусійний формат реального майданчика для багатьох точок зору. Найголовнішій наш меседж: «Люди, вмикайте телевізор чи радіоприймач, слухайте, звертайтеся – просто під час ефіру. А ми будемо робити все, щоб з’ясувати, дати відповідь на ваше запитання». Ми розпочали це робити. Є буквально декілька прогресивних керівників, які розуміють це, постійно йдуть на контакт (з управління соц.захисту, управління юстиції). З точки зору інших людей – конкретна упередженість: «це ЗМІ, журналісти! Вони щось запитають, а ми будемо виглядати не так?!»

На четвертий-п’ятий рік після того, як у пересічного українця змінене світосприйняття, кажуть: «Ми не підемо на це медіа, тому що в нас тут щось не те запитають». І краще або нічого не казати, не коментувати та залишитися осторонь, або потім, можливо, або офіційно, щоб усе було вихолощено певним чином. А прямий ефір цього не дає – це живе спілкування.

Анастасія Багаліка: Ті, хто не приходить, “вихолощені ефіри” – це про керівництво області?

Олександр Шелест: Не лише. Керівництво області, як військово-цивільне, так і президентська вертикаль, конкретні очільники місцевого самоврядування і силові структури як такі – усюди це панує. Я довго думав, що зробити, щоб це змінилося. Певні зрушення були, але коли ти працюєш за стандартами, коли ти надаєш майданчик, один із стандартів – це баланс думок. Є конкретні факти, конкретні запитання. Йти назустріч незручним питанням – це неважко, але це ще не розуміють всі чиновники.

Не складно йти та говорити про проблеми. Вони є. Від того, що ми не будемо говорити про той чи інший випадок, нічого не буде змінюватися. Ти – чиновник, це твоя зона відповідальності, приходь говори: «Я не можу» – «Чому?» – «Немає грошей (чи кадрів)» – наприклад. А це вкрай важлива ситуація для Луганщини та Донеччини. Давайте робити разом! Прийди, не виправдовуйся, а конкретно говори про проблеми. Ти отримаєш нормальне запитання, люди почують нормальну відповідь. А коли є панцир, панцир провінційного середовища, його пробити дуже складно.

Тетяна Курманова: Чи працюєте ви для жителів непідконтрольних територій?

Олександр Шелест: Для нас це було найважливіше як для телекомпанії-переселенця – зараз трішечки змінений підхід і ми намагаємося йти в фарватері змін суспільного мовника. Виникають певні складнощі. Вони не стільки ціннісні, скільки інструментальні. Ми не можемо бути повністю виваженими й перемогти пропаганду з того боку лінії розмежування. Все дуже банально. Так трапилося, що ми зараз не можемо називатися Луганським обласним державним телебаченням, телеканалом «ЛОТ» – тепер ми UA:Донбас. Моя особиста точка зору: і це погано. Нехай це буде Суспільне, якийсь інший канал – тут потрібно «ЛОТ» – той, який пам’ятають, довоєнний. Люди бачать, що він ідейно змінений, він інший і він наш. Чому люди звідти  телефонують до нас? Вони бачать рідні обличчя і хочуть їх бачити. І люди сприймають телевізор і людей, які там бувають, як особу, яку давно не бачили. Треба було зберегти бренд – із цієї точки зору це дуже важливо. Але ні! Тепер є Луганськ-1 на Демьохіна 25, бренд «луганське телебачення» вони забрали собі, говорять, що це вони, а всі інші – зрадники й ті, хто втік, кому байдуже на луганську землю. Там йде потужний накат на людей, ідеологічно людей зомбують, і дуже успішно.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.