Війна не терпить узагальнень: маріупольські журналісти

Війна не терпить узагальнень «всі», «багатьох», «ніхто». Ми маємо говорити про конкретних людей, переконана журналістка Юлія Романова

Ведучі

Ірина Славінська,

Андрій Куликов

Гостi

Юлія Діденко,

Віктор Граматіков

Війна не терпить узагальнень: маріупольські журналісти
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_u_tvoemu_misti_17-03-09_gramatikov_romanova.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_u_tvoemu_misti_17-03-09_gramatikov_romanova.mp3
Війна не терпить узагальнень: маріупольські журналісти
0:00
/
0:00

Про роботу медіа у Маріуполі говоримо з журналістом «Радіо Приазов’я» Віктором Граматіковим та журналісткою Громадське ТБ Донбасу Юлією Діденко.

Ірина Славінська: Популярним мемом стає образ руки Москви, яка впливає на роботу журналістів. І взагалі, медійників часто підозрюють у впливі на них третіх сил. Яка ситуація у вас?

Юлія Діденко: За останній час я особисто багато разів стикалася з тим, що одного й того ж  журналіста сьогодні звинувачують у тому, що він працює на Порошенка, завтра — на Ахметова, а післязавтра — у руках Держдепу, а наступного дня — Кремля. Я би сказала, що причина такої тенденції криється у багатьох факторах, і сказати, що ми на це не впливаємо не можна. Провина української журналістської спільноти, мабуть, також у цьому є.

Андрій Куликов: Бо журналісти недостатньо ясно висловлюють свої позиції?

Юлія Діденко: Деколи недостатньо ясно. У будь-якому разі думка кожного журналіста, який і намагається бути незалежним, є суб’єктивною. Незважаючи на те, що є певні правила, стандарти журналістики, ми знаємо, що колеги не завжди їм слідують.

Віктор Граматіков: Наше завдання поставлено трохи інакше — ми висвітлюємо життя Приазов’я, міста. Звичайно, і те, що робиться на лінії розмежування. Щоб було гостро, такого немає, бо ми все ж таки більше інформаційна програма — «Донецьке Приазов’я». Аналітика є, але вона йде через промови політологів, народних депутатів. Зараз у нас всі випуски починаються рубрикою про ситуацію у зоні блокування, тому що це важлива тема для нас і наших підприємств.

Ірина Славінська: Блокада — це дуже дражливий сюжет. Чи немає закидів, що ви захищаєте якусь одну сторону, а не іншу? На Громадському радіо ми запрошуємо людей з різними поглядами на блокаду, але, незалежно від того, хто приходить, завжди є критичні коментарі у соцмережах.

Віктор Граматіков: Так і треба знайти цю золоту середину. Ми беремо інтерв’ю у тих, хто з за і хто проти. Проти блокування у нас, взагалі, виступають нардепи, політологи — кажуть, що це дуже небезпечно для нашої країни. А ті, хто за — відстоюють свою точку зору. Ми не підкреслюємо, що це має бути так чи не так. Ми даємо можливість висловитись і тим, і тим, нехай вже слухач думає. Нам телефонують і питають, а кого ж ви захищаєте.

Андрій Куликов: А наскільки часто вам телефонують з міської ради чи з військових органів?

Віктор Граматіков: Я можу сказати, що міська влада вважає так — ми вас годуємо, виплачуємо заробітну плату, і гаразд. Вони впевнені, що ми нічого проти міської влади не скажемо. Буває інколи, що кажуть, а чого ви багато часу відводите такому гостю, тут ви підкреслили забагато.

Ірина Славінська: Є якийсь відділ цензури у міськраді?

Віктор Граматіков: Ні, не відділ цензури. Там є управління преси, інколи там таке буває, кажуть, що треба трохи м’якше. Але, щоб такого контролю ми не відчуваємо.

Ірина Славінська: Як війна впливає на вашу роботу як журналістів і роботу місцевих медіа?

Віктор Граматіков: Справа в тому, що ми не виходимо за лінію розмежування. Ми приїздимо до своїх, вони нам розповідають, допомагають зрозуміти, що і як відбувається. Внутрішнє важко для себе це уявити. Якби ми мали можливість бути по ту лінію, може, ми б могли якось глибше проникнути у цю тему.

Говоримо про те, як наші волонтери допомагають, хоча мені ця тема не дуже приємна, бо більшість волонтерів все ж таки працює на себе. Вони відкривають магазини під цю марку, починають якийсь свій бізнес.

Юлія Діденко: Я би не сказала, що більшість, але такі випадки є. Ця війна породила у мене думку, що війна взагалі чи конфлікт на Донбасі зокрема не терпить узагальнень: «всі», «багатьох», «ніхто».

Ірина Славінська: Як тоді треба говорити?

Юлія Діденко: Треба говорити про конкретних людей. У кожної помилки, у кожного геройського вчинку є своє прізвище. Відстежувати тренди мають соціологи, а ми як журналісти все ж таки маємо переходити до конкретних прикладів. Звичайно, треба робити якісь узагальнення, але в умовах війни це дуже складно, треба бути на 100% впевненим.

Андрій Куликов: Вас як журналістів, як маріупольців, як українців — яке запитання найбільше ятрить зараз? На що ви маєте знайти відповідь і дати знати решті українців?

Віктор Граматіков: Навіть наш президент не має відповіді — що з цим робити і коли воно закінчиться? Я скажу, що це просто дорослі «мужички» грають у «війнушку», а скільки при цьому гине людей.

Юлія Діденко: Моє головне запитання — як правильно тому громадянському суспільству, яке зараз формується в Україні, правильно розставити пріоритети, щоб працювати на прогрес для України і на поступ вперед.