«Відмовились від ідеології — маємо гармати», — художник Олександр Мельник
Всеукраїнська бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» об`єднала твори історичної тематики митців з усіх регіонів країни
У виставкових залах Національної спілки художників України не надто людно, бо ж будній день і вже більше тижня з моменту відкриття експозиції. Однак серед тих, хто пильно розглядає картини та скульптури — дійсно небайдужі. За словами куратора події, художника-монументаліста Олександра Мельника, який охоче погодився розповісти про усі особливості бієнале, він часто бачить тут тих відвідувачів, які приходили на відкриття, але, вочевидь, не змогли все добре роздивитись:
«Робимо ми її тому, що Україна, так як була бездержавна, не мала свого історичного жанру, і по суті, маємо всього декілька великих полотен. Скажімо, в імперському мистецтві, нас зображували як бандитів, чого тільки варті там образи Мазепи, Петлюри, Бандери. Ці виставки ми й проводимо, щоб в нашому мистецтві була повна галерея достойників, які віддали життя за Незалежність України, і для того, щоб показати нашу історію правдиво».
В центрі залу з роботами, присвяченими приуроченій події, панно «IV Універсал» Наталки Литовченко, банер з розпису у Верховному Суді України. Від центрального залу, присвяченого головній темі, розгортається експозиція за усі періоди: від Трипілля до сьогодення.
«На тлі цього розпису можна побачити скульптуру Анатолія Куща «Три державності», яку ми винесли на запрошення, на плакат, бо вона висвітлює ідею нашої виставки: давньоруський воїн, Козацька доба і воїн доби Революції 1917-1921 років».
Підготовка до кожної виставки розпочинається майже одразу після завершення попередньої. Організатори возять студентів Київської, Харківської художніх академій історичними місцями України. Крім того, за рік висилають листи по областях, вказуючи тему, щоб художники готувалися до наступної бієнале.
Разом з колегами Олесем Соловеєм і Василем Корчинським, Олександр Мельник напередодні відкриття об`їздив увесь Київ. Відвідували усі майстерні, збирали роботи, а потім самі привозили в НСХУ, вивантажували і розносили по залах. Василь Корчинський два дні з ранку до ночі розставляв роботи таким чином, щоб експозиція мала художній вигляд.
За словами куратора, цього року організатори розмістили на виставці близько 290 робіт, однак відібрано було значно більше, а можливості фінансової та організаційної привезти їх, наприклад, з Маріуполя чи Сум, не було.
Окрім суто організаційної роботи, Олександр Мельник представив на бієнале і свою власну роботу біографічного характеру:
«Моє полотно показує, що відбувалося в результаті поразки нашої Революції — багаторічний геноцид українського народу, винищення інтелегенції, селянства. Я показую епізод побудований на спогадах моєї мами — розкуркулення їхньої сім`ї: як діда заарештували, а потім прийшли і вигнали з хати мою бабусю. Там моя мама зображена, її брати і сестри. Робота, по суті, біографічна, але ви знаєте, з ким не розмовляєш, кажуть: «так у мене з моїми ж те саме було». Словом, страшне прокотилось лихоліття по всіх сім`ях. Якщо я свою сім`ю зображую — це й уся країна, бо кожен художник тут живе долею усієї України, незалежно від регіону»,− каже пан Мельник.
На цій виставці різноманіття жанрів і стилів, автори — від шістдесятників до зовсім молодих студентів художніх академій, чиї дипломні роботи теж знайшли для себе місця на стінах НСХУ. Кожне полотно — це ціла історія, більш того, деякі з них створені спеціально до цієї бієнале, адже дехто з митців принципово працює і готується лише до неї, пояснює Олександр Мельник.
«Ті художники, які відійшли, скажімо, Валентин Задорожний, Микола Стороженко, Веніамін Кушнір, Олександр Івахненко, Володимир Федько, вони були моїми сучасниками і моїми друзями. На виставці у 2004 році, основна експозиція була побудована на їхніх творах, вони найбільше на історичну тематику працювали, і те, що у них раніше не виставлялось, вперше мені вдалось виставити. Зараз же, я ніби віддаючи їм свій борг, і для того, щоб цих художників не забували, кожного разу виставляю декілька їхніх творів. Вони залишаються нашими сучасниками, а їхні твори залишаються надзвичайно актуальними і зараз».
«У мене була мрія взагалі зробити музей історичної картини. Так як у Польщі, скажімо, є галерея Матейка, де передана уся історія країни. І ми могли б зробити свою таку галерею, яка була б унікальною. З усіх виставок узяти щось вибране — і це був би колосальний музей. Однак, на жаль, навіть у ті музеї, що є, держава зараз не закуповує нічого. Тільки за рахунок спонсорів щось домовляємось, шукаємо, і організовуємо».
Олександр Мельник додає, що основна мета і мотивація для щоразового проведення цієї художньо-історичної події — психологічний дискомфорт від того, як Україна і українці зображені, наприклад, в російському образотворчому мистецтві, бажання показати своїх рідних тими, ким вони були насправді, а не бандитами, а також організувати усіх художників України для зображення якнайповнішої її історії.
«Відмовились від ідеології — маємо гармати, — підсумовує художник. — Так і є, на жаль. Цією виставкою ми намагаємось зробити, щоб історія не йшла циклічно, щоб ми врешті-решт вийшли з цього замкненого кола українських трагедій».
Виставка працює безкоштовно щодня до 4-го лютого з 12-ої до 19-ої години за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 1-5. Організована як завжди напередодні Дня Соборності України, вона проходить вже увосьме.
Для Громадського радіо матеріал підготувала Ольга Лісовська
