Любомир Ференс: Депутати міської ради говорять нам, що кримінал контролює місто. Це правда?
Вікторія Феофілова: Так, правда. Якщо депутати говорять, значить вони знають, тому що саме вони з цим стикаються.
Євгенія Гончарук: Що пробує робити з цим громада?
Вікторія Феофілова: Громадські організації пробують впроваджувати якісь системні зміни, які б завадили криміналітету бути аж настільки зацікавленим місцевим бюджетом. На мою думку, те кумівство, про яке говорили депутати, відбувається тому, що при розподілі бюджету є величезна корупція. Якби не було стільки грошей в інтересі, то ніхто нікого не вбивав би. І ті всі пристрасті, які в нас бушують, – через бюджет розвитку. А це ласий шматочок.
В перший рік роботи міської ради була така тіш і благодать, що громадськості було дуже важко щось просунути. Всі так стояли горою один за одного, що ми те ж ProZorro в травні минулого року просували з величезними потугами. Тому що мер дружив із секретарем, всі один одного підтримували, нам було важко.
Нас називали «шататєлями», немов, ми ходимо і шатаємося. А в них все добре: кошти засвоюються величезними темпами, дороги робляться, плиточка кладеться, зупинки ставляться, а ми тут бігаємо.
Певний період ми трохи відпустили ситуацію, тому що ми зрозуміли, що ми можемо тиснути, але ми все ж таки не можемо працювати за них. І вони прийняли закон щодо ProZorro, три місяці протримали людей, які не могли здійснювати закупівлі. І коли не вдавалося здійснити закупівлі, казали, що винне ProZorro. Врешті, допорогові закупівлі так і проводяться – як Бог на душу покладе. В нас є розпорядження мера, який рекомендує використовувати ProZorro для закупівлі товарів від 20 тисяч. Але ви ж розумієте – рекомендація є рекомендацією. Хтось її виконує, а хтось – ні. До того ж найбільші кошти – на роботах, на дорогах і таке подібне.
Отже, ми їх відпустили, перестали «шатати», розуміючи, що якщо в перший рік вони все чудово поділили між собою, то на другий рік їм грошей не вистачить, адже апетити зростають, і вони пересваряться. Так воно і сталося – вони почали гризтися.
І в цьому є як плюси, так і мінуси. З одного боку, вони один одного настільки контролюють, що не дають багато вкрасти, ловлять одне одного за руку, і роблять це краще за нас, бо знають підводні течії. Наприклад, в нас кожен рік грається тендер на прибирання снігу взимку, на прибирання зелених зон, а там величезні суми, які важко перевірити – скільки вони прибрали снігу, а скільки – ні. Це такий легкий шматок, але оскільки вони не хочуть один одному дати вкрасти, тому той тендер постійно то проводили, то скасовували. Отже, тендер не проведений. З одного боку – класно, гроші залишилися в бюджеті. З іншого, як тільки наступає зима, всім зразу стає цікаво, хто має прибирати вулиці.
Якщо немає консультацій, можна хорошими намірами просто зіпсувати все
Євгенія Гончарук: У вас є ще скандальні історії, і одна з них – ситуація з ігровим майданчиком у вигляді корабля в сквері. Що це за історія? Ігровий майданчик дітям – хороша, наче, річ.
Вікторія Феофілова: В Черкасах прямо в центрі міста є невеличкий сквер імені Богдана Хмельницького. Він, по-перше, розташований на історичній землі, там колись стояв черкаський замок. І це на сьогодні єдине місце в центрі, де ростуть дерева, гарно падає листя восени, де немає батутів, кіосків з шаурмою, солодкої вати, китайських собачок, які гавкають, отже, там немає оцього всього трешу, який є в інших парках. Тобто це місце, де можна реально тихенько посидіти на лавочці, подивитися на Дніпро, провести якесь побачення. Там часто мами прогулюються з немовлятами, для яких година спокійного сну дитини – це цінність.
І ми вже давно ведемо публічну дискусію про те, що коли хочеться щось зробити для міста – поставити якісь фонтани, облагородити сквер, потрібно радитися з жителями. І історія була в тому, що один з активістів Іван Подолян в своєму Фейсбуці написав, що він в сквері нарахував 20 бабусь і мам з маленькими дітьми, цікаво би в них спитати, що вони хочуть, щоб в ньому було. І люди почали відписувати: класно, щоб там був туалет, пеленальний столик, питна вода. І тут директор скверу відповідає, що ми скоро там зробимо туалет, а ще там скоро з’явиться прекрасний ігровий майданчик і постить фото корабля. Люди були просто в шоці, адже всі розуміють, що туди набіжать дорослі діти, і там буде і солодка вата, і батут, і звідти підуть ті люди похилого віку.
Звісно, що піднялася хвиля протесту, тому що люди казали, що в цьому сквері їм корабель не потрібен, вони волали зберегти їм хоч одне тихе місце.
Євгенія Гончарук: Чи почула влада?
Вікторія Феофілова: Зібрали під петицію потрібну кількість підписів, і нещодавно отримали проект рішення цю петицію не підтримати. Це знову викликало хвилю обурення, і позавчора мер видав розпорядження провести громадські обговорення теми, чи ставити цей кораблик чи ні в парку.
Проблема не в тому, що дирекція парку погана і хоче зробити погану річ. По-перше, цей корабель коштує 350 тисяч, і питання – чи дійсно в нашому місті 350 тисяч варто витрачати саме на це. По-друге, варто би спитати в людей – де вони хочуть його поставити. Якщо немає консультацій, можна хорошими намірами просто зіпсувати все.
І я своєю місією ставлю налагодити в Черкасах новий діалог влади і містян перед прийняттям рішень.
І я своєю місією ставлю налагодити в Черкасах новий діалог влади і містян перед прийняттям рішень.
Любомир Ференс: Я перший раз в Черкасах, і єдине місце, яке я тут хочу подивитися – це туалет. У вас є туалет за 1 мільйон гривень. Що це таке?
Вікторія Феофілова: Я, чесно кажучи, в ньому не була. Недавно я бачила інтерв’ю з директором КП «Дирекція парків», яка робила цей туалет, який пояснив, що насправді, це недорого, що туалет прекрасний, і вам так просто здається. Що це не можна порівняти з купівлею тієї ж квартири, у вас є квартира, не обложена вся плиткою, і там не стоять три унітази, замість одного. Звісно, все це дивно, але деякі люди вважають, що це нормально, адже туди підводилися комунікації і таке інше.
Питання ще в тому, що на будівництво якихось об’єктів в нас виділяються кошти, а потім згадують, що потрібно ще щось, і виділяють додаткові кошти. Проте, коли ти будуєш туалет, зрозуміло, що спочатку потрібно підвести комунікації, а потім будувати будівлю.
Любомир Ференс: Мені здається, мільйон гривень можна було використати по-іншому?
Вікторія Феофілова: І тут питання ефективності. Тобто не можна сказати, що в місті нічого не робиться, і люди на вулиці вам скажуть, що за останні пару років Черкаси стали кращі – відремонтували дороги, налагодили освітлення тощо. Але тут справа в ефективності – за ті сам гроші можна було б побудувати три туалети, або на 20 км доріг більше.
Євгенія Гончарук: Чи люди розуміють це? Чи проголосують вони на наступних виборах інакше?
Вікторія Феофілова: Одні розуміють, інші – ні. І місія громадськості – доносити це в якийсь можливий спосіб. Я знаю, що є велика частина містян, які мислять категоріями – ну цей хоч щось робить. Тобто той крав і нічого не робив, а цей, хоч і краде, але хоч щось робить. Тому поки що некритична частина людей розуміє, що корупція – це ненормально, і навіть, якщо він «щось робить», треба вимагати, щоб робив більше.