Прокидатися о 10-й і вчити уроки самостійно: розповідає хоумскулер Нікіта Шульга

Говоримо з мамою хоумскулера Оленою Шульгою та самим Нікітою.

 

Тетяна Трощинська: Хто такі хоумскулери?

Нікіта Шульга: По-перше, це той, хто не ходить у школу або дистанційно до неї прив’язаний. Друге – він має навчатися сам. Спочатку це дуже важко, зараз мені батьки допомагають вчитися. А взагалі хоумскулінг – це коли ти повністю вчишся сам, тобі ніхто не заважає і не допомагає.

Ірина Славінська: А вчителі, репетитори?

Нікіта Шульга: Залежно від твоїх успіхів.

Ірина Славінська: А от читаєш ти правило з геометрії – і розумієш, що нічого не розумієш. Що робити в таких випадках?

Нікіта Шульга: «Лізти» в Інтернет, дивитися більше інформації про цю тему.

Тетяна Трощинська: Багато хто може думати: людина не ходить в школу, що ж вона тоді робить? Що робить хоумскулер, окрім того, що не ходить в школу? І як самому зрозуміти, як себе завантажити так, щоб не пропустити чогось важливого?

Нікіта Шульга: Завантажити себе потрібно так, щоб ти починав втомлюватися – як у спорті. Коли ти ще не почав втомлюватися, ти нічого не отримаєш. А коли ти вже дійшов до межі своїх можливостей, починаєш краще вчитися – потім вже можна відпочивати.

Олена Шульга: Як на мене, хоумскулінг – виклик для батьків не менший, ніж для дітей. Спочатку дітям здається: о, так класно, я не ходжу в школу, мене ніхто не напружує. А потім його однокласники питали: ну як тобі, ти ж відпочиваєш? А він каже: у вас урок 45 хвилин і ви йдете відпочивати, а в мене по дві години і поки я не зрозумію.

Якщо в школі ми можемо отримати «3» чи «6» і піти собі, вдома так зробити не можна. Ти вчишся, поки не навчишся

Є такий термін «розшколювання» – тобто коли дитина закінчує вчитися в школі і переходить на домашнє навчання і, звичайно, нічого не хоче робити. Тобі здається: Боже, вона стільки всього пропускає! Але треба дати час дитині адаптуватися, увійти в свій власний ритм – не тих «дзвоників», які в неї були.

Вже майже рік мій син навчається таким чином. І зараз я бачу, що в своєму ритмі він у деяких речах робить набагато більше, ніж у школі. Але треба було сказати собі: ні, не напружуйся, забери свою «нагайку» і просто почекай!

Ірина Славінська: Але навіщо йти вчитися додому і не вчитися в школі?

Олена Шульга: Ми хотіли більше уваги приділяти певним предметам – математиці, природничим, а деякі предмети пройти швидше. Наприклад, музика – в нього є професійна школа, в якій він навчається, відповідно – йому не дуже потрібен шкільний урок. Він забирає його час, за рахунок цього він міг би більше вивчати математику чи ще щось. Ми просто хотіли зсунути акценти.

Тетяна Трощинська: Традиційно ми так звикли, що це ще й мінус 30 ровесників, приятелів, які сидять у класі. І здається, що забирається важливий пласт життя, коли ти вчишся сам?

Нікіта Шульга: Я інколи сумую за тими часами, коли бігав коридорами і ми всі сміялися. Але в принципі в мене стало більше часу, я навіть зміг ходити на гуртки – а там є діти. Плюс – мені трохи друзів вистачає, багато мені їх не треба.

Ірина Славінська: Навчання і розвиток особистості – це процес, а не щось зафіксоване назавжди. Буває так, що вчора твій улюблений предмет – математика, сьогодні – музика, завтра – малювання, а післязавтра – зарубіжна література. Навчаючись вдома і випробовуючи себе в цій мотивації, в самостійному вивченні предметів, ти бачиш, як змінюються твої центри інтересів, чи залишились улюбленими ті самі предмети?

Нікіта Шульга: Щоб улюбленого предмета – в мене такого не було. Я можу розуміти, що вони важливі, але не любити предмети. Але я зрозумів, що коли ходив у школу, на музику виділяв набагато менше часу. А зараз розумію, що саксофон мені дуже подобається.

Тетяна Трощинська: Як формально ви оформлені в школі?

Олена Шульга: Офіційно ми оформлені на екстернатній формі навчання. Вона передбачає, що дитина постійно навчається самостійно, а раз на рік отримує контрольні роботи. Є школи, які видають контрольні роботи раз на півтора місяця – ти можеш частіше перевіряти дитину, але вона має менше свободи, бо не може відійти від офіційної програми. В нашій школі контрольні раз на рік. У травні він їх отримає, заповнить і відправить поштою. Якщо його не влаштує оцінка, він може поїхати та захистити цю контрольну.

Можна сказати, що ми нічого не контролюємо, а контрольну вдома можна списати. Але це, мабуть, питання до родини: ти навчаєш списувати чи навчаєш цінувати знання?

Ірина Славінська: 27 березня відбудеться розмова, зокрема за вашої участі, про те, чи є в школі місце для дитини, про рівність у шкільному контексті. Змінивши рамку навчання, ти відчув, наприклад, що став почувати себе вільніше? Чи бачив ти, що в школі є місце для тебе, твоєї особистості, можливо, вона змогла краще розкритися вдома?

Нікіта Шульга: Вона краще розкрилася вдома. Якою класною не була б школа, все одно є якісь стандарти, правила, за які ти просто не можеш вийти. Вдома вони інші або їх взагалі немає, тому я зміг набагато краще розкритися. Наприклад, ми вивчаємо певну тему в школі – я не міг вивчити трохи іншу, але яка мені більш цікава і, мабуть, така ж корисна, а вдома можу.

Ірина Славінська: Але ж програма одна для всіх.

Олена Шульга: Він вивчає всю програму, досить поверхнево. Але обов’язково має вибрати п’ять тем, які йому до вподоби найбільше з цієї програми, в них він заглиблюється.

Я не вважаю, що в цьому ми щось втрачаємо, бо не думаю, що хтось 100% глибоко в школі вивчає ці параграфи, а так у нього є час.

Тетяна Трощинська: Що стало поштовхом до того, що ви перейшли на хоумскулінг?

Олена Шульга: Як це не дивно, я прихильниця шкільної системи. В мене був дуже хороший ліцей. До того, як старша дитина пішла в школу, я думала, що з освітою в нас все прекрасно.

Потім мене почали дивувати деякі речі. В нас досить комфортна школа, спроможна до діалогу, але все-таки були якісь бар’єри. А поступово в моєму оточенні з’являлося все більше людей, які обирали альтернативну форму освіти або зовсім хоумскулінг. Минулого літа я поїхала на освітній експеримент. Це великий освітній кемп, там збираються всі представники альтернативної освіти та хоумскулінгу.

Для мене було дуже важливо, чи не втратимо ми цінність та глибину навчання на хоумскулінгу, щоб це не було так, типу: ми тут просто відпочиваємо від школи

Я зрозуміла, що це можна робити. Ми вирішили, що поки це сьомий клас – ми спробуємо. Зараз начебто і восьмий клас у такому форматі пройдемо. Тобто в нас цей вибір у родині був у форматі діалогу. Дитині «заходить», ми відчуваємо результат, то й продовжуємо.

Ірина Славінська: Нікіто, як це було, мама покликала на кухню поговорити про рішення вчитися вдома?

Нікіта Шульга: Мабуть, це було наприкінці минулого навчального року. В нас почали з’являтися ідеї, що так можна зробити. В якийсь момент «бац!» – і з’явилось.

Олена Шульга: Ні! Ми насправді з тобою спробували. Взяли програму з алгебри і спробували на канікулах пройти вдома одну чи дві теми. Я подивилася, скільки на це закладено годин за програмою і скільки піде часу вдома. Виявилось, що це можна зробити вдвічі швидше. При цьому, він виконав більше завдань. І тоді це спонукало до думки, що точно можна так спробувати.

Тетяна Трощинська: Нікіто, ти робиш сам якийсь графік?

Нікіта Шульга: Масштабного графіка в мене немає, тільки в середині цього року в мене почала з’являтися звичка записувати все, а до того я в голові тримав це. Але кожного дня я роблю графік на день, і викреслюю потім вивчене.

Ірина Славінська: А коли ти покидаєшся?

Нікіта Шульга: Іноді буває о десятій.

Ірина Славінська: Як ти вирішуєш, чим сьогодні будеш займатися?

Нікіта Шульга: В мене є приблизна схема уроків, коли вони мають бути. Але я просто встаю, приводжу себе в порядок, беру блокнот, записую і далі по ньому йду.

Тетяна Трощинська: Чи дає хоумскулінг можливість звернутися до вчителя в вашій школі, якщо це потрібно?

Олена Шульга: У деяких школах – так. У вас є тьютор або консультант, до якого можна приїхати і поставити свої питання. Є школи, які не надають такої можливості, тоді родина може знайти репетитора.

Ми ж із чоловіком просто поділили обов’язки: я допомагаю фізику, хімію, математику, а чоловік – більше гуманітарій – за ним історія і подібні предмети. Є приватна школа, де він вивчає англійську мову. Таким чином ми розподілили це.

Ірина Славінська: Ви спілкуєтесь з іншими родинами, які обрали таке навчання і не мають освітянського досвіду та мусять відповісти на багато питань з точки зору методики, педагогіки, управління процесом?

Олена Шульга: Багато батьків винаймають тьютора, який розробляє програму, відчуває, що дитині потрібно, коли та що включити. Але зазвичай все ж доводиться заглиблюватися. У нас ця сфера ще нерозвинена, фактично лише в 2017 році з’явився Закон про освіту, в якому домашня, сімейна форма освіти була прописана. Думаю, це буде розвиватися. В нас є альтернативні школи, які беруть на себе певне керування цим процесом – можна до них звернутися. Але ми маємо діяти в партнерстві зі школою.  

Тетяна Трощинська: Для вас хоумскулінг зараз – більша завантаженість як для батьків?

Олена Шульга: Мені здається, більша. Але це часто компенсується тим, що в тебе немає вайбер-групи батьківського комітету та інколи досить дивних проблем, які треба вирішувати в школі. А тут я знаю, що в майбутньому дасть ця моя завантаженість. І від цього відчуваєш себе більш комфортно.

Ірина Славінська: Нікіто, а тобі не нудно вдома?

Нікіта Шульга: Мені досить весело. В мене і часу більше, я можу знаходити щось нове, а по-друге, мені ніколи не потрібно було багато друзів – одна-дві людини і все.

Ірина Славінська: А в тебе є час, коли ти можеш нічого не робити та займатися чимось своїм?

Нікіта Шульга: Іноді буває. Тоді я роблю мультики, граю на комп’ютері або складаю якийсь конструктор.

Тетяна Трощинська: Як у системі хоумскулінгу ви будуєте для себе систему оцінювання, що для вас є оцінкою?

Нікіта Шульга: Коли я починаю розуміти тему. У школі мене не дуже «парило», коли я не розумів якусь тему, а оцінку можна якось виправити – є багато способів. А вдома я бачу, що не розумію щось і намагаюся якось це виправити. А коли виправляю: о, кльово! По-перше, гора з плечей – знання вже якось закріпилось. По-друге, мені приємно, що я це знаю.

Ірина Славінська: Ми багато говорили про математику, але чи думали ви, що, можливо, це в майбутньому буде консерваторія, наприклад?

Олена Шульга: Враховуючи, що два тижні тому дитина попросила додати їй ще один урок музики, я себе налаштовую на те, що вибір може бути різний.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.