В історичному будинку 1910 року у Вінниці створили хаб для громадських організацій

Гості ефіру — архітектор, експерт Агенції просторового розвитку при Інституті розвитку міст Максим Крамарь та керівник Агенції просторового розвитку Олександр Коротких.

Ірина Славінська: Мій колега, з яким ми знайомі по літературному сектору Олександр Вешелені, коли ми з ним говорили про місцеві події, нагадав про дискусію щодо будівлі, яку можуть знести, щоб збудувати торговельний центр. Ідеться про вулицю Соборну, 29. Розкажіть нам про цей будинок.

Максим Крамарь: Була уже не одна спроба там щось побудувати і запроектувати. Та проблема, яка зараз постала, полягає в тому, що це центральна вулиця, історична споруда.

Олександр Коротких: Це зараз пуста споруда. Вона не збереглася у первинному стані. Немає якихось джерел, окрім історичних фото, в якомусь ракурсі, на яких видно цей будинок. Там свого часу був готель. Це десь початок минулого сторіччя. Найсерйозніше те, що це споруда саме в периметрі забудови центральної вулиці Соборної, на якій весь час відбувається процес заміни споруд. Оскільки поруч проїжджають майже всі вінничани, вони це бачать. Є хвиля захисту в противагу будівництву чергового торговельного центру. Вінничанам здається, що їх вже досить побудовано. Але все це з мінімумом фактів, що там має бути, які питання вирішуються. Як правило, існують передпроектні опрацювання, є певні інвесторські плани. Вони можуть бути кимось озвучені, можуть бути показані певні креслення. Тоді можна зорієнтуватися, чи таке втручання в історичну забудову підсилює центр, вирішує якісь задачі, які властиві центру міста.

Ірина Славінська: Чи мають будинки Вінниці статус пам’ятки чи нововиявленої пам’ятки? Які це споруди?

Олександр Коротких: Безумовно, є історико-архітектурний опорний план. Це документ, який є частиною генерального плану міста. План визначає цінність споруд, певні з них мають історико-архітектурне значення. На жаль, пам’яткоохоронне законодавство в Україні не переслідує головної мети – об’єкт має жити.

Ірина Славінська: Це відповідальність на місцевому рівні чи те, за чим потрібно іти на центральний рівень?

Олександр Коротких: Я думаю, що існує культура відношення до пам’яток. Якщо в якихось локальних містах вона існує, то в більшості міст України сучасна культура своєрідно освоює ту культуру шляхом добудов, прибудов.

Максим Крамарь: Нам з імпровізованої студії видно зелену будівлю. Це той приклад, коли намагаються щось відреставрувати, але при цьому знищують цінність, яка існувала. Застосовуються жалюгідні матеріали, на даху з’являються замість одного три найдешевші матеріали. Це той приклад, коли ніби всіх все влаштовує (було ж старе, а стало нове), але це якась профанація.

Тетяна Трощинська: Яка участь громадських активістів і фахівців? Наскільки забудовник, міська влада готові слухати і чути?

Олександр Коротких: Завжди готові чути одне одного, якщо для цього створені якісь умови, існує культурна практика. Майданчиків для діалогу немає. Зараз існує намагання створити простір для громадських організацій.

Максим Крамарь: Це NGO-хаб. Він знаходиться на вулиці Пушкіна, поруч з мерією. Там закінчується ремонт. Цей простір задуманий, щоб побудувати діалог між громадою і містом.

Олександр Коротких: Це реконструкція 2-поверхового особняка 1910 року. Зараз на другому поверсі знаходиться I-хаб — вільне місце для обдарованих фрілансерів, а на першому поверсі NGO-хаб. Там може зібратися близько 170 людей. Це пристосовані приміщення: є світло, кухня, система вентиляції, проектори. Ніби не існує безпосередньо якогось власника приміщення. Він планується як відкритий простір, але з акцентом на товариський активізм.

Тетяна Трощинська: Ваша Агенція просторового розвитку почала пропонувати серію міських проектів, які впливатимуть на розвиток Вінниці. Що це таке?

Максим Крамарь: Це намагання, з одного боку, зібрати те, що було раніше напрацьовано, а з іншого боку, спробувати якимось чином ще раз активізувати самих громадян, щоб вони спробували запропонувати щось своє.

Тетяна Трощинська: Можливо, варто розповісти про ті проекти, які є більш реалістичними.

Олександр Коротких: Вони всі реалістичні. Але ідеї не обов’язково повинні бути реалістичними.

Ірина Славінська: Уявна архітектура, яка ніколи не будується?

Олександр Коротких: Так. В культурах це поширено. Свого часу японці проводили кілька років коштовні паперові конкурси, щоб напрацювати якесь бачення. Саме в архітектурі бачення можна зафіксувати просторовими засобами. Тоді в уяві людей складається враження майбутнього, тому ідеї самі по собі важливі.

Максим Крамарь: До того часу, коли влаштовували новий фонтан, існував понтонний міст. Його в той період ліквідували. Зараз острів недоступний в звичайний спосіб, як раніше. Весь час з’являються якісь думки. Хотіли збудувати міст, ми запропонували зробити альтернативу цього мосту. Зараз головне, щоб на острові нічого не з’явилося найближчим часом. Як тільки там щось з’явиться, ми боїмося, що зелень знищать. Чим довше це проіснує в формі ідеї, тим краще буде для острова, міста, міської культури.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.