Не можна йти на політичні поступки в обмін на людей, — політв’язень Яценко

Наскільки ефективною є правозахисна діяльність колишніх політв’язнів? Якою має бути політика України в контексті звільнення українських ув’язнених? Про це — в розмові з колишнім політв’язнем Юрієм Яценком.

Юрій Яценко: Росія у 2014 році провела на сході України і в Криму спецоперацію, застосувавши великі фінансові і військові ресурси. Для того, щоб прикрити війну проти України, Росія придумала легенду про те, що в Україні відбувається громадянська війна, а Росія — лише країна, що бажає миру в цій громадянській війні. Основна ціль Росії полягає в тому, щоб Україна говорила з представниками «ОРДЛО» на рівних. Основна ціль України — дати світу зрозуміти, що Росія — це агресор і ляльковод, а так званні «ДНР» і «ЛНР» є підконтрольними Росії. Коли політики самотужки починають вести якісь розмови з представниками невизнаних республік, вони тим самим можуть надати їм певну легітимність. Реакція не забарилась. Пєсков сказав: «В даному випадку подібні контакти не можуть мати міждержавного або ще якогось офіційного статусу, але, безумовно, з російської сторони завжди була готовність розмовляти з тими, хто бажає такого діалогу, ким би він не був». Тобто Росія сприйняла такий діалог позитивно.

Моя особиста позиція полягає в тому, що Україна не має вести переговори з «ДНР» і «ЛНР». Вона має визнавати суб’єктом агресії Росію. «ДНР» і «ЛНР» — це лише їхні інструменти.

Тетяна Трощинська: Позитивна оцінка з боку російських чиновників говорить про віддалення перспективи звільнення українських громадян?

Юрій Яценко: Тут дуже важливу роль має зіграти міжнародний резонанс і тиск. Для світу права людини є універсальними, де б вони не порушувалися.

Тетяна Трощинська: Наскільки ефективно мінський формат виконує свою функцію зі звільнення українських ув’язнених?

Юрій Яценко: Наразі було звільнено лише 6 політв’язнів. Більше 40 осіб досі є ув’язненими. Як ми бачимо, Росія нічого не боїться. Набираються нові люди. Політика України є недостатньо ефективною, хоча, як на мене, держава тримає правильний курс в переговорному процесі. У жодному разі не можна йти на політичні поступки в обмін на людей. Росія вимагає саме політичних поступок: амністії для всіх і виборів на Донбасі. Не можна погоджуватися на це, оскільки у цьому разі постраждає вся держава.

Тетяна Трощинська: Часто родичі ув’язнених і правозахисники говорять про те, що людське життя варте якихось поступок.

Юрій Яценко: Людське життя — це абсолют, який не можна з чимось порівнювати. Але Україна заплатила сотнями тисяч життів для того, аби вибороти незалежність. Більше того, Україна і зараз продовжує платити тисячами життів на Донбасі. Ми повинні поважати цю боротьбу. Більшість політв’язнів в Росії — це борці за Україну. Якщо спитати їх, чи готові вони «здати» Україну в обмін на волю, я переконаний, що більшість з них відмовилися б виходити з в’язниці.

Тетяна Трощинська: Якою є ваша правозахисна діяльність зараз?

Юрій Яценко: Процес звільнення політв’язнів — це не лише переговори президентів або спецслужб. Це титанічна робота правозахисників і громадського сектору. Максимальна популяризація цієї теми на міжнародних майданчиках приносить свої результати. Міністр закордонних справ пан Клімкін дізнався про мою правозахисну діяльність від закордонних представників, які сказали, що вона є ефективною. Зараз потрібно робити акцент на тісній співпраці громадського сектору з державою, зарубіжними громадськими організаціями і урядами інших країн. Сьогодні в мене була зустріч з екс-міністром внутрішніх справ Німеччини, який запросив мене на зустріч з послом Німеччини в Україні, де ми обговорюватимемо шляхи підтримки діяльності зі звільнення українських політв’язнів посольством Німеччини. Наразі я займаюсь популяризацією цієї теми серед молоді. Міністр освіти і науки України підтримала мою діяльність і вже з наступного року ми почнемо широко популяризувати цю тему на базі навчальних закладів.

Зараз студенти активно долучаються до цього руху. Вони збирають гуманітарну допомогу, пишуть сотні листів, інтерв’юють родичів ув’язнених і перекладають інформацію про них для розповсюдження на міжнародних інформаційних ресурсах.

Тетяна Трощинська: Чи існує єдиний центр координації цієї роботи в Україні?

Юрій Яценко: Потрібно прийняти закон, який визначатиме, хто такі політв’язні і який соціальних захист для них передбачається. Родичі ув’язнених часом не можуть приїхати на суд або навіть зібрати гроші на адвоката. Потрібно визнати українських політв’язнів на офіційному рівні. Я думаю, що політв’язнів треба прирівняти до жертв репресій і надати їм і членам їх сімей соціальний захист.

Наразі я разом з Українським центром соціально-правових досліджень працюю над розробкою концепції цього закону, але я не є депутатом і не маю права подавати законопроект.

Потрібно створити конкретний орган, який буде системно працювати з родичами і адвокатами, аналізуватиме справи політв’язнів і вибудовуватиме державний захист цих людей. Зараз цим займається громадянський сектор.

Тетяна Трощинська: Ви не боїтесь слів «створити окремий орган»? У нас є окремий орган, що опікується окупованими територіями, у нас є окремий орган, що опікується переселенцями. При цьому є нарікання на ефективність роботи цих органів.

Юрій Яценко: Є страх, що цей орган буде неефективним або матиме недостатньо ресурсів і повноважень, але цей орган є необхідним. Гібридна війна Росії породила нову проблему — проблему українських політв’язнів за кордоном. Класичних шляхів вирішення цього питання немає, тому над цим треба працювати, як над стратегічним державним завданням.

Тетяна Трощинська: Наскільки ефективною є правозахисна діяльність колишніх політв’язнів?

Юрій Яценко: Я брав участь у слуханнях у Конгресі США, штаб-квартирі ООН і Європарламенті. Коли дипломати чують свідчення з перших вуст, їх це по-справжньому зачіпає. Це набагато ефективніше, ніж озвучування статистики абощо.