Ідеї халіфату і «русского міра» дуже подібні, — Ігор Семиволос

«Про конфлікт на Близькому Сході зараз справді багато говорять. Очевидно, що він неабияк привертає увагу світових ЗМІ. В першу чергу через те, що в цей конфлікт задіяні США, союзники. Зрозуміло, що засоби масової інформації цих країн більш активно висвітлюють цей конфлікт і пояснюють, чому все так відбувається. Не слід забувати, що поява цього терористичного утворення так чи інакше пов’язана з наслідками військового вторгнення свого часу США на територію Іраку і всіма політичними процесами, що відбувалися там. Зрозуміла, що США не можуть просто без певних емоцій спостерігати за тим, що там відбувається. Я думаю, що ці емоції, які ми бачимо, до певної міри прикривають той інтерес і ту увагу, які свого часу прикували всіх до подій в Україні. Тим більше, що з позицій світових ЗМІ конфлікт на Сході вже не настільки цікавий. Журналістам потрібні такі яскраві картинки, тому війна з терористичним утворенням «Іділ» перебирає частково увагу.

Останній тренд, який ми спостерігаємо, полягає в тому, що терористичні організації проголошують себе державами. В принципі, раніше такого ми не бачили.  Весь політичний спектр в таких державах обмежується лише терористичною діяльністю. В цьому сенсі ДНР, ЛНР та «Іділ» є дуже подібними, природа цих організацій дуже схожа.

Одна справа, коли ми говоримо про державу в межах кордонів, в межах якогось етно-конфесійного угрупування. В такому випадку можемо говорити, що терористичні організації проголошують держави. Але сьогодні бачимо, що таке утворення виникають на межі декількох держав. Більше того, це утворення претендує на території, як мінімум 4 чи 5 держав. Це утворення має якісь глобалістичні стремління, і йдеться про війну не лише на території Ліванту, а далі! мова йде про Північний Кавказ, Центральну Азію, Афганістан. Знаємо, що вже з’являється література, з’являються агітатори, ідеологи в самому Афганістані.

Чіткого однозначного терміну, що потрібно називати терористичною організацією, немає. Насправді це політичне рішення. Якщо, умовно кажучи, більшість співтовариства політично визначаються, що це терористична організація – то, відповідно, вони є терористичною організацією. Якщо інша частина з якихось причин каже, що це не є терористична організація,то це не є терористичною організацією.

На Близькому Сході це трапляється доволі часто. Ми бачимо, як частина палестинських організацій визнається США, ЄС, Ізраїлем терористичними організаціями. Тоді як в інших країнах вони не визнаються терористичними організаціями. Тобто це є політичне рішення. Такі рішення завжди політично мотивовані.

Без сумніву, що Росія зацікавлена в тому, щоб дестабілізація ситуації на Близькому Сході тривала. Так само Росія зацікавлена в тому, щоб тривали економічні санкції проти Ірану. Є тут економічні міркування, є політичні. Але я зараз не можу назвати якісь факти, на які можна спертися, щоб казати, що Росія організувала весь цей «Іділ». По великому рахунку, щоб виник «Іділ», було багато внутрішніх передумов. В значній мірі причиною була неефективна політика Іракського уряду, в тому, що США практично віддали цьому уряду всі питання безпеки. Відповідно, частина сунітських військових утворень свого часу активно виступали проти американців. Потім американці пробували з ними домовитися. Відбувався доволі таки складний процес притирання. Сунітські ісламістські організації вийшли з-під контролю, оскільки відчували загрозу з боку суїтів.. Відповідно, це черговий сплеск повстання сунітів проти суїтів. Тобто це релігійна війна, але абсолютно на іншому організаційному рівні. Тобто виникають структури, люди, які спроможні об’єднати навколо дуже розрізнені групи.

Суніти зазвичай доволі розрізнені, розпорошені. Взагалі сунітська гілка ісламу передбачає здебільшого горизонтальні зв’язки. Існує багато шкіл,вони рівноправні. Суніти переважно спираються на місцеві традиції. Якщо навіть вони вибудовують вертикалі,то ці вертикалі не такі ефективні, як,скажімо,у суїтів. Така горизонтальна структура не дозволяла сунітам бути ефективними з точки зору військового опору. І тут раптом виникають групи,які можуть консолідувати! Якщо процес консолідації відбувається в непрості, але більш-менш спокійні часи, то вже сплеск активності припадає на війну в Сирії. І тут якраз ця терористична організація набуває бойовий досвід.

Вони воюють на боці антиурядових сил. Але це дуже цікава штука. Повстання в Сирії дуже швидко перетворюється на громадянську етно-конфесійну війну, і ключовий фактор цієї війни – війна сунітів проти суїтів. І до того ще етно-релігійні групи,які підтримують уряд. Сирія побудована в такий спосіб, що дрібні етнічні групи отримували певні преференції у країні з переважно сунітським населенням. Тепер суніти активно виступають проти цього. Ми баимо декілька фракцій ісламістів. При чому частина цих фракцій – місцева алькаїда, яка стає ядром формування Ісламської держави, але потім сама алькаїда устами своїх лідерів  відмовляється і каже, що не хоче мати з ними справи.

Сьогодні війна іде на території Сирії і Іраку. Але також вони говорять про Ліван. Це як мінімум, Ліван і Йорданія. Без наземної операції, лише одними ударами в повітря навряд чи можна зупинити цю організацію, і це є складна проблема. А з Туреччиною є  ще певні інституційні обмеження. Вона колись була імперію. Туреччина, здебільшого, створила цю сунітську проблему в Іраку в тому числі. Цей сунітський трикутник утворився не в останню чергу через політику Туреччини, яка заселяла сунітами територію Іраку. Турки були сунітами і підтримували свою сунітську групу. Відповідно,будь-яке втручання у пряму війну проти «Іділ» частина турків розглядає як підтримку сирійського уряду».