Біловезька угода змінила ландшафт радянського простору, — Сергій Плохій

Підсумки цієї події обговорюємо з професором історії у Гарварді Сергієм Плохієм. Професор у цьому контексті зауважує, що стосунки між Україною та Росією варто розглядати в контексті не лише 25 років, а бодай останніх 100 років, тобто в контексті розвалу імперій, який почався 1914 року з Першою світовою війною.

Про Біловезьку угоду в контексті 1991 року

По-перше, відбувся політичний землетрус – український референдум 1 грудня 1991 року, який змінив політичний ландшафт СРСР. Саме в цьому контексті треба розуміти та розглядати те, що відбулося в Біловезькій Пущі 8 грудня 1991 року. Відбулася зустріч 3 президентів слов’янських республік. Вона готувалася як російсько-білоруська, потім вирішили долучити Україну. Ініціатива виходила від Єльцина, котрий намагався знайти новий modus vivendi з Україною після референдума.

Зустріч почалася з того, що Єльцин запропонував Кравчуку долучитися до договору про оновлений Союз, яку готував Горбачов. На це Кравчук відповів відмовою, аргументувавши це референдумом 1 грудня 1991 року. Крім того перед цією поїздкою відбулася інавгурація Кравчука як першого президента України: у своїх спогадах він пише, що це була його головною картою.

Після відмови України від оновленого СРСР, від нього відмовилася і Росія.

Про Біловезьку угоду в контексті 2016 року

Ця дата сформувала пострадянський простір таким, яким він існував. Того СРСР було оголошено таким, що не існує.

Ключовим елементом для Росії та України було рішення підписати рамкову угоду про Співдружність. Але розуміння Співдружності в Росії та України було різним. Єльцин просив російський парламент ратифікувати угоду, то говорив, що це було єдиною можливістю утримати російський контроль. В Києві заява, яку парламент прийняв перед алматинською зустріччю, що відбулася пізніше в грудні, містила тези про те, що Україна заперечує проти створення нових наддержавних чи нових державних інституцій.

Період після 1991 року – це час, коли визначалося, що буде на місці СРСР. Україна дивилася на Співдружність як на можливість цивілізаційного «розлучення», як говорили тоді в Києві, а Росія – як на можливість утримати контроль над пострадянським простором.

Сьогодні питання про реальну незалежність пострадянських республік і та про контроль Росії над цим простором залишається. Тільки 1991 року його через багато обставин, включно з талановитою дипломатичною поставою президента Кравчука, вдалося розв’язати без збройного конфлікту. Сьогодні те саме питання в іншій площині вирішується за допомогою зброю.

Біловезька угода та передчуття війни між Україною та Росією

Ключовим був інтерес, який російська сторона проявляла до східних і південних регіонів України. Наприкінці серпня 1991 року речник російського президента заявив про російські претензії на Крим і Донбас.

Судячи зі спогадів учасників Біловезьких переговорів, коли Кравчук розповів Єльцину та Шушкевичу про результати українського референдуму, фіксувалося здивування. Зокрема з російського боку лунало запитання, чи дійсно Крим і Донбас проголосували за незалежність. Але результати референдуму на Сході складали 70-80% на Сході та понад 50% в Криму. Волевиявлення на якийсь час поставило крапку в цій історії.

У Біловезькій пущі вдалося домовитися про низку речей, але український парламент ратифікував Біловезьку угоду з великою кількістю поправок. В Києві бачили, що угода може мати потенційну небезпеку для України.

Процес «розлучення» тривав усі 1990-ті роки: відбувався поділ Чорноморського флоту, 1997 року підписали угоду про визнання кордонів, але російський парламент ратифікував її лише 1999 року. Цей процес формально завершився наприкінці президентства Єльцина. Нове століття принесло нову політику президента Путіна та зовсім інший характер відносин між Росією та Україною.

Біловезькі угоди та СНД 1991 року. Про ЄС і безвіз 2016 року

Те, що ці дати співпали, є для нас запрошенням подивитися на попередні 25 років, на шлях, який Україна пройшла.

Як референдум 1991 року та підписання Біловезької угоди змінили ландшафт радянського простору, так і ця угода може бути поважним кроком до зміни ландшафту пострадянського простору. Той простір закривається, відкривається можливість їздити, подорожувати, брати участь у європейському просторі. Ці речі матимуть поважні наслідки та не проявляться миттєво для всіх людей, але наслідки позначаться на всьому населенні України та на житті цілого регіону.