Перемагати на Сході маємо немілітарними засобами, — волонтерка

 

В інтерв’ю «Громадському радіо» Лариса розповіла про основні досягнення та плани на майбутнє:

«Як режисер, я починала у такому гурті, як «Вавилон 13», ми знімали з першого дня Євромайдан, потім продовжили знімати на війні, і, власно кажучи, наш волонтерський рух. Ідея зародилася саме під час зйомок і зародилася поруч з місцем, де ми знаходимось, не так далеко від Краматорська.

Я вела таке кіноспостереження за добровольцями, батальйоном «Донбас» і була в Попасній, і до мене підійшов один боєць і каже: «Слухайте! Я маю мрію. Я мрію про те, щоб першого вересня діти пішли в школу, в мою школу, яка зруйнована. Вона знаходиться у Миколаївці Слов’янського району, школа номер три. Я там виріс, десять років вчився, і там продовжує працювати моя мама. Зніміть,- каже -, якийсь сюжет, допоможіть знайти спонсорів, щоб ми змогли відбудувати школу, бо пряме попадання було».

 Кажуть, що навіть касетні міни, я не дуже в цьому розбираюся. Ну от, власне кажучи, я Артёму Бутову кажу: «А ти приїдеш допомагати, да? Разом щоб відбудувати?», він каже: «Так!».

Ну і ми зробили невеличку історію, кіноісторію документальну, розмістили її, я повернулася у Київ і почала шукати можливість допомоги: і фінансової допомоги, і допомоги у тому, щоб налагодити діалог, живими людьми приїхати і почати говорити…

Звернулася до своїх колег, культурних активістів, людей, які працюють в культурі, і чудовим чином вийшло так, що мене познайомили з пані Оленою Кошарною, вона зараз керує інвестиційною компанією «Horizon Capital». Вони нам дали гроші і сказали: «Їдьте, допомагайте людям!».

Ми поїхали в Харків на Барабашово, купили будівельні матеріали і фурою приїхали в Миколаївку разом с колегами, і кажемо місцевій громаді: «Хелп ю селф! Давайте допомагати собі і нам і відбудовувати школу!» Звичайно, було не просто перший тиждень, бо ніхто нічого не розумів.

Нас запитували: «Ви від якого депутата, від якої партії, що ви сюди приїхали?» Ми кажемо: «Ми приїхали допомогти, з відкритим серцем і рукою дружби». І почали. Почали відбудовувати, робили навколо школи суботник, прибирали школу, ставили вікна. Близько ста вікон поставили, привезли лінолеум, парти, все, що було потрібно школі. Задружилися, зрозуміло. В нас такі правила, що ми приїжджаємо мінімум три рази і на достатньо довгий період: від десяти днів і до двох-трьох тижнів.

Після цієї школи у Вас були ще? 

Так, так. Минулої весни, минулого року ми вже взяли три школи у Станично-Луганському районі: це Кіндрашевська школа, в самій станиці, саме на межі розмежування, на лінії розмежування, школа Нижньо-Теплого теж, біля Сіверського Донця на лінії розмежування і Плотина. Ми взяли три школи, допомогли їх відбудувати, привезли приблизно 150 вікон, привезли будівельні матеріали і разом з волонтерами(зараз у нас така хвиля – студентська: студенти Київо-Могилянки, Щевченка, Драгоманова) ми приїжджаємо і, поки ідуть будівельні роботи, паралельно проводимо наші культурні активності. Хто що уміє: хто вміє зробити гурток живопису і з дітьми малює…

З місцевими працюєте?

Так, прямо в школі. Дитячу кіностудію робили. Робили різні отакі активності культурні. І в кінці ми робимо свято. Це було свято Миколая. Разом з дітьми його організували, зробили його таким, як вони хотіли. Відбудували, школи працюють і маємо тепер дуже ніжні стосунки, дружбу і любов із школярами і хочемо далі допомагати, хочемо тепер, щоб вони приїхали до нас, робимо влітку літній табір миру. Запрошуємо саме дітей Станично-Луганського району і дітей із Мар’їнки і Красногорівки, де ідуть бойові дії.

Наші партнери з «Жовтого автобуса» там зараз були, завезли допомогу і теж налагодили діалог. Ми хочем робити кіно-табір. Ми формуємо таких п’ять кіно-загонів, і за два тижні діти знімуть фільми з нуля до фінального результату, зробим потім такий фестиваль невеличкий, щоб вибрати і нагородити призом глядацьких симпатій. Це буде в Одеській області, де за затокою є Сегріївка, такий табір дитячий, якому більше шестидесяти років, пристосований, прямо на березі моря.

 І ми от зараз відбираємо дітей талановитих з наших шкіл із прифронтових територій і готуємось до цього табору. Але крім того, що вони будуть знімати кіно, ми хочемо трошки дати інструментарію миротворчості.

Ми запрошуємо трьох тренерів, які будуть вчити дітей миротворчості. В нас буде Юлія Харашвілі із Тбілісі, яка має досвід таборів миру: грузино-абхазький конфлікт, і вона привозила «Десять уроків» до нас в Крим, брала дітей з Абхазії, з Грузії, кримських татар, болгар, українців і робила такі табори. Вона буде ділитись своїм досвідом і навчати дітей будувати діалог.

Також ми запрошуємо наших партнерів з «Великої хати», так називається «Опен хата», це в основному психологи, які вчать ненасильницькому спілкуванню і миротворчим технікам, як зробити так, щоб не було конфлікту, як спілкуватись без агресії, з емпатією, як розвивати емоційний інтелект, і, якщо вже є конфлікт, як його неагресивно вирішувати, які є способи. Це буде Марина Вострова, психолог, давати саме ці навички.

Як ви вважаєте в цій ситуації, яка складася на сході України, яке может бути рішення?

Для мене це складне питання, тому що все ж таки я приїжджаю на схід, живу у Києві і думаю, що місцеві люди краще знають і краще розуміють, яке може бути рішення.

Моя особиста думка, що ми маємо перемагати немілітарними засобами. Я розумію, що це довгий шлях і дуже непростий, але я думаю, що якщо ми зможемо, особливо на прифронтових територіях, побудувати таку ситуацію в Україні, коли люди будуть бачити, що вони мають підтримку, що Україна змінюється, що ми проводимо реформи, і що це вже зовсім інша країна, не треба відбудовувати Донбас, треба будувати новий Донбас, будувати новий тип комунікацій, новий тип стосунків між людьми, змінювати цю парадигму, культурну парадигму, освітню парадигму.

Ми маємо будувати нове нормальне життя. Якщо ми будемо робити Україну успішною і щасливою, то це буде найбільша перемога. І я впевнена, що тоді конфлікт буде вирішено. Я впевнена, що якщо Україна прифронтова почне розцвітати, то це буде величезний аргумент для людей на тимчасово окупованих територіях допомогти змінити цю ситуацію. Якось, м’яко кажучи, попросити окупанта повернутися додому і дати нам самим на своїй землі розібратися».

Дмитро Пальченко, «Громадське радіо», Краматорськ