Громадське радіо
Лариса Денисенко: Чому питання гендеру важливе для правоохоронних органів?
Олена Девіс: Хочу розпочати із передісторії про те, як я опинилася на цій позиції. Я не радниця з гендерних питань Міністерства внутрішніх справ, я радниця з гендерних питань заступниці міністра з питань євроінтеграції. Це проектний офіс.
Ірина Славінська: Це ще більше фокусує цю роботу?
Олена Девіс: Так. Це проектний офіс, який створено Анастасією Дєєвою для реформування органів МВС з точки зору євроінтеграції та євроатлантичної інтеграції. Я прийшла сюди не з державних органів, я прийшла “з поля”, як я говорю.
Я працювала у громадській організації, у благодійному фонді, який створили у відповідь на епідемію ВІЛ СНІДу. Ми відслідковували, що епідемія пов’язана зі злочинами, які обумовлені гендерною нерівністю. Коли мене запросила Анастасія – я побачила, що це можливість робити якісь зміни.
Два роки назад я б не повірила у те, що таке буде можливо. Два роки назад, я писала лист на Еку Згуладзе про зустріч. Про те, що необхідно зробити деякі кроки у МВС для покращення гендерно-орієнтованих сервісів. Це диво, що ми зустрілися із Анастасією Дєєвою.
Ірина Славінська: Що таке гендерно-орієнтовані сервіси? Навіщо такій структурі, як МВС теми рівності і гендеру?
Олена Девіс: Це зміни у самій структурі, які стосуються політик і культури цих центральних органів влади. В МВС п’ять центральних органів влади. Це сервіси, які надаються громадам.
Зараз наша поліція перетворилася з органу, який переслідує на орган, який надає громаді послуги. Якщо, як суб’єкт надання послуг, Нацполіція не буде відчувати, що є відмінності між потребами жінок і чоловіків, включаючи ЛГБТ-спільноти, що викликає у наших опонентів гарячі дискусії і агресію, ми будемо відставати.
Ми ідемо і Європу, ми ще не Європа. Якщо ми стали асоційованим членом ЄС, то ми повинні виконувати стандарти, які діють у цих країнах. Ці стандарти – повага прав людини незалежно від статі і гендеру. Чому у нас бояться говорити “гендер”? Мені здається, що це вплив проросійської пропаганди. Я б навіть сказала, що це сепаратистський підхід.
Ми бачимо в Росії ці заборони – це відкат від кримінальної відповідальності за насильства по відношенню до жінок. Це відвернуло цю країну від демократичних цінностей до середньовіччя.
Я не хочу, щоб країна, де ростуть мої діти і онуки, була такою. Я хочу повагу і рівність для жінок і чоловіків.
Лариса Денисенко: Наскільки часто жінки займають керівні посади у правоохоронних органах? Чи запустили ви гендерно чутливі проекти у середині системи? Розкажіть детальніше про “Поліну”.
Олена Девіс: Всього у системі МВС працює приблизно 300 тисяч. Якщо говорити конкретно про жінок, то це 23,5%. На керівних посадах зараз 5% жінок.
Коли ми говоримо про особовий склад поліції, то серед патрульних працює більше жінок, аніж на інших посадах – 20% в середньому. Важливо, в Івано-франківську і Тернополі жінок серед патрульних більше, ніж чоловіків.
Так склалося через реформування системи у 2014 році. Тоді стало зрозуміло, що треба щось змінювати. Тому було прийняте рішення, що у Нову патрульну поліцію набиратимуть жінок – пізніше ці квоти зберігалися.
Варто наголосити, що не квота показує гендерну рівність і можливість, а якість. Тобто, чи існують політики, які допомагають жінкам підніматися кар’єрними сходами, чи існують умови, в яких жінка зможе розділяти обов’язки сім’ї і працювати на керівній посаді чи, наприклад, у патрульній поліції. Це силова структура. Досі існує таке культуральне розуміння, що в ній мають працювати чоловіки.
Ми проводили оцінку опитування керівників департаментів і вони говорили, що жінка може бути керівником і в цьому немає проблеми. Але ми бачимо, що на керівну посаду доходять лише 5% жінок.
Ірина Славінська: Куди вони зникають?
Олена Девіс: Вони зникають, бо умови не рівні. Бо жінка повинна займатися сім’єю. Вона не має умов, щоб правильно все розділити. Це така елементарна річ, що ховається у гендерних умовах: чи є у МВС чи іншому центральному органу влади місце, де жінка зможе перепелина ти свою дитину?
Ірина Славінська: Можливо слід сказати, що такі кімнати мають бути унісекс, щоб ними могли скористатися ще й тати, які дбають про свою дитину.
Олена Девіс: Повністю із вами згодна. Ми говорили з чоловіками. Вони нам розповідали про роботу, яка заважає їм приділяти увагу своїм сім’ям. Чоловік розповів, як він одружився, бачив, як була народжена дитина, як вона пішла в школу, як вона закінчила школу і переїхала. Чоловіки теж страждають через очікування суспільства.
Ти чоловік – ти весь час маєш працювати, а ти жінка ти працюєш – і вариш борщ.
Лариса Денисенко: Чи взагалі є психологічні програми, які були б спрямовані на специфіку роботи. Змінна робота викликає дуже багато непорозумінь в родинах, як для чоловіків, так і для жінок.
Олена Девіс: Ви підняли дуже непросте питання нічних змін. Патрульні мають бути у парі – жінка і чоловік. Незалежно від того, жінка це чи чоловік – вони виходять у нічну зміну.
Ось ми і підійшли до нашого пілотного проекту “Поліна”. Я розшифрую. Це поліція протидії домашньому насильству. Це таке м’яке жіноче ім’я. Це мобільні групи, які працюють у трьох місцях: Дарницький район міста Rиєва, Малиновський район Одеси і Сєверодонецьк Луганської області. Це різні міста за кількістю людей, за умовами. Сєверодонецьк – Схід України, там інші умови.
Коли я їздила моніторити діяльність правоохоронців у Сєверодонецьк, я побачила, що там поліція почала більше розуміти, чому треба протидіяти домашньому насильству.
У нас було побажання, щоб 50% і більше було жінок у складі цих мобільних груп. Чому? Якщо подивитися на статистику домашнього насильства у сім’ї, то страждають переважно жінки, діти і люди похилого віку, незалежно від статі.
Розуміючи це, ми хотіли, щоб жінка разом із чоловіком виходила на чергування. Ці мобільні підгрупи відрізняються тим, що об’єднують різні підрозділи.
Алгоритм такий: оператор приймає виклик від потерпілої особи від кваліфікує це, як насильство у сім’ї,потім запрошує патрульного, а він, у свою чергу, вирішує, чи залучати мобільну групу. Це залежить від ситуації. Після цього виїжджає мобільна група, до якої входять дільничні офіцери, ювенальні служби, слідчих карного розшуку тощо. Залежить від ситуації.
Ми не замикали цей алгоритм виключно на поліції, він відкритий іншим гравцям: це і соціальні служби і неурядові організації. Один із партнерів нашого пілоту – це гаряча лінія організації “Ла страда. Україна”, яка допомагає моніторити ситуацію. До них звертають потерпілі і вони моніторять динаміку, ми порівнюємо її із тою, яку нам надає поліція.
Ірина Славінська: Які конкретно нові практики впровадженні у поліції, як у структурі, аби посилити присутність і дієвість у ній жінок?
Олена Девіс: В нас ще не створена національна асоціація жінок у правоохоронній сфері, але ми вже розпочали ці кроки. Створена робоча група цієї асоціації. У неї прийшли жінки із різних органів: і Міноборони, і Нацгвардії, і Нацполіції.
Ми бачимо їхню зацікавленість. Коли ми говоримо про 5% жінок на керівних посадах, це означає, що самі жінки не готові відстоювати це своє право. Ми їх підтримуємо, ми розвиваваємо їхні спроможності.
З нами працюють міжнародні партнери, донори.
Як раніше повідомляло Громадське радіо, в Україні запрацювала «Поліна» поліція із протидії домашньому насильству. Міністерство внутрішніх справ України підвело перші підсумки праці мобільних групи по протидії домашньому насильству «Поліна» і опублікувало інфографіку.