Зросла кількість людей, які приїздять здавати ЗНО з того боку лінії розмежування, – Стокоз

Станом на 1 березня на лінії розмежування працює 39 навчальних закладів, в яких навчається 9760 дітей. Ми працюємо і спілкуємось з батьками, щоб вивезти дітей із «сірої зони» в більш безпечні місця, – розповів Ігор Стокоз.

 

Кирило Лукеренко: Ці діти не тільки там навчаються, а й живуть?

Ігор Стокоз: Це діти, які зі своїми батьками мешкають там. Попри всі наші намагання, батьки відмовляються відпускати дітей далеко, кажуть, що краще діти будуть біля них і батькам так буде спокійніше.

Кирило Лукеренко: А яка загалом чисельність населення в зоні розмежування, що контролюється українською владою?

Ігор Стокоз: За останніми даними на лінії розмежування сьогодні мешкає до 90 000 осіб. Це люди, які знаходяться в різній ступені віддаленості від лінії розмежування, але це «сіра зона» – зона підвищеного ризику, де відбуваються бойові дії.

Лариса Денисенко: Чим батьки аргументують цю впертість і намагання не пустити дітей вчитися в більш безпечному місці? Чи ви пропонували варіанти з транспортом, який буде доставляти дітей, чи достатньо шкіл, які б прийняли дітей на більш безпечній території?

Ігор Стокоз: Неодноразово ми виїжджали на лінію розмежування, розмовляли і вмовляли батьків. У зв’язку з тим, що батьки відмовлялися, ми попросили їх написати письмові заяви про відмови, але поки більшість батьків не дають згоди.

Одні кажуть, що їм так спокійніше, інші – «ми далеко їх відпустимо, а їх пустять на органи». Деякі батьки кажуть, що не довіряють, що самі подбають про безпеку дітей, а безпека – це те, що вони під час обстрілів спускаються в підвал.

Лариса Денисенко: Скільки б шкіл могли прийняти дітей, і чи достатньо вчителів?

Ігор Стокоз: У нас є можливості їх прийняти, є достатньо обласних комунальних закладів освіти, які могли б прийняти дітей і забезпечити належний рівень навчання, виховання і догляду.

Лариса Денисенко: А там?

Ігор Стокоз: По-різному. Наприклад, у деяких населених пунктах вчителі їздять на велосипеді з тієї сторони, є випадки, наприклад, у Майорську, що близько 15 дітей ходить на ту сторону. Скільки ми їх не вмовляли, вони продовжують це робити.

За останніми даними на лінії розмежування сьогодні мешкає до 90 000 осіб

Тут є і безпекова складова. З Майорська ми не можемо возити дітей в Бахмут, як робили раніше. Ми запропонували, що ми в понеділок відвозимо дітей, в суботу привозимо. Але сьогодні в районі Зайцево працює два снайпери і ніхто не може забезпечити необхідні умови для логістики дітей у школу.

Кирило Лукеренко: Минулого тижня була інформація, що діти з непідконтрольної Україні території відвідують, коли це можливо, школу на українській території. Чи є статистика стосовно таких дітей?

Ігор Стокоз: Сьогодні ми не можемо сказати конкретну кількість. Але є чітка кількість дітей, які дистанційно навчаються з тієї сторони тут. Це 5 освітніх закладів в області і близько 650 дітей, які по закінченню навчання отримають документ про середню українську освіту встановленого зразку.

Кирило Лукеренко: Ті програми, які зараз існують в ОРДО, відрізняються від українських шкільних програм?

Ігор Стокоз: Треба розуміти, що як такої української мови на тій території не існує. Історія України теж не вивчається. Там сьогодні створюється модель радянської школи з усіма атрибутами, притаманними радянській і сьогодні вже російській школі.

У них національно-патріотичне виховання «заточене» на «молоду республіку», просувається ідея єдності Росії і України (в трактуванні «ДНР»). Україна – це ворожа держава, що хоче їх позбавити їхньої ідентичності і заборонити російську мову.

Лариса Денисенко: А що стосовно підручників, за якими там відбувається навчання?

Ігор Стокоз: Здебільшого, вони з РФ. Наших я не пам’ятаю, бо ми доволі часто допомагаємо переправляти на ту сторону літературу.

Кирило Лукеренко: Але бібліотеки там комплектувалися українськими підручниками, навряд чи їх можна одразу «вичистити».

Ігор Стокоз: Ми мислимо з позиції звідси, люди там знаходяться в інших умовах. Є наказ, і вони виконують.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про ЗНО і вступну кампанію, наскільки ми можемо забезпечити, щоб люди почувалися захищені і розуміли, що дитина може здати все необхідне і вступити до вишу?

Кількість охочих складати ЗНО і вступати в українські виші збільшується

Ігор Стокоз: Підготовка до ЗНО – одна з найсерйозніших кампаній. Ми маємо забезпечити максимально вільний доступ, спростити його дітям, які їдуть здавати ЗНО з тієї території.

Минулого року був приріст 15% у порівняні з 2015 роком. Тобто кількість охочих складати ЗНО і вступати в українські виші збільшується.

Створюється комісія, куди задіяні ОШУ АТО, штаб АТЦ, ДСНС прикордонники, фіскальна служба. Ми розробляємо методику перетину лінії розмежування, спрощений режим для тих, хто хоче здавати ЗНО.

Минулого року на період ЗНО діти їхали сюди, тут були в таборах відпочинку, поки не здадуть ЗНО, а потім їдуть назад. І цього року ми будемо це робити, тому вже зараз починаємо готуватися до цього складного процесу.

Лариса Денисенко: Що можна сказати про культурне життя на цих територіях,  спеціальні програми?

Ігор Стокоз: Що стосується лінії розмежування, ми працюємо з Міністерством молоді та спорту, регулярно отримуємо літературу, яку розповсюджуємо по лінії розмежування, наповнюємо бібліотеки, зараз працюємо над тим, щоб доносити періодичну пресу. Це дуже серйозна робота, бо місцеве населення дуже різне.

Що стосується тієї сторони, до нас найбільше звертаються обласні очільники протестантських церков. Ми регулярно допомагаємо їм переправляти туди літературу.

Що стосується проукраїнських бібліотек на тій стороні, є неформальні зв’язки. У нас є можливості, але це означає –  наражати людей на небезпеку.

Кирило Лукеренко: Що можна сказати про співробітництво регіональної влади і церков, релігійних організації?

Ігор Стокоз: У цій царині виходить дуже добре: є Московський патріархат, є УПЦ Київського патріархату, греко-католики, дуже багато протестантських, є мусульмани.

Дуже тісний зв’язок з протестантами, і є відомі люди, які в період окупації чинили спротив, допомагали людям, і зараз намагаються допомагати «сірій зоні» та переселенцям.

У цьому році ми плануємо відкрити 85 нових молодіжних центрів

Є співпраця з УАПЦ Київського патріархату. Є два храми в Маріуполі: один – найближчий до лінії розмежування, другий намагаємося відкритий – він поки знаходиться в колишній трансформаторній підстанції. Сьогодні ми намагаємось знайти благодійників, які допомогли б побудувати український храм в Краматорську.

Лариса Денисенко: Які останнім часом з’явилися культурницькі ініціативи в Краматорську?

Ігор Стокоз: Є Вільна хата, окрім цього 27 березня за сприяння ПРООН відкривається молодіжний хаб. Це теж вільний простір, де будуть різні види робіт.

Я шукаю приміщення відкрити дві книгарні, вже розмовляв з деякими видавцями, щоб тут була українська книга, бо в Краматорську нема жодної української книгарні.

У цьому році ми плануємо відкрити 85 нових молодіжних центрів. Вони будуть стаціонарні та мобільні. Це вагончики, особливо, в спальних районах. Наше завдання забрати дітей з під’їздів і з їх неорганізованого дозвілля.

Це буде будиночок, з кавою та чаєм, буде соціальний працівник, Інтернет і певний набір заходів, які будуть займати дозвілля. Я гадаю, до кінця року ми це зробимо.