Як вдалося захистити Добропілля від захоплення бойовиками «ДНР»?

Про це нам розповів активний учасник захисного руху, підприємець Микола Стрепоченко.

Дмитро Тузов: Дуже важка розмова відбулася з секретарем міськради Костянтинівки Юрієм Розумним, який у 2014-му році був готовим до розмови з представниками так званої «ДНР» і проведення незаконного «референдуму». Чи були тоді у 2014-му році інші варіанти, ніж маневрувати між бойовиками, які намагалися захопити твоє місто, і української владою? Між Конституцією України, яку треба було виконувати, яка говорить про територіальну цілісність нашої держави, і тим, що тут з’явилися якісь військові люди і ми маємо якось між крапельками пробігти? Чи був вихід? Ми знаємо, що в Допропілля бойовики не могли потрапити фізично. Як це відбувалося?

 Микола Стрепоченко: Відбувалося хаотично, без всіляких домовленостей. Почалося з того, що ми об’єдналися, коли в нас на ж/д станції вивантажувалася 25-та механізована ОМБ. Після того ми зробили автопробіг, і такого автопробігу не було навіть у Києві, там було більше 100 машин, 300-400 людей з прапорами України. Це було 10 квітня 2014-го року. Ми проїхали по всьому району, ми показали всім, що Добропілля – це Україна, ми позначили свою територію, що тут є багато захисників.

Коли захопили міліцію Слов’янська та Краматорська, то нам поступила інформація, що і до нас теж поїхали. Вийшло більше 100 людей з бітами та з трубами. Ми оточили міліцію. Так, було всього два мікроавтобуси, де було, може, 10-15 чоловік, але вони не доїхали до нас і повернули назад. На той час ніхто не хотів конфліктувати з народом, всі хотіли вивішати прапор, і щоб були оплески.

Я послухав свого колегу, і можу сказати, що той час влада була деморалізована, а потрібно було показати кулак. Приклад Криму дуже всіх підкосив, всі боялися і думали, що таке саме буде і в Донецькій області. Може, в Костянтинівці була кишка тонка в керівництва, не вистачило патріотів, які змогли б піднятися. В першу чергу, керівники району, міста, повинні були об’єднатися з силовими структурами, і активісти знайшлись би. Активісти не піднімалися тільки тому, що керівництво не діяло.

Я можу з гордістю сказати, що в нашому місті жодної хвилини не висів ніякий прапор, тільки український. В нашому місті був «референдум», але нас трохи правоохоронні органи підвели. Ми – єдине місто, де на площі проходило два «референдуми», на одному за те, що Добропілля – це Україна, і на другому за те, Добропілля – це «ДНР».

Зараз розповідати про те, чи юридично хтось правильно сказав, чи ні, не варто. Всі погані діла робляться з красивим обличчям. Треба було відстоювати свою землю. Всі ці юридично правильні слова привели війну в мою країну, війну в мою область, гинуть хлопці, зруйновані міста, зруйновані сім’ї, де одна частина думала російською, друга – українською.

Наша біда в тому, що ми не робимо висновки. Ми перемагаємо, і прощаємо тих людей, які безобідно щось зробили, безобідно винесли хліб з сіллю. Ми зараз пожинаємо плоди. Наша Донецька область зараз потребує силового виховання.

Валентина Троян: Чому на вашу думку, влада тоді була деморалізована?

Микола Стрепоченко: А яка влада була? При владі були всі ставленики партії регіонів? У нас відбулася анексія Криму, і була інформація, що те саме буде з Донбасом і з Харковом, з Луганськом, що ви нікуди не дінетеся, армії немає, все вже вирішили за вас. Влада, яка була поставлена Януковичем, була деморалізована, і реальних патріотів при владі не було. Я можу сказати за мера Добропілля: він був вже дідусь в роках, може він нас поважав, а може боявся, але він нам більше допомагав.

В нашій області, людина, яка не любить свою країну і скрізь про це заявляє, має великі шанси  стати мером міста

Дмитро Тузов: Як організувалися прості люди без команди з Києва для того, щоб захистити Україну в Добропіллі?

 Микола Стрепоченко: Для мене це також була таємниця, неначе хтось нас вів. А потім я почув такий вираз, що це було «состояние души». Я бачив тих, хто був зі мною, але я бачив і тих, то став по той бік. Відсотків на 25-30% це були наркомани і алкаші, але основна маса – це невдахи по життю, ті, які поміняли 10 професій, 5 жінок, і їм весь час хотілося чогось кращого, ось зараз прийде «Новоросія» і ми заживемо краще. Ці люди і слабохарактерне керівництво привели війну в нашу країну.

Дмитро Тузов: Добропілля відбилося, там завжди залишався український прапор. Яка ситуація зараз?

Микола Стрепоченко: Зараз відбувається безкарність. В нашій області, людина, яка не любить свою країну і скрізь про це заявляє, має великі шанси  стати мером міста. Нашим мером міста є «сєпар», громадянин Росії, який в червні 2014-го року прийняв громадянство Росії, а восени 2015-го року балотувався на мера українського міста. Він не мав права балотуватися.

Дмитро Тузов: Про кого йдеться?

Микола Стрепоченко: Мер міста Добропілля Аксьонов Андрій Анатолійович. 5 листопада він пересік кордон з Росією і не повернувся звідти.