Переселенцям у Харкові допомагали протестанти і мусульмани, проукраїнські і проросійські харків’яни, - волонтери

Коли переселенці масово почали їхати до Харкова, містяни побачили, що їх може чекати у разі приходу на їхню землю «русского мира»

Ведучі

Кирило Лукеренко,

Андрій Куликов

Гостi

Юлія Конотопцева,

Алла Фещенко

Переселенцям у Харкові допомагали протестанти і мусульмани, проукраїнські і проросійські харків’яни, - волонтери
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr_u_tvoemu_misti_18-07-06_konotopska_feschenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr_u_tvoemu_misti_18-07-06_konotopska_feschenko.mp3
Переселенцям у Харкові допомагали протестанти і мусульмани, проукраїнські і проросійські харків’яни, - волонтери
0:00
/
0:00

На цьому наголошують координаторки однієї з найвідоміших організацій допомоги переселенцям БО «Станція Харків» Юлія Конотопцева і Алла Фещенко, які з весни 2014-го року приймали переселенців з Донбасу на вокзалі Харкова. 

Як працює за нових умов організація допомоги вимушеним переселенцям «Станція Харків», і як її робота впливає на життя міста?

Андрій Куликов: 28 червня розпочався новий проект «Станції Харків» – «Станція рівних можливостей» – створення умов для подолання жінками скрутних життєвих обставин з допомогою самозайнятості. Що стоїть за цією складною назвою?

Юлія Конотопцева: Це означає, що кожна жінка з дітьми до семи років та з дітьми з інвалідністю має можливість отримати професію або такі вміння, які є конкурентоздатними на ринку праці, і працювати за комп’ютером, не виходячи з дома.

Андрій Куликов: Які це зараз кваліфікації?

Юлія Конотопцева: Наприклад, адміністратор соціальних мереж, адміністратор сайтів чи інтернет-магазинів, копірайтер, транскрайбер, контент-менеджер, професіональна робота в World або в Adobe Photoshop.

Алла Фещенко: Крім того, ми провели невеличке опитування у Фейсбуці, і виявилося, що коли жінки знаходяться в декреті, багато хто потерпає від того, що їхні близькі, з якими вони проживають, починають їх фінансово притискати через брак роботи і грошей у таких жінок. Тому наші навчання їм теж стануть у пригоді.

Андрій Куликов: У вашому попередньому проекті брав участь Папа Римський. А наскільки ви взагалі працюєте з релігійними організаціями? Ми знаємо, що Карітас Україна активно працює, в том числі, в Харківській області, на власні очі я бачив, що гуманітарну допомогу збирають в караїмській Кінасі на харківському Подолі тощо. Наскільки ви світські, що самі готові бути ініціаторками, а наскільки ви співпрацюєте іншими?

З самого початку найбільша допомога готовою їжею для того, щоб кормити людей, приходила саме від протестантських церков.  Потім приєднався Ісламський культурний центр

Юлія Конотопцева: Наша організація абсолютно світська, нецерковна, нерелігійна, не була такою ніколи і не буде. Ми спілкуємося з усіма релігіями та з усіма паствами. І це не тільки канонічні церкви, навпаки, це були переважно неканонічні церкви – баптистська церква, католики, мусульмани, які постійно допомагали.

Алла Фещенко: Ще з самого початку найбільша допомога готовою їжею для того, щоб кормити людей, приходила саме від протестантських церков.  Потім приєднався Ісламський культурний центр, мусульмани готували дуже класний плов в здоровенних казанах. Один чоловік нам сказав, що тепер він в житі бачив все: коли баптисти принесли суп і якийсь салат, мусульмани принесли плов і запропонували всім разом з переселенцями сісти за один стіл і поїсти.

Кирило Лукеренко: Ви як раз ті люди, які з 2014-го року спостерігали за хвилею переселенців. Як змінювався склад людей, коли їх було найбільше, наскільки взагалі ці люди міняють Харків?

Юлія Конотопцева: Перша хвиля була у травні-червні 2014-го року. Тоді ще не було взагалі нічого, ніяких систематизованих видів допомоги. Друга хвиля – велика і найбільша за весь період була у серпні-вересні 2014-го року. Тоді вже в нас був пункт на вокзалі, і ми спостерігали до 600-т осіб на добу, і це тільки ті, хто підійшли до нас. Це були люди, які намагалися втекти від війни на мирну територію.

Наступна хвиля була у січні-лютому 2015-го року, коли відбувалися бої за Дебальцево. Ми тільки-но збиралися згорнути наш пункт, оскільки людей було вже не так багато, і все це відбулося. На щастя, пункт був ще задіяний, і ми разом з МЧС розгрібали цю хвилю. Далі вже їхали ті, хто це робив за бажанням, в кого була на це причина. За станом здоров’я, бо люди хотіли лікуватися тут, дуже багато вагітних, які забажали народжувати на підконтрольній території. Вони їдуть і по сьогоднішній день. Це зовсім інший контингент, це складніша ситуація, ми часто не знаємо, чому вони їдуть.

Масовий приїзд цих людей змусив замислитися харків’ян про те, що могло з ними бути

Андрій Куликов: Але ж люди тепер їдуть і в зворотному напрямку. Як часто виходять з вами на зв’язок вже поза лінії розмежування ті люди, яким ви свого часу допомагали?

Юлія Конотопцева: Не часто.  В мене постійно на зв’язку є лише одна родина, всі інші  не спілкуються. Ця родина змушена була повернутися, але вони дуже про це шкодують.

Андрій Куликов: Коли переселенці почали масово їхати у Харків, у самому місті була непроста ситуація, тут гинули люди, тут на вулицях була ворожнеча, і ненависть вихлюпувалася. Приїзд цих людей додав напруженості, чи навпаки, дехто дізнався те, чого не знав, і це сприяло тому, що почалися якісь кроки назустріч?

Алла Фещенко: Масовий приїзд цих людей змусив замислитися харків’ян про те, що могло з ними бути. Дуже багато людей приходили на вокзал і приносили їжу, причому це були люди різних політичних поглядів – і проросійські, і проукраїнські,  –  але вони хотіли допомагати людям. А люди їм розповідали, що там відбувається, дехто був поранений, діти сиділи на валізах – це все було бачити жахливо. Тому харків’яни трішечки задумалися.

Дуже багато людей приходили на вокзал і приносили їжу, причому це були люди різних політичних поглядів – і проросійські, і проукраїнські,  –  але вони хотіли допомагати людям

Кирило Лукеренко: Ви сказали, що зараз цих людей стало менше. Як вони знайшли себе в Харкові? Що вони зараз роблять? Як вони пустили тут коріння?

Юлія Конотопцева: Треба розуміти, що Харків був закритим містом вже на літо 2014-го року. Тобто тут людей ніхто не приймав і системно не розселяв. Єдиним пунктом розселення було модульне містечко, яке появилися взимку, і все. Більше людей не приймали і не поселяли, кожній людині говорили, що Харків закрите місто, їдьте далі по Україні, тут держава людей розселяти не буде.  

Алла Фещенко: Від МНСників кожного дня була нова інформація, що, наприклад, Тернопіль може прийняти безкоштовно 20 осіб. В нас теж були такі роздруківки, Харкова в цьому списку ніколи не було.

Повну версію розмови можна прослухати на доданому звуковому файлі.