Держава продає три шахти: хто їх купить і до чого це призведе

Про приватизацію шахт

Юрій Корольчук: Йдеться про приватизацію «Львіввугілля», «Волиньвугілля» і «Добропіллявугілля-видубуток», адже вони належать державі. «Добропіллявугілля» до 2021 року. входило до структури компанії ДТЕК. Компанія користувалася ним 10 років, але згодом не вбачала необхідності в подальшому розвитку з власних причин. Підприємство повернули державі, при цьому компанії виплатили компенсацію, оскільки вона здійснювала витрати та інвестиції.

«Добропіллявугілля» розташоване поблизу Покровська. Можна одразу уявити ситуацію та перспективи цього підприємства. Тому його приватизація на цей момент малоймовірна й навряд чи викличе зацікавлення.

Хоча воно є одним із найбільш умовно успішних і перспективних, туди необхідно вкладати кошти та розвивати виробництво. Наприклад, там можна видобувати близько мільйона тонн вугілля. ДТЕК доводив видобуток до вищих показників — фактично вдвічі більше, ніж є зараз. Проте нині активні роботи там уже майже не ведуться.

«Львіввугілля» і «Волиньвугілля» — це фактично єдина структура, оскільки «Волиньвугілля» входить до складу «Львіввугілля». Формально це два державні підприємства, але по суті вони працюють в одному ареалі. Видобуток там становить менше мільйона тонн вугілля — у кращому випадку сягає до 900 тисяч тонн на рік.

Раніше вже порушувалося питання приватизації цих підприємств — і 10 років тому, і навіть раніше. Вони не відігравали важливої ролі за обсягами видобутку та значенням для галузі. Коли ми видобували 84 мільйони тонн вугілля — а рекорд був у 2012 році — це були зовсім інші показники. Тоді ці підприємства не викликали значного інтересу.

Яка перспектива шахт на Донеччині?

Юрій Корольчук: Зараз, очевидно, що Донецький регіон, найімовірніше, буде закритим з точки зору перспектив роботи — незалежно від того, чи йдеться про ДТЕК, державні шахти або будь-якого іншого інвестора. Під «закритим» мається на увазі те, що перспективи діяльності там наразі залишаються доволі туманними.

Водночас лунають пропозиції щодо створення вільної економічної зони. Поки що про це лише говорять. Якщо такі механізми вдасться реалізувати в межах економічної зони, тоді приватизація «Добропіллявугілля» матиме певну перспективу. Однак це можна порівняти з грою в казино: можна зробити ставку й виграти, а можна — ні. Питання в тому, яким чином функціонуватиме економічна зона і чи запрацює вона взагалі — це стосується «Добропіллявугілля».

Що стосується Західного Донбасу, тобто Дніпропетровської області, де поки що працюють шахти ДТЕК, видобуток там постійно знижується і надалі скорочуватиметься. Це пов’язано з проблемами теплових електростанцій, які зазнали пошкоджень. Їхнє відновлення, ймовірно, матиме тимчасовий характер. Найімовірніше, ми побачимо відновлення цих електростанцій — вони повернуться до роботи.

Однак їхня ефективність буде суттєво нижчою, ніж до війни, оскільки пошкодження не можуть бути повністю компенсовані оперативними ремонтами. Водночас вкладати кошти в повноцінний капітальний ремонт, імовірно, ніхто не буде, тому такого відновлення ми не побачимо.

«ТЕС на вугіллі втрачатимуть актуальність для держави»

Юрій Корольчук: Минулого року лунали заяви представників ДТЕК, які об’єктивно наголошували, що західні партнери — зокрема Європейський Союз — не готові надавати фінансування навіть на базові відновлювальні роботи, фактично на ремонт у буквальному розумінні «стін».

Йдеться не про енергоблоки, обладнання чи трансформатори, а про сам об’єкт ТЕС — несучі стіни, перекриття тощо. Навіть у відновлення такої базової інфраструктури партнери не готові вкладати кошти.

Відповідно, вугілля — а йдеться саме про вугільні теплові електростанції — поступово втрачатиме актуальність для держави. Постає питання: для чого його видобувати й куди експортувати? Це окрема тема, адже вугілля має бути конкурентоспроможним. На жаль, українське вугілля переважно використовувалося для внутрішніх потреб.

У цьому контексті «Львіввугілля» та «Волиньвугілля» також виставляють на продаж, оскільки вони можуть становити інтерес для тих ТЕС, які залишаться в роботі та використовуватимуть вугілля. Обсяги видобутку там невеликі — менше мільйона тонн на рік.

У перспективі це може зацікавити окремих інвесторів, можливо, навіть компанію ДТЕК. Раніше з їхнього боку лунали певні оцінки та заяви щодо цього, хоча однозначно стверджувати це складно. Цілком можливо, що це може викликати інтерес, оскільки є Бурштинська ТЕС та Добротвірська ТЕС, які продовжують працювати. Хоча вони також зазнали пошкоджень, особливо Бурштинська ТЕС, західний регіон — прикордонний і транзитний — має значення з точки зору імпорту та експорту електроенергії. Близькість до цих станцій може бути перевагою.

Раніше між ДТЕК і державними компаніями «Львіввугілля» та «Волиньвугілля» виникали конфлікти через близькість регіонів і питання постачання вугілля. Існували домовленості, за якими на окремі станції постачалося вугілля з державних шахт, тоді як ДТЕК забезпечував ресурсом власні підприємства. Це були радше ринкові суперечки всередині галузі.

Однак в умовах війни та складної економічної ситуації ці питання відійшли на другий план. Загалом ситуація з цими шахтами виглядає саме так. Наскільки буде реалізована їхня приватизація — питання відкрите.

Що робити з колишніми шахтами

Світлана Біла: Дві державні шахти, визнані неперспективними (Надія і Нововолинська), підлягатимуть трансформації. Серед намічених завдань, зокрема, ефективне використання поверхні колишніх шахт громадами – там планують побудувати ЦНАПи, гуртожитки та інші об’єкти для суспільних потреб.

Разом з органами місцевого самоврядування та депутатським корпусом Міністерство працює над змінами до законодавства, щоб забезпечити передання майна. Чи є такі трансформації реальними?

Юрій Корольчук: До війни існували відповідні наміри та проєкти, зокрема планувалося виділення коштів з боку ЄС на трансформацію вугільних регіонів. Формально ці проєкти залишаються актуальними. Однак «трансформація» — це радше м’яке формулювання, яке фактично означає поступове закриття вугільних шахт.

Війна по-іншому загострила цю проблему. Насамперед ідеться про дефіцит робочої сили: кількість працівників, зокрема чоловіків, зменшується, а вугільна галузь передбачає важку фізичну працю. Крім того, впливає близькість до фронту, що створює додаткові ризики.

Серйозні труднощі виникли й у сфері логістики: доставка вугілля ускладнена, є проблеми із залізничним сполученням, яке забезпечує його перевезення.

Фактично ми підійшли до цієї проблеми з іншого боку. Адже в будь-якому разі відбувався б процес закриття неперспективних шахт — тих, які недоцільно експлуатувати через високу собівартість видобутку вугілля.

Ідея створення ЦНАПів, облаштування гуртожитків та іншої інфраструктури виглядає позитивно. Однак ключове питання — хто цим користуватиметься і хто житиме в цих регіонах. Багато міст були фактично містоформувальними навколо шахт і жили коштом вуглевидобутку. Тепер із цим виникає проблема.

Якщо люди виїжджатимуть, така інфраструктура може виявитися непотрібною. У результаті це радше виглядатиме як формальне виконання програм трансформації та освоєння грантових коштів. Імовірно, фінансування й надалі виділятиметься, адже відповідні плани існували ще до війни та можуть реалізовуватися зараз.

Втім, перспективи перетворення цих територій на справді економічно активні регіони залишаються відкритим питанням. Проголошені цілі, без сумніву, хороші. Але для їхньої реалізації дійсно потрібно переглянути схему функціонування регіону. Якщо відмовляються від вугілля, що тоді там можуть робити?

Навіть попри наявність бізнесу та певну релокацію компаній у цей регіон, це не закриває всіх потреб, зокрема у районі «Львіввугілля», навколо Шептицького. На жаль, ці плани поки що залишаються на рівні намірів щодо приватизації, і особливого інтересу до них ніхто не виявляє. В кращому випадку компанія ДТЕК може придбати частково «Львіввугілля» та «Волиньвугілля» — можливо, у перспективі.

Перетворити регіон на справді успішний і заможний без економічної бази, яку можна під це підставити, буде дуже складно. Часто говорять про створення економічних кластерів, вільних економічних зон, куди можуть приходити інвестори та будувати заводи або інші виробництва.

Хотілося б вірити, що післявоєнне відновлення передбачатиме виділення коштів на такі об’єкти, і там з’являться нові виробництва, куди люди зможуть влаштовуватися на роботу. Але поки що це швидше фантазії, ніж реалістичні перспективи.

Довідково

Нагадаємо, коксівне вугілля в Україні більше не видобувають. Єдина шахта, де його видобували, розташована біля Покровська. Вона зупинила видобуток через наступ росіян. Про це стало відомо 13 січня 2025 року. 

Це підприємство є єдиною в Україні шахтою, яка виробляє коксівне вугілля, необхідне для колись гігантської сталеливарної промисловості країни, яка припинила роботу після повномасштабного вторгнення Росії.

Ще у грудні було відомо, що компанія «Метінвест» вирішила припинити роботу однієї з ділянок шахти, розташованої в селі Піщане під Покровськом.

Раніше президент об’єднання підприємств «Укрметалургпром» Олександр Каленков розповідав, що вугілля, яке видобувають біля Покровська, унікальне і замінити його зможуть лише імпортом.

Шахтоуправління «Покровське» створили у 1990 році. Це найбільше підприємство в Україні та одне з найбільших у Східній Європі, де видобувають коксівне вугілля. Промислові запаси вугілля на території шахтоуправління становлять 200 мільйонів тонн.

Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії