Освіта на лінії розмежування: куди йдуть мільярди з держбюджету?

Про це дізнаємося в заступниці директора департаменту освіти Донецької ОДА Тетяни Сідашевої та вчительки, ініціаторки різних проектів у Краматорську Оксани Проселкової.

Тетяна Курманова: Оксано, які проекти ви реалізуєте?

Оксана Проселкова: Наша ініціатива – це робити власні проекти, а не просто брати участь у тих конкурсах, яких зараз дуже багато. Коли я прийшла у школу у 2014-му році, в нас тоді не було переконання того, що будуть такі моменти, коли потрібно буде перейти на дистанцію. Але я поставила перед собою мету зберегти тих дітей, які залишилися або повернулися до Краматорська. І перший проект, який я започаткувала у 2014-му році, – це шкільні читання. Він був спрямований на популяризацію сучасної української літератури для дітей та підлітків.

Тетяна Курманова: Тетяно, скільки зараз навчальних закладів на лінії розмежування і скільки там зараз дітей?

Тетяна Сідашева: Після збройного конфлікту на сьогодні в нас залишилося 1279 навчальних закладів, 597 дошкільних навчальних закладів, 538 шкіл, також професійна технічна освіта і вища освіта I-IV рівня акредитації. Загальна кількість учнів – це 280 тисяч учнів. В школах в нас навчаються 155 тисяч учнів.

З першого дня, коли з’явилася ця лінія розмежування, департамент світи працює над тим, щоб ми могли забезпечити всі умови для тих дітей, які там залишилися. На сьогодні це 119 закладів, і майже 12 тисяч учнів, дітей дошкільного віку і студентів. Також в нас є заклади, які не працюють, тому що будівлі майже зруйновані. Тому ми запроваджуємо всі належні умови, щоб діти отримували достойну освіту.

Андрій Куликов: Що конкретно мається на увазі?

Тетяна Сідашева: Мається на увазі, щоб були теплі та світлі школи, щоб були підручники, щоб були учні та підвіз, якщо потрібно. Інше – в цих закладах проводяться різноманітні заходи для того, щоб діти та вчителі не вважали себе покинутими в цих умовах. Ми наполягаємо, що всі наші прифронтові містечки – це Україна, якби ви завітали туди, ви б побачили, наскільки там змінюється свідомість людей, як взагалі люди відчувають себе українцями.

Андрій Куликов: Скільки шкіл на підконтрольній території Донеччини є справді українськими за мовою освіти?

Тетяна Сідашева: Близько 75% шкіл.

Андрій Куликов: А за кількістю учнів?

Тетяна Сідашева: Це більше 90 тисяч, тобто десь 63%.

Андрій Куликов: Наскільки українська мова сприймається?

Тетяна Сідашева: На сьогодні ми кажемо про те, що освіта надається тільки державною мовою. Я не можу сказати, що це всі розуміють, але ж ми працюємо разом з органами місцевого самоврядування, з директорами та вчителями над тим, щоб діти навчалися українською мовою. З досвіду минулого року із 16-ти тисяч першачків 12,5 тисяч пішли навчатися українською мовою.

Ми наполягаємо, що всі наші прифронтові містечки – це Україна, якби ви завітали туди, ви б побачили, наскільки там змінюється свідомість людей, як взагалі люди відчувають себе українцями

Тетяна Курманова: Яка наразі ситуація з Краматорською українською гімназією? А я нагадаю, що це гучна справа, і голова ВЦА Донецької області Павло Жебрівський звинуватив компанію родини нардепа Розенблата в тому, що гроші, які виділені на ремонт гімназії, використовуються не за потреби. А виділено ні багато, ні мало – 60 мільйонів.

Тетяна Сідашева: Ви ж знаєте, що в нашій області реалізується ґрунтовний проект – створення мережі опорних шкіл. Згідно з розпорядженням, таких шкіл вже 30, на них виділений фінансовий ресурс.

Тетяна Курманова: Це ви говорите про ці 3 мільярди?

Тетяна Сідашева: Ви знаєте про ці гроші, я – про інші. Опорною школою стала і Краматорська гімназія. Там були деякі недоліки і в проектно-кошторисній документації, яку створила місцева влада, але ці проекти віддавалися на корегування, тому я не думаю, що це залишиться поза увагою ВЦА.

Що стосується департаменту освіти, то за нами було закріплено закупівля нового обладнання, мультимедійних дошок, нових меблів, кабінетів фізики, хімії, біології, і для Краматорської гімназії це вже все закуплено, просто воно стоїть. Ми теж переживаємо, щоб якомога скоріше діти могли зайти до цієї школи і скористуватися тим новим обладнанням, яке на сьогодні існує.

Якщо взагалі говорити про мережу, то на сьогодні в області відкрито дев’ять опорних шкіл. І всі, хто приїжджає і дивиться на ці школи, кажуть, що і в Києві таких не можуть знайти, тому що все зроблено згідно останніх вимог часу.

Тетяна Курманова: Запрацювало дев’ять опорних шкіл, а гроші було виділено на 30. Коли запрацюють решта шкіл?

Тетяна Сідашева: Я думаю, що в цьому році ми їх відкриємо.

З досвіду минулого року із 16-ти тисяч першачків 12,5 тисяч пішли навчатися українською мовою

Андрій Куликов: Оксано, наскільки ваші різноманітні проекти вписуються в концепцію нової української школи?

Оксана Проселкова: Ви знаєте, я презентувала свій проект шкільних читань у грудні у Львові в Центрі дослідження літератури для дітей та юнацтва, і не знала, що аналогічний проект є у Польщі, і він вже давно поширювався Україною. Тому ми так органічно увійшли в рамках цього проекту, тобто я проводжу шкільні читання, але зі своєю концепцією та своїми поглядами на те, що ми маємо читати дітям. 

Я бачила в цьому проекті ріст свідомості, я переконана, що те життя, яке ми маємо, пропорційне тому, як ми дивимося та як ми мислимо. Ми не можемо навіть зараз робити нову українську школу, поки існує вертикаль певної свідомості, де все забюрократизовано, де немає демократії. Децентралізація ще не працює до кінця на рівні шкіл, школи до сих пір переймаються перевірками, участю у великій кількості конкурсів, щоб бути постійно в рейтингах тощо. Це нас дуже виснажує.

Андрій Куликов: Які рейтинги ви маєте на увазі?

Оксана Проселкова: Рейтинги, які складають традиційно за оцінками на ЗНО. Вони нам демонструються на серпневих нарадах, як ганчірка в обличчя, мовляв, подивіться, на що насправді здатні ваші діти, хоча це абсолютно невірно, кожна школа має свій контингент дітей, у яких свої власні пріоритети.

Тетяна Сідашева: Я хочу сказати, що на сьогодні єдина система, яка може оцінити якість освіти, – це Зовнішнє незалежне оцінювання. Якщо ми будемо казати саме за Донецьку область, то я хочу похвалитися, що Донецька область в цьому рейтингу посіла шосте місце, попри те, скільки в нас шкіл на лінії розмежування.

Андрій Куликов: На лінії розмежування – це яка відстань?

Тетяна Сідашева: Наприклад, Авдіївка. І діти навчаються та оцінюються на тих же умовах, як і діти всіх регіонів.

Тетяна Курманова: Чи є у вас інформація, скільки дітей навчається дистанційно з неконтрольованої території України?

Тетяна Сідашева: Так, з перших днів окупації ми змогли організувати систему, і вже в нас навчається більше 2,5 тисяч учнів у цьому році. Спочатку було 700-800, а сьогодні це набирає обертів. Зрозуміло, що ми не можемо покинути дітей, які там, і ми надаємо всілякі можливості, щоб вони отримували українську освіту.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.