Ірина Соломко: США разом з певними країнами Європи демонструє найкращі показники гендерної рівності. Кількість жінок в політиці та бізнесі досить велика. Як вам вдалося цього досягнути?
Едріан Боненберг: Насправді, ми все ще знаходимося на цьому шляху. В моєму розумінні ідеальна гендерна рівність і наша мета — це співвідношення 50/50.
В Америці, якщо подивитися на Конгрес, жінок — 19%, в Сенаті — 20%. Тому все набагато краще, ніж було сто років тому, але ситуація все ще не ідеальна. Але перший крок на шляху досягнення цього співвідношення — це заснування принципу рівності.
Культурно нам вдалося закласти хороший фундамент. Майже всі розуміють нашу мету — 50% гендерної рівності.
Ірина Соломко: Якщо перевести відсотки у абсолютні цифри, ви маєте 20 жінок-сенаторів, 79 жінок в Палаті представників і 5 губернаторів. Це виглядає досить пристойно.
Едріан Боненберг: Так, але я ще раз би хотів наголосити, що ми починали з нуля. І пройшли довгий та непростий шлях, аби опинитися на тих позиціях, які ми маємо наразі.
Хотів би також звернути увагу на те, що, на відміну від України, ми ніколи не мали жінку-президента або прем’єра. Жінку-лідера.
Ірина Соломко: Ви маєте на увазі Юлію Тимошенко.
Едріан Боненберг: Так.
Ірина Соломко: Згідно з дослідженнями та соціологічними опитуванням, кількість американців, які хочуть, щоб в політиці та управлінні державою було більше жінок, зростає з кожним роком. За рахунок чого вам вдалося культувати цей запит у суспільства?
Едріан Боненберг: Можливо, різниця між Америкою та Україною в тому, що в Україні все ще можна почути таку тезу: «Жінка на це не спроможна». Або: «Жінка не можуть керувати машиною».
В Америці це застаріле мислення. Такі закиди можна було почути мінімум 40 років тому. Ми вже давно так не розмірковуємо.
І як тільки ти закладеш цей базис, що жінки та чоловіки — рівні. Що у них абсолютно однаковий потенціал та можливості, в тому числі в критичному мисленні та лідерстві, система запрацює. Але і в Америці це розуміння також прийшло не так давно. Це останні 30-40 років. Але коли це відбувається, жінки активно йдуть в політику.
Подивіться на наші передвиборчі перегони, де за посаду президента буде змагатися жінка — Гіларі Клінтон. Ніхто не каже, що вона буде поганим президентом, бо вона жіночої статі. Підкреслюю, ніхто. Навіть Дональд Трамп так не каже. Люди говорять, що вона не буде хорошим президентом, сумніваючись в її програмі та принципах.
Таким чином, як тільки люди доходять до цього рівня, вони починають дискутувати довкола реальних справ кандидата. Це і є ситуація рівності.
Америка і досі не є країною рівності, але ми вже маємо справедливе ставлення до жінок, тому рухаємося у правильному напрямку.
Ірина Соломко: Ви кажете, що стереотипне ставлення до жінок в Америці — це атавізм. Чому цей переломний момент у вас наступив, що стало каталізатором? Адже у нас в Україні ці стереотипи досі живі.
Едріан Боненберг: Рух був започаткований в Америці самими жінками. Це, по суті, половина країни. І в Америці, якщо твою ідею підтримує половина населення, ти маєш хороші шанси змінити законодавство та політику.
Тому жінки отримали можливість взяти контроль над своєю долею. І тиснути, щоб зміни відбулися. Це почалося сотню років тому, коли в 1919-му жінки отримали шанс проголосувати. І це не було просто. Тому всі зміни зайняли дуже багато часу.
Але проривом боротьби за права жінок була громадянська революція 60-х., а також революція щодо контрацептивів. Жінки отримали можливість мати безпечний та відповідальний секс. Це дало їм можливість вибору.
Ірина Соломко: Чи мали ви на певному етапі законодавчі норми, які закріплювали квоти щодо обов’язкової присутності у списках політичних партій жінок? І чи може це буде ефективним механізмом започаткування нової парадигми гендерної рівності?
Едріан Боненберг: Рух за права жінок — це була одна зі складових у комплексній боротьбі за права людини: це і захист афроамериканців, і антисемітизм. Люди зрозуміли, що дискримінації не може бути, в тому числі і по відношенню до жінок. Якщо жінка зазнавала утисків на роботі, вона мала право на захист. Сказати, що вона не гірша, ніж чоловік, що будь-які утиски неможливі тільки через те, що вона — білявка або жінка.
Увесь цей рух за права був, ніби вибух, який допоміг жінкам широко відкрити двері та почати долати сексизм. І ми все ще на цьому шляху.
Ірина Соломко: Це досі зберігається і в політиці. Наприклад, 20% республіканців переконані, що жінка при владі – неефективна та шкодить державі. Де ця межа, яка ділить суспільство, чому вона існує?
Едріан Боненберг: На цей процес дуже впливає освіта. Там, де впливові релігія та традиційна освіта, люди мають більш консервативне ставлення до гендерної рівності. Сорок років тому, базуючись на цьому, жінки могли робити тільки свою роботу, чоловіки — свою.
В тих місцях, де освіта не дуже хороша та консервативна, навіть у традиційних вищих державних навчальних закладах, учні та студенти, які вчаться в тому числі і Біблії, все ще мають ці обмеження та стереотипи.
Багато людей це збиває, але рівність, насправді, не означає, що чоловіки та жінки однакові або рівні. Її головна мета в тому, що кожен має право робити те, що він хоче, враховуючи свої можливості та бажання.
Наприклад, нещодавно американські жінки отримали можливість займати командні посади в армії. Більш того, зараз йде мова про те, що жінки можуть нести службу у підрозділах спецназу.
Звичайно, ми не маємо на увазі слабких жінок або чоловіків, до речі. Але ті сильні жінки, які ходять до спортивного залу, і хочуть бути «морськими котиками», таку можливість отримують. Це і є рівність. Раніше це було заборонено. І це дурниця.
Ірина Соломко: Ці жінки вже є в спецназі?
Едріан Боненберг: Ні, серед бійців немає, наразі є жінки у складі Сил спеціальних операцій. Хотів би зауважити, що найбільш легендарним снайпером була саме жінка. Крис Кайл, не менш відомий снайпер, мав тільки половину її поцілених за два роки цілей. А він працював сім років.
Ірина Соломко: Я би хотіла повернутися до політики та поговорити про майбутні президентські вибори. Існує велика вірогідність, що за півроку ви матимете першу жінку-президента. Які плюси та мінуси цього?
Едріан Боненберг: Згідно попередніх прогнозів та опитувань, ми можемо сказати, що Хіларі Клінтон буде президентом Сполучених Штатів Америки. І це неймовірно. Вона була дуже близька до цього в 2008-му, але програла Бараку Обамі. Тоді перегони були між чорношкірим чоловіком та жінкою. Це прогрес.
Оскільки я ліберальний демократ, то маю скепсис по відношенню до неї, але якщо вона виграє номінацію, я проголосую за Клінтон безпосередньо на виборах. Зараз я не підтримую її не через те, що вона — жінка, а тому що маю підозри, що вона недостатньо добре буде боротися з корупцією.
Безперечно, зараз починається період перемог для американських жінок в політиці.
Ірина Соломко: Наскільки мені відомо, Дональд Трамп збирається зробити своїм віце-президентом жінку — Карлі Фіоріну. В 2014-му вона очолила комітет політичних дій, мета якого долучити більшу кількість жінок до лав республіканців. Чи мають демократи подібні структури?
Едріан Боненберг: Це питання не механізмів, а цінностей. Для демократів вони — очевидні. Для них рівність — одна з найбільш важливих складових. Її відсутність у республіканців дуже шкодила. Тому що суспільство знає: республіканці — це не партія рівності, а партія обмеження. Республіканці — це партія «ні», демократи — партія «так».
Напевно, є два ключових викликів для республіканців. Перший — переконати жінок, що республіканці їх не ненавидять. Другій — переконати мексиканських мігрантів, що республіканці їх теж не ненавидять.
Ірина Соломко: Тобто для республіканців Фіоріна, її комітет, гендерна рівність — це питання не цінностей, а загравання з виборцями.
Едріан Боненберг: Так, якщо згадати попередні перегони, то кандидат від республіканців — МакКейн взяв віце-президентом Сару Пейлінг. Коли журналісти жорстоко тролили Пейлінг, вони казали, що вона погана не через те, що вона жінка, а тому що вона — не дуже хороший губернатор. І це знову приклад рівності.
Ірина Соломко: Останнє запитання, ви вже сказали, що восени на США очікує жіночий десант та прорив в політиці, як це вплине на внутрішню та зовнішню політику вашої країни.
Едріан Боненберг: Головна ментальна зміна в тому, що молоді дівчата в коледжі будуть дивитися на Клінтон або Фіоріну та казати: «Нарешті, цей останній бар’єр подоланий. І я зможу досягнути всього, чого схочу». Це надихає.
За фінансової підтримки Уряду Швеції.
