Громадське радіо
У студії – директор БФ «Карітас-Полтава» Володимир Раковецький та психолог Оксана Лашенкова
Євгенія Гончарук: Як давно ви працюєте в місті?
Володимир Раковецький: БФ «Карітас-Полтава» розпочав свою діяльність в січні минулого року, тобто рік вже працюєм. Ми допомагаємо людям та сім’ям, що опинилися в кризових ситуаціях в нашому місті та області.
Тетяна Трощинська: Розкажіть про основні категорії, з якими ви співпрацюєте.
Володимир Раковецький: Наша діяльність почалася із допомоги сім’ям внутрішньо переміщених осіб. Приїжджаючи до нашого міста, вони стикаються із проблемами працевлаштування, оформлення документів, оформлення дітей в дитячі садочки та школи. Ми спільно із всеукраїнським центром Карітас розробили програму підготовки дітей до школи, організуємо зустрічі із підлітками, де з ними працюють психологи. Потім, щоб соціалізувати цих дітей, щоб вони спілкувалися із місцевим населенням, ми добавляли на зустрічі інші категорії – багатодітні та малозабезпечені сім’ї, діти-сироти. Також ми працюємо із дітьми – учасниками бойових дій.
Ми намагаємось проводити заняття не тільки всередині нашого приміщення Центру, але й робити різні активні заходи, екскурсії, літні табори. Наприклад, ми в минулому році провели табір для майже 100 дітей зі всієї України. Відбиралися пільгові категорії, ми співпрацювали із центрами Карітас по всій Україні.
Оксана Лашенкова: Зараз ми працюємо із дітьми в складних життєвих обставинах, які страждають від насилля, батьки яких мають різного роду залежності. Але Карітас відкритий і для всіх інших дітей, підлітків, молоді, які можуть знайти тут відповідь на свої запити.
Тетяна Трощинська: Скільком дітям, сім’ям ви вже допомогли?
Оксана Лашенкова: Уже 50 сімей і набагато більше дітей-підлітків, які відвідують наші заходи.
Тетяна Трощинська: Працюючи з дитиною, підлітком, чи потрібно залучати його сім’ю для того? Вони можуть казати, що їм це не потрібно.
Оксана Лашенкова: Якщо до нас потрапляє підліток, ми одразу знайомимось з його батьками, говоримо з ними, намагаючись зрозуміти ситуацію глибше. Запрошуємо їх на наші заходи. Деякі люди оздоровлюють тільки дітей, але оздоровлення потребує вся сім’я, бо вона є системою, і якщо дитина поводить себе якось не так, то тут питання не до дитини, а до батьків. Тому не потрібно відпочивати один від одного, відпочивати потрібно разом.
Євгенія Гончарук: Як відбувається процес пошуку тих, хто потребує допомоги?
Оксана Лашенкова: Найефективніше мати позитивну репутацію. Дуже допомогають ті сім’ї, які вже отримали від нас допомогу. Допомогли одній сім’ї, вони розказали іншим. Ми активно ведемо сторінки в соціальних мережах, говоримо про свої проекти, намагаємось долучитися до міських та всеукраїнських заходів.
Тетяна Трощинська: Чи практикує Карітас матеріальну допомогу і що ви взагалі думаєте про цей баланс між матеріальною допомогою та залученням до якихось інших справ?
Володимир Раковецький: Поряд із людьми, яким необхідна допомога психолога, є категорія людей, яка потребує матеріальної допомоги. Ми залучаємо різних спонсорів, меценатів для рішення цієї проблеми. Зимою люди звертаються, бо не мають чим опалювати приміщення, хтось не має одежі для дітей. Ми регулярно робимо звернення про збір речей, в нашому центрі є соціальна шафа.
Оксана Лашенкова: Балансувати важко, є переконані люди, для яких допомогою є тільки певна кількість грошей. Ми намагаємось переформатувати це розуміння допомоги, пояснюючи, що надаємо ресурсну, психологічну, духовну підтримку.
Тетяна Трощинська: Чи приходять до вас нерелігійні люди, чи це має значення?
Володимир Раковецький: Це не є пріоритетом. Ми завжди готові простягнути людині руку допомоги незалежно від ії віросповідання.
Євгенія Гончарук: Яка із категорій зараз найбільше потребує допомоги?
Оксана Лашенкова: Ми почали підтримувати самодіяльний центр допомоги неповносправним дітям з синдромом Дауна «Дзвіночок». Ми знали, що є такий самодіяльний театр, там збираються діти, волонтери ставлять їм п’єси. Почали працювати із цим питанням, і виявилося, що таких дітей 1036 осіб на місто та область, а центр може охопити до 200 осіб. Багато дітей із синдромом Дауна знаходяться ніби у соціальному вакуумі. Це та проблема, якою зараз потрібно займатися у Полтаві.