Я не можу відправити лікаря їхати на виклик під обстріли, — Юрій Узун

Якщо загалом говорити про систему охорони здоров’я Донеччини, я б не сказав, що вона була цілком зруйнована. Вона понесла певні втрати, але зараз функціонує, хоч і маємо деякі клопоти. Але кожен місяць зменшується кількість пацієнтів, яких ми переводимо до лікарень в інших областях України, – розповідає Юрій Узун.

 

Кирило Лукеренко: Раніше існувала медична система з центром в Донецьку, після 2014 року ця система була зруйнована. Як вдалося або вдається зібрати її знову?

Юрій Узун: На жаль, сталося так, що після дій на сході України, практично була зруйнована система охорони здоров’я Донецької області.  Усі заклади, які надавали високоспеціалізовану медичну допомогу, залишилися на території, яка зараз непідконтрольна Україні: Обласна лікарня Калініна, Обласна травматологічна лікарня, лікарня профзахворювань, Обласна дитяча лікарня та багато інших.

На жаль, побудувати нові лікарні в тій ситуації, в якій ми знаходимось зараз, неможливо. Це стосується кадрового питання? в першу чергу. Велика частина кваліфікованих лікарів залишилася на тій території або роз’їхалася по всій Україні, де їх тепло прийняли.

Якщо говорити про летальність, то на першому місці летальність від серцево-судинних захворювань, друге – політравми, третє – онкологія. Коли ми планували розвиток системи охорони здоров’я, ми йшли конкретним шляхом. Минулого року на базі 3-ї лікарні Краматорська було відкрито відділення кардіо- та рентгентваскулярної хірургії, тобто мешканцям нашої області, які потребують установки кардіостимуляторів, стентування, не потрібно нікуди їхати, допомогу вони отримують тут. Стосовно політравм, відновив свою роботу Інститут травматології та ортопедії на базі ж/д лікарні Красного Лимана. Там же відновила роботу Обласна травматологічна лікарня. Ми приділяємо дуже багато уваги розвитку цього медичного закладу.

Залишилося два онкодиспансери в Маріуполі та в Краматорську. Ми теж уважно стежимо за ними та приділяємо їм багато уваги, зміцнюємо матеріально-технічної бази цих закладів.

Стосовно первинної допомоги, вона практично залишилася без особливих змін. Це сталося завдяки тому, що Донецька область була учасником реформи первинної медичної допомоги і ця ланка була вже добре структурована. Зараз на території Донецької області, підконтрольній українські владі, знаходиться 33 центри первинної медико-санітарної допомоги, 256 амбулаторії і більш 300 ФАП-ів. Вони працюють і нарікань на їх роботу нема.

Лариса Денисенко: Які є проблеми і чого не вистачає? Наприклад, кров?

Юрій Узун: За весь період проведення АТО жодних проблем з кров’ю і компонентами в Донецькій області не було. Всі препарати ми виробляли на базі СПК міста Краматорська та Маріуполя. Це питання не таке гостре.

Лариса Денисенко: А стосовно інсуліну, вакцин?

Юрій Узун: Стосовно вакцин, так, питання є. І є багато чинників, які заважають, щоб це працювало на 100%. На жаль, це залежить не тільки від нас, а й від центральних органів охорони здоров’я, але дуже багато залежить і від розуміння місцевих бюджетів. Якщо вони бачать, що вакцин не вистачає, мають можливості і кошти для того, щоб їх купити.

За період АТО в нас не було жодного збою і жодна людина не померла від того, що не було інсулінів. Цього року стартує реформа реімбурсації інсулінів, область до цього повністю готова. Тиждень тому запустився реєстр МОЗу і я не бачу особливих моментів, які б заважали цій реімбурсації.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про знеболювальні, яких потребують онкохворі, чи достатньо таких препаратів?

Юрій Узун: Знеболювальних препаратів достатньо, що стосується препаратів хіміотерапії та інших препаратів, які отримують онкохворі, тут є велике питання. На жаль, не переїхало на підконтрольну територію дитяче онковідділення, розташоване на базі ІНВХ Маріуполя. І наш обласний гематолог зараз знаходиться в Охматдиті, ми вдячні, що плідно спілкуємось, Охматдит приймає наших діточок, які мають важкий стан гематологічних хвороб. Інших дітей ми лікуємо самі, де не справляємось –  приймають лікарні Запорізької, Харківської, Дніпропетровської областей.

За період АТО в нас не було жодного збою і жодна людина не померла від того, що не було інсулінів

Серед препаратів стосовно дитячої гематології дефіциту нема. Стосовно препаратів для лікарні дорослої гематології є певні питання, ми ще не отримали препарати для онкохворих за програмою 2016 року.

Кирило Лукеренко: Проведення АТО не могло не вплинути на охорону здоров’я на Донеччині. Наскільки це додатково навантажило медичну систему і наскільки ефективна взаємодія з військовими медиками, з волонтерськими та медичними групами?

Юрій Узун: Навантаження на медичну систему є. Є дуже велика кількість переселенців, але жодної відмови в медичних закладах Донецької області щодо надання медичної допомоги переселенцям не було і не буде. Певною мірою держава компенсує затрати на надання медичної допомоги.

Стосовно спілкування з військовими медиками, у всіх лікарнях на лінії зіткнення ( районні лікарні: Бахмутська, Волноваська, Авдіївська, Курахово, Селідово) працюють так звані групи підсилення. Це військові медики, як правило 3-5 лікарів, які є кадровими військовослужбовцями. Один знаходиться на території лікувального закладу, і вони надають допомогу не тільки військовим, а і цивільному населенню.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про медичну реформу, що відбувається з нею в рамках Донецької області?

Юрій Узун: Я б поділив це на дві частини: реформа первинної ланки і вторинна ланка (госпітальні округи). Стосовно реформи перdинної ланки в розрізі територіальної реформи, ми весь 2016 рік два рази на місяць були в усіх містах і районах Донецької області, і питання було одне: «хлопці, якщо ви підете в громади, маєте певне бачення функціонування громади і читали закон про децентралізацію, перші ніж щось ламати, треба щось створити. Не руйнуйте те, що є».

Зараз ми пожинаємо плоди того, що зробили в 2016 році. На щастя, жодних радикальних питань і змін стосовно функціонування первинної ланки в Донецькій області нема.

Якщо не помиляюсь, після реформи децентралізації в Донецькі області буде 38 громад, якщо виконувати закон, що кожна громада має право мати свій центр первинної допомоги, може статися так, що замість 33 ЦПМСД, що є зараз, будемо мати 38. Навіщо так робити? До цього потрібно підходити виважено. 

Лариса Денисенко: Наскільки самі медики готові до цих змін? І чи реформа може погіршити ситуацію з кадрами чи залучаться нові?

Юрій Узун: Дуже багато думок. Можу сказати про Донецьку область,  але така картина фактично по всій Україні. Є некомплект первинної ланки лікарів – десь 30% некомплекту. В цілому по Донецькій області в первинній ланці дуже багато пенсіонерів. З одного боку, це добре. З іншого, не дуже, бо потрібна бути якась заміна. Ми маємо тільки один важіль: коли йде розподіл студентів випускників Донецького медуніверситету, ми дуже просимо, щоб вони залишалися на цих місцях. Якщо не помиляюсь, минулого року нам вдалося залучити до первинної ланки майже 40% лікарів.

По-друге, реформа повинна пройти так, щоб це не відчули пацієнти. Для них найголовніше, щоб не стало гірше, оптимально – щоб стало краще. Так, як це анонсує МОЗ і ми це бачимо, я не бачу нічого такого, щоб радикально змінило відчуття пацієнта і те, що він отримує.

МОЗ каже, що треба перейти на нові відносини: пацієнт повинен укласти угоду з лікарем, в якого він буде лікуватись. Якщо лікар працює в структурі державного сегменту охорони здоров’я, він не має право укладати цю угоду, її треба укласти з лікарнею, в якій він працює.

Скільки лікарів виявить бажання піти «на вільні хліби» після реформи, тобто стати ФОПами і працювати у приватному секторі? За нашими даними близько 5%.

Певні моменти викликають занепокоєння. Навантаження на одного лікаря первинної ланки –  близько 2000 пацієнтів. Щоб не сталося так, що до гарного лікаря буде черга в 5000, а інші будуть сидіти без роботи, до цього треба підходити виважено.

По-друге, важливо, як буде працювати фінансовий механізм цього процесу. На зараз ми не бачимо реальних механізмів, які вже працювали щодо створення агенції, яка буде відшкодовувати фінанси. Я так розумію, і МОЗ це озвучив, цим теж буде займатися департамент.

Головне, що ми довго чули, але не побачили нормативні акти і документи, затверджені хоча б постановою Кабміну, які б дозволили дати старт реформ. Найголовніше –  гарантований перелік послуг, які пацієнт може отримати на первинній ланці. І друге – сама угода: потрібно почитати її, щоб чітко розуміти, хто і за що відповідає, хто має які обов’язки. Але з точки зору втілення в Донецькій області, я не бачу жодних проблем.

До сьогодні в лікарнях по лінії розмежування є дуже багато медикаментів, які туди постачали волонтери

Кирило Лукеренко: Після того, як частина спеціалізованих закладів залишилася по той бік розмежування, постало питання стосовно нової обласної лікарні. Розкажіть, коли очікується, що в Маріуполі запрацює нова обласна лікарня?

Юрій Узун: Всі розуміють, що така лікарня потрібна, відверто кажучи, не одна. Оптимальне рішення: побудувати нову європейську лікарню, десь всередині області – в Покровську. Але ми розуміємо, поки тривають бойові дії, це неможливо. Єдиним шляхом до будування такої лікарні була реорганізація якоїсь лікарні або об’єднання декількох, щоб мешканці області мали доступ до якісної медицини. Ви знаєте, що в Краматорську це не вдалося зробити,були певні причини (дуже багато об’єктивних). 

У Маріуполі вдалося це зробити, бо є велика кількість лікувальних закладів (десь 11), з низ 3-4 досить потужні. Після перемовин з Маріуполем, після громадських слухань  погодилися віддати на баланс області 2-у лікарню, щоб створити на її базі обласну лікарню і базу для проходження практики Донецького медуніверситету. В грудні 2016 року ця лікарня була передана на баланс області.

Зараз в плані соцекономрозвитку області закладено 112 мільйонів гривень на ремонтні роботи та закупку обладнання лікарні, у розробці ПКД –  рахуємо, до 15-20 квітня будуть експертизи і  почнуться будівельні роботи.

Найголовніше – створення нового відділення екстреної медичної допомоги європейського типу, буде посилений кадровий склад, безумовно, на базі лікарні будуть розташовані кафедри медуніверситету. Я вважаю, до кінця 2017 – до середини 2018 року ми будемо презентувати лікарню як повністю готову для виконання функцій обласної лікарні. Дуже хочеться встигнути до кінця року.

Коли цивільний лікар укладає угоду про свою роботу, ніде не написано, що він повинен працювати під обстрілами

Кирило Лукеренко: Наскільки перетворення і реформування медичної галузі торкаються швидкої допомоги на території Донеччини?

Юрій Узун: Зараз в планах по удосконаленню цієї системи медичної допомоги є запуск проекту диспетчеризації екстреної медичної допомоги. Ви розумієте, яке навантаження випало на цю службу під час активних бойових дій, в нас були і розбиті машини, на початку загинули декілька співробітників. На зараз ця служба функціонує так, що на неї нема нарікань.

Є проблемне питання кадрового плану. В деяких підстанціях дійсно нема кому працювати. Люди виїхали, і ми вдячні військовим медикам, добровольцям, волонтерам за те, що вони частково виконують функції з надання екстреної медичної допомоги.

У нас є також  проект по диспетчеризації «екстренки». На жаль, були певні проблеми, які не дозволили ввести це в повному обсязі. Але в планах до кінця року зробити базові диспетчерські (Краматорськ і  Маріуполь). Це обладнане приміщення, видно, де є яка машина, і диспетчер має можливість правильно приймати виклики.

В 2016 році було закуплено 60 сертифікованих автомобілів швидкої допомоги, це дуже добре, бо були певні втрати по транспорту, деякі машини віддали військовим. На зараз майже повністю укомплектована служба.

Кирило Лукеренко: Чи вистачає машин в Авдіївці?

Юрій Узун: Машини там є, проблема з  кадрами. Не вистачає кадрового складу, щоб працювати. Зараз там працює волонтерська бригада, в них є реанімобіль і вони можуть допомагати.

Кирило Лукеренко: А як вирішувати питання з кадрами?

Юрій Узун: Розумієте, коли цивільний лікар укладає угоду про свою роботу, там ніде не написано, що він повинен працювати під обстрілами та кулями. Якщо мені кажуть, що потрібно направити машину в район, де є чи можливий обстріл, я не маю морального права цього робити: якщо людина загине чи буде поранена, що потім казати родичам? Для цього є військові медики. Якщо ми працюємо і є санітарні потоки, з гарячої точки до точки розмежування везе військовий медик, а там за необхідності підхоплює наша бригада і везе далі.