Дружина зривала з бойовиків балаклави та казала: якщо він зараз помре, я прокляну вас, ваших дітей та онуків — адвокат із Луганська

Сьогодні герой рубрики «Ключ, який завжди зі мною» адвокат із Луганська Ігор Чудовський. Майже п’ять років тому, 29 квітня, бойовики так званої «ЛНР» важко поранили Ігоря. Місяць він лікувався, але потім змушений був втекти із захопленого на той момент міста Щастя. Що передувало пораненню та хто і як врятував його — про це Ігор Чудовський розповів Валентині Троян

Ведучі

Валентина Троян

Гостi

Ігор Чудовський

Дружина зривала з бойовиків балаклави та казала: якщо він зараз помре, я прокляну вас, ваших дітей та онуків — адвокат із Луганська
https://static.hromadske.radio/2019/04/hr-klyuch-19-04-15.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/04/hr-klyuch-19-04-15.mp3
Дружина зривала з бойовиків балаклави та казала: якщо він зараз помре, я прокляну вас, ваших дітей та онуків — адвокат із Луганська
0:00
/
0:00
  • Ігор Чудовський — адвокат, один з організаторів Луганського Євромайдану
  • 1 грудня 2013 року після того, як у Києві розігнали студентів, разом з іншими однодумцями вийшов на пікет під ГУ МВС України у Луганській області проти дій спецпідрозділу «Беркут» на Хрещатику. Тоді прийшло до 30 людей.
  • 29 квітня 2014 бойовики важко поранили Ігоря Чудовського у центрі Луганська.
  • Після місяця лікування був змушений покинути місто Щастя, де жив разом з родиною, оскільки на той час місто контролювалося бойовиками.
  • Нині живе на Київщині, займається адвокатською практикою. Бере участь у створенні Асоціації військової адвокатури.

Я видел, что город штормит. Честно говоря, у меня, как у бывшего военного, первый  тревожный звоночек где-то щёлкнул, когда захватили оружие. Но мне казалось, что государственная правоохранительная машина сможет дать отпор. Мы видели, как в Харькове, Днепропетровске были на корню пресечены сепаратистские провокации, а тут почему-то Донецк и Луганск начал буксовать.

6 грудня 2013 року у Луганську біля офісу Ігорю Чудовському спалили автомобіль. Це сталося через кілька днів після акції протесту під будівлею МВС у Луганську. Ігор Чудовський був одним з учасників. Мітингувальники хотіли почути думку місцевого керівництва міліції про дії їхніх колег на Майдані. Чи був то навмисний підпал, чи через технічну несправність — слідство так і не встановило.

6 декабря, как раз в День украинской армии. Это было после прямого эфира в медиаклубе с Сакадынским. (Сергей Сакадынский – луганский журналист, – ред.) Нашим главным оппонентом был Эдуард Лозовский. Я помню, как собрались общественники, обсуждали события на Майдане, и оппонирование Лозовскому как-то быстро нашло ответную реакцию среди молодых регионалов. Молодые регионалы… Это мне сообщил ныне рупор луганской журналистики Леонард Свидовсков. Позвонил, сказал: «Я тебе сочувствую, но, по-моему, надо искать там очаг возгорания». Поблагодарил, сказал: «Леонард, спасибо за такую помощь». Пытались дело это представить, как самовозгорание автомобиля. Понял, что правоохранители тоже выполняет чью-то волю, потому что, когда есть преступление, его надо расследовать. Они пытались его закрыть. Не раскрыли, машина ушла в огне. Это было первое предупреждение к людям, которые призывают решать все вопросы в рамках Конституции, в рамках законов.

Сам Ігор каже:  не сприйняв спалення авто як погрозу, але ситуація його розлютила. За його словами, не вірив він і у те, що люди, які захопили адмінбудівлі у Луганську та 29 квітня 2014 року прийшли з вимогою до нього в офіс, стрілятимуть у спину беззбройній людині.

А это не ультиматум. Знаете, как у Дона Корлеоне: предложение, от которого ты не сможешь отказаться. Это было требование. Они же ЛОТ захватили тогда. Мы выехали от офиса: я за рулём, они сидят сзади, потому что у них не получилось меня везти в автобусе в качестве пассажира.

Я разговорил: «Куда же едем?» Говорят: «Сейчас будем выступать». (Потом же вышел всё-таки ролик, где в камуфляже какой-то сепар сидит и рассказывает, что они пришли) Это, наверное, как в том фильме: «на его месте должен был быть я» и рассказывать о том, что хорошие ребята захватили власть, это в рамках закона и надо их подержать. Нет, я сказал: «Извините. Давайте,  когда вы вывесите над СБУ флаг Украины, вот тогда мы будем с вами говорить в политической плоскости, когда можно принимать законопроект об амнистии, договор, меморандум… Говорить о чём угодно, но только в рамках закона: об устройстве, федеративном, конфедеративном, монархии. Но, сложите оружие. И не надо тут мятежа вооруженного и не надо тянуть соседние сопредельные государства». Это я уже считал изменой. И вот здесь произошел конфликт.

Я думал, в центре стрелять не будут.  Я заглушил машину возле «Пассажа» (магазин в центре «Луганска»). Тут  стоит еще 20 машин. Я думаю: сейчас выйду на Советскую, заблокирую, тут с ними как-то потолкаемся. Но я же не думал, что у них настолько в голове намешано, что они  безоружному человеку в спину могут послать две пули в область сердца. Когда я пришел в себя через три дня и мне рассказали, что произошло, я не поверил, что я живой.

Слухайте повну версію програми в доданому звуковому файлі.

За підтримки:


Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці Фонду імені Роберта Боша та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Зміст матеріалів програми не обов’язково відображає точки зору Фонду імені Роберта Боша, Чорноморського фонду регіонального співробітництва або їхніх партнерів.