Про роботу медіа у Маріуполі говоримо з журналістом «Радіо Приазов’я» Віктором Граматіковим та журналісткою Громадське ТБ Донбасу Юлією Діденко.
Ірина Славінська: Популярним мемом стає образ руки Москви, яка впливає на роботу журналістів. І взагалі, медійників часто підозрюють у впливі на них третіх сил. Яка ситуація у вас?
Юлія Діденко: За останній час я особисто багато разів стикалася з тим, що одного й того ж журналіста сьогодні звинувачують у тому, що він працює на Порошенка, завтра — на Ахметова, а післязавтра — у руках Держдепу, а наступного дня — Кремля. Я би сказала, що причина такої тенденції криється у багатьох факторах, і сказати, що ми на це не впливаємо не можна. Провина української журналістської спільноти, мабуть, також у цьому є.
Андрій Куликов: Бо журналісти недостатньо ясно висловлюють свої позиції?
Юлія Діденко: Деколи недостатньо ясно. У будь-якому разі думка кожного журналіста, який і намагається бути незалежним, є суб’єктивною. Незважаючи на те, що є певні правила, стандарти журналістики, ми знаємо, що колеги не завжди їм слідують.
Віктор Граматіков: Наше завдання поставлено трохи інакше — ми висвітлюємо життя Приазов’я, міста. Звичайно, і те, що робиться на лінії розмежування. Щоб було гостро, такого немає, бо ми все ж таки більше інформаційна програма — «Донецьке Приазов’я». Аналітика є, але вона йде через промови політологів, народних депутатів. Зараз у нас всі випуски починаються рубрикою про ситуацію у зоні блокування, тому що це важлива тема для нас і наших підприємств.
Ірина Славінська: Блокада — це дуже дражливий сюжет. Чи немає закидів, що ви захищаєте якусь одну сторону, а не іншу? На Громадському радіо ми запрошуємо людей з різними поглядами на блокаду, але, незалежно від того, хто приходить, завжди є критичні коментарі у соцмережах.
Віктор Граматіков: Так і треба знайти цю золоту середину. Ми беремо інтерв’ю у тих, хто з за і хто проти. Проти блокування у нас, взагалі, виступають нардепи, політологи — кажуть, що це дуже небезпечно для нашої країни. А ті, хто за — відстоюють свою точку зору. Ми не підкреслюємо, що це має бути так чи не так. Ми даємо можливість висловитись і тим, і тим, нехай вже слухач думає. Нам телефонують і питають, а кого ж ви захищаєте.
Андрій Куликов: А наскільки часто вам телефонують з міської ради чи з військових органів?
Віктор Граматіков: Я можу сказати, що міська влада вважає так — ми вас годуємо, виплачуємо заробітну плату, і гаразд. Вони впевнені, що ми нічого проти міської влади не скажемо. Буває інколи, що кажуть, а чого ви багато часу відводите такому гостю, тут ви підкреслили забагато.
Ірина Славінська: Є якийсь відділ цензури у міськраді?
Віктор Граматіков: Ні, не відділ цензури. Там є управління преси, інколи там таке буває, кажуть, що треба трохи м’якше. Але, щоб такого контролю ми не відчуваємо.
Ірина Славінська: Як війна впливає на вашу роботу як журналістів і роботу місцевих медіа?
Віктор Граматіков: Справа в тому, що ми не виходимо за лінію розмежування. Ми приїздимо до своїх, вони нам розповідають, допомагають зрозуміти, що і як відбувається. Внутрішнє важко для себе це уявити. Якби ми мали можливість бути по ту лінію, може, ми б могли якось глибше проникнути у цю тему.
Говоримо про те, як наші волонтери допомагають, хоча мені ця тема не дуже приємна, бо більшість волонтерів все ж таки працює на себе. Вони відкривають магазини під цю марку, починають якийсь свій бізнес.
Юлія Діденко: Я би не сказала, що більшість, але такі випадки є. Ця війна породила у мене думку, що війна взагалі чи конфлікт на Донбасі зокрема не терпить узагальнень: «всі», «багатьох», «ніхто».
Ірина Славінська: Як тоді треба говорити?
Юлія Діденко: Треба говорити про конкретних людей. У кожної помилки, у кожного геройського вчинку є своє прізвище. Відстежувати тренди мають соціологи, а ми як журналісти все ж таки маємо переходити до конкретних прикладів. Звичайно, треба робити якісь узагальнення, але в умовах війни це дуже складно, треба бути на 100% впевненим.
Андрій Куликов: Вас як журналістів, як маріупольців, як українців — яке запитання найбільше ятрить зараз? На що ви маєте знайти відповідь і дати знати решті українців?
Віктор Граматіков: Навіть наш президент не має відповіді — що з цим робити і коли воно закінчиться? Я скажу, що це просто дорослі «мужички» грають у «війнушку», а скільки при цьому гине людей.
Юлія Діденко: Моє головне запитання — як правильно тому громадянському суспільству, яке зараз формується в Україні, правильно розставити пріоритети, щоб працювати на прогрес для України і на поступ вперед.
0