Немає в Україні такої сили, яка зможе припинити незаконний видобуток бурштину, - журналіст

Рівненський Клондайк. Свій погляд на бурштинову проблему висловить журналіст Дмитро Леонтіюк – автор багатьох розслідувань з цієї теми.

Дмитро Леонтіюк: Для того, щоб зрозуміти, що відбувається на тих територіях, де копають бурштин, варто зрозуміти проблему мовою математики. Бурштинова проблема – це не проблема, яку можна вирішити силовим методом, і це найпростіше пояснюють цифри. За офіційними даними СБУ, які озвучувалися в минулому році, в незаконному видобутку бурштину-сирцю тільки на території Рівненщини задіяно близько 200 тисяч осіб. Тобто це кожен третій мешканець Полісся. Це, наприклад, більше, ніж вся СБУ в усій країні, більше, ніж вся Нацгвардія України, це точно більше всіх озброєних людей на території Рівненщини. Це люди, на яких держава просто забила. Вона забула ті віддалені, Богом забуті місця, де немає доріг, де немає інфраструктури, де страшенна криза з робочими місцями, є райони, де конкурс на якусь вакансію сягає 25-26 осіб на місце.

Ця проблема не нова, систематизована схема була ще при Кучмі, сформувався корупційний потік, і він стікався струмочками до Києва ще з 1996-го року і стікається донині.

Люди знають, що це єдиний заробіток. Насправді, це пекельно важка праця, і за цю важку працю люди платять своїм здоров’ям в буквальному сенсі – це онкологія, це урологія у чоловіків, тому що стояти днями і ночами по коліна в холодній воді позначається на здоров’ї.

В 2014-му році відбулася наступна ситуація. Досить цікава компанія приїхала на Клондайк разом з озброєними людьми, які хотіли оголосити нові правила роботи – 60% мала забирати «криша», 40% мали брати собі місцеві мешканці. І це притому, що влітку 2014-го року було півтора місяці, коли на «чорному» ринку грам бурштину коштував дорожче, ніж грам золота. Люди дали відсіч і відчули за собою силу. Причому компанія, яка приїхала, не налазить ні на одну голову: в одній машині їхав на той момент народний депутат від Партії Регіонів, на той момент помічник консультанта Олега Ляшка і на той момент член «Правого сектору». В одній машині.

Але люди відчули за собою силу, і вони вперше не злякалися озброєних людей, вперше помстилися за своїх поранених, тому що там були люди з вогнепальними пораненнями, по яких стріляли з автоматів. І далі люди, які і так не надто поважали владу, які десятиліттями годували працівників міліції своїми хабарями, зрозуміли, що вони можуть того не робити. Тому що дядько з автоматом посеред лісу – це ще геть не аргумент. У 2014-му році в одному з урочищ мало не спалили нинішнього очільника рівненської міської поліції, на той момент він керував міліцією Сарненського району.

Така ситуація зберігається і донині. Там зараз досягнутий досить хиткий статус-кво, коли поліція не помічає, а місцеві намагаються не попадатися на очі поліції.

За офіційними даними СБУ, які озвучувалися в минулому році, в незаконному видобутку бурштину-сирцю тільки на території Рівненщини задіяно близько 200 тисяч осіб. Тобто це кожен третій мешканець Полісся

Лариса Денисенко: Наскільки я розумію, там працює багато немісцевих. Яка взагалі система цього допуску?

Дмитро Леонтіюк: Давайте пригадаємо Житомирщину, коли рік тому в місті Олевськ між місцевими і немісцевими мешканцями відбувся конфлікт – два угрупування в центрі міста постріляли один одного з автоматів, пістолетів та закидали гранатами.  Давайте називати речі своїми іменами – є організоване злочинне угрупування «Кєпки», є організоване злочинне угрупування «Морди». Я неодноразово запитував про це у нашого генерального прокурора, і Юрій Луценко говорив, що знає про ці угрупування, він знає, хто це….але просто знає і все.

Лариса Денисенко: Генеральний прокурор України знає про «Морди» і нічого не робить. Звучить необнадійливе.

Григорій Пирлік: Як раз генеральний прокурор України кілька років тому гучно міняв керівництво місцевої прокуратури і обіцяв, що вже буде все добре.

 Дмитро Леонтіюк: До речі, заступник прокурора Рівненської області Андрій Боровик, якого тоді мало не за вухо в кайданках виводили особисто Грицак з Луценком, зараз на волі, він благополучно захистив науковий ступінь кандидата юридичних наук. Причому дисертація присвячена уникненню кримінальної відповідальності за корупційні діяння.

Люди хотіли і зараз хочуть простих речей – працювати легально, хочуть платити з того податки і хочуть простих і зрозумілих правил гри

Лариса Денисенко: А, молодець, це називається – у науковій роботі використав свій досвід.

Дмитро Леонтіюк: Так. Отже, зараз минає вже третій рік після того, як Порошенко доручив за два тижня прикрити цю лавочку. Можемо поїхати, я покажу півтори десятки місць, де зараз видобувають бурштин. Не лежить вирішення проблеми у нинішньому  правовому чи силовому полі в Україні. Немає в Україні такої сили, яка зможе припинити незаконний видобуток бурштину. НЕМАЄ. У 2014-му році на копанки приїздили люди, які представлялися, що вони з «Правого сектору», місцеві в них позабирали все, навіть гранатомети, і завезли їх зв’язаними в їхніх же машинах у відділок поліції. Не лежить вирішення проблеми в силовому варіанті.

В чому проблема? У 2014-му році держава Україна інституційно могла диктувати свої умови. Люди хотіли і зараз хочуть простих речей – працювати легально, хочуть платити з того податки і хочуть простих і зрозумілих правил гри. Вони не хочуть, щоб приїхали дніпропетровські бандити замість львівських або ще якісь і оголошували нові правила, як це зараз відбувається. Люди хочуть офіційно взяти клаптик землі, на ньому відпрацювати і все. До 10 травня 2014-го року держава Україна могла ці правила гри диктувати місцевому населенню. Зараз місцеві точно знають чого вони хочуть. І не буде працювати схема Розенблата-Полякова. 

Напевно, це не вигідно жодній правлячі партії, тому що бурштиновий ринок в Україні – це ринок, який приносить кеш. Він не «сірий», його не потрібно відмивати, для нього не потрібні конвертаційні центри, це просто наглий дуже великий кеш, який сотнями тисяч доларів заходить щодня і десь осідає. Ви подивіться на ціни на нерухомість у Рівному, ціни такі, як на Хрещатику. Чому? Тому що люди, які не мають там освіти, купують нерухомість, щоб здавати.

Можна собі просто уявити, який потік кешу йде до столиці. Колись озвучувалася в одному із негласних матеріалів слідчо-розшукових дій цифра в 70 тисяч доларів на добу. В 2014-му році ця цифра була на порядок більша – вона доходила до 200-300 тисяч доларів на добу. Бурштин української хорошої якості, який можна сирцем переробляти на ювелірні вироби, – це 70% світового обсягу. Саме ювелірного бурштину. Він легалізується як польський або литовський, тому що там все дуже просто. Ти приїздиш в Гданськ, Люблін, Варшаву тощо, приходиш до ювеліра, складається папірець, що я, Войтек, купив у Мішека стільки-то бурштину за такі-то гроші. Все. Далі людина переробила на ювелірний виріб, сплатила податки і продала. Все.

Можна собі просто уявити, який потік кешу йде до столиці. Колись озвучувалася в одному із негласних матеріалів слідчо-розшукових дій цифра в 70 тисяч доларів на добу

Лариса Денисенко: І нікого не хвилює, звідки у Мішека чи у Войтека той бурштин?

Дмитро Леонтіюк: Знайшов у лісі, ніхто ж не каже, що то український бурштин.

Десь у Вільнюсі днями має бути ювелірна виставка, і там вже анонсований один з заходів – це одна з платформ в рамках всесвітньої ювелірної виставки, і одне з питань, яке буде обговорюватися – це створення у Вільнюсі біржи українського бурштину. А легального українського бурштину на світовому ринку не існує. В нас існує легальні тільки три підприємства по видобутку бурштину, але їхні показники видобутку – 12 тон на рік. Реальний  обсяг українського «чорного» видобутку сягає 300-400 тон на рік.

Григорій Пирлік: Який варіант вирішення проблеми, на вашу думку, міг би існувати?

Дмитро Леонтіюк: Прості, зрозумілі правила гри, однаково єдині для всіх, система важелів і противаг. Тобто бурштинокопачі працюють легально, їх легально охороняє озброєний український поліцейський, який отримує від того зарплату, вони легально це все продають або в Торгово-промислову палату, як це відбувається в Литві, або ліцензованим підприємцям, як це відбувається в Польщі, або напряму іншим зарубіжним покупцям, які це всі офіційно замитнюють на митниці і вивозять.

Крім того, Україні потрібно думати і про легалізацію галузі переробки бурштину, тому що видобуток – це лише видима частина айсбергу. Є ще переробка бурштину. Рентабельність цього бізнесу сягає приблизно 250-600% в залежності від складності виробу. Елементарно взяти камінець і зробити з нього кульку – це 200-300% рентабельності.  Для цього не потрібно вищої освіти, для цього потрібен верстат, який коштує 5 тисяч доларів.

Реальний  обсяг українського «чорного» видобутку сягає 300-400 тон на рік.

Лариса Денисенко: А чи не здається вам, що ці люди вже розбещені цими грошима, попри всі хвороби і складнощі професії? Чи не скажуть вони, чому це маю платити податок і отримувати умовні 12 тисяч гривень, якщо я знаю, що я можу скупити цілий під’їзд у дорогому новому будинку у Рівному?

Дмитро Леонтіюк: Ситуація дуже проста: ми зараз маємо одне або два повністю абсолютно втрачених покоління української молоді. Це ті, кому станом на тепер від 14 до 30 років. Вони виросли в правовій системі, яка називається нігілізмом, вони виросли без закону, вони його не знають та не поважають. Очевидно, це покоління потрібно буде заганяти силовими методами. Але ці силові методи заганяння цього покоління в рамки не викличуть соціальний вибух лише за однієї умови – законодавчо врегульовані прості і обов’язкові для всіх правила гри. Тільки так.

Лариса Денисенко: І кримінальне переслідування тих, хто на цьому наживається набагато в ширшому масштабі, аніж той, хто це видобуває.

Дмитро Леонтіюк: Так, ми говорили про це. Генеральний прокурор прекрасно знає, хто є верхівкою. Генеральний прокурор з Рівненщини, голова СБУ з Рівненщини, заступник голови СБУ Демчина – з Рівненщини.

Григорій Пирлік: А глава Національної поліції тут працював.

Дмитро Леонтіюк: До речі, з Князєвим я познайомився в перший день його призначення на Клондайку. І це, напевно, єдиний очільник поліції області, який зміг добитися елементарної поваги місцевого населення і місцевих лідерів бурштинокопачів. На момент призначення Князєва урочище Гальбин являло таку картину: чотири гектари лісу, на яких компактно знаходиться 30 тисяч людей з мотопомпами, зі зброєю, які миють бурштин, які займаються сексом, вживають алкоголь і наркотики, продають бурштин, скуповують, крадуть його, б’ються за бурштин, стріляють за нього тощо. Тобто на одній галявині людей більше, ніж всієї міліції на той момент у Рівненській області. Ситуація патова. Призначили Князева, він поспілкувався з місцевими лідерами і буквально за два дні оця масовість була знята просто дипломатичним шляхом.

Лариса Денисенко: Але цей звитяжний подвиг поки ніхто не повторював, я так розумію?

 Дмитро Леонтіюк: Діалог з Князєвим був дуже простий. На той момент у ВР лежав третій чи четвертий законопроект, який хоча б якось врегульовував легальну роботу з видобутку бурштину. Але це був перший крок до оцих простих правил гри. І Князєв сказав, що Верховна Рада до осені обіцяє прийняти цей закон, давайте до осені зупинимося, а буде закон, будемо працювати і ніхто нікого чіпати не буде.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.