facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Хто в перші хвилини встиг втекти, тих не чіпали, а потім запрацювали снайпери — переселенець з Луганська

З вами знову програма про спогади переселенців — «Ключ, який завжди зі мною». Сьогодні маємо розмову з переселенцем Сергієм Бондаренком, який працював режисером на телебаченні на Луганській обласній державній телерадіокомпанії

Хто в перші хвилини встиг втекти, тих не чіпали, а потім запрацювали снайпери — переселенець з Луганська
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

 

Сергій Бондаренко – луганчанин, переселенець.

На момент 2014 року – працював режисером телебачення на Луганській обласній державній телерадіокомпанії.

Каже, коли розпочався Євромайдан у Києві, він не дуже розумів, що відбувається.

Його передачі не були пов’язані із політикою.

Автор книги спогадів «Когда все рухнуло»

2 червня 2014 року близько четвертої ранку бойовики так званої «ЛНР» розпочали штурм Луганського прикордонного загону. Бойовики розмістилися, зокрема, на кварталі Мирний, де тоді жив Сергій, і обстрілювали територію Луганського прикордонного загону. Прикордонники ж були обмежені у застосуванні зброї, оскільки перед ними були житлові квартали, де і жила більшість співробітників загону. Обстріл тривав дві доби. Вранці четвертого червня українські прикордонники покинули територію загону.

До першого від’їзду Сергія Бондаренка залишалося кілька тижнів.

«Моя дочка хотела поступить на пятый курс университета имени Каразина в Харькове. Билеты были куплены задолго до того, как началась обильная стрельба в городе. Они были на определенное число, но, когда дошло дело до этого числа, железнодорожный вокзал был переполнен людьми. Они подползали к кассе и говорили: «Дайте билеты, хоть куда-нибудь». А мы были типа счастливчики. Мы были с билетами. Мы ждали свой поезд. Но потом по громкоговорителю объявили: «Этот поезд не придет. Придет другой, который отвезет вас на станцию «Родаково» и уже оттуда вы уедете на поезде в Харьков». Я никогда не забуду, как эта малюсенькая станция «Родаково» была переполнена людьми. Оттуда мы и уехали в Харьков, понимая, что, когда мы вернемся в Луганск – было уже было большим пребольшим вопросом. И даже мы иногда думали: а вернёмся ли мы туда вообще».

Вперше Сергій Бондаренко не був вдома дев’ять тижнів. Із Харкова разом із родиною він поїхав до родичів у Миколаївську область. Каже, цей візит важко назвати гостюванням. Вже тоді його родина усвідомлювала: так звана влада «ЛНР» прийшла надовго. Повернувшись у Луганськ, Сергій пішов за відомою луганчанам адресою: Демьохіна, 25. Саме там знаходилася Луганська обласна телерадіокомпанія.

«Нас было много человек, кто раньше работал на телевидении. Мы пришли туда все, понимая: власть поменялась. Придется другой власти говорить «гип-гип-ура», но мы здесь работали. Мы знаем это предприятие, мы много лет ему отдали и посвятили. Мы — кадровые работники. А нам говорят: «Нет, вы тут нахрен никому не нужны». Можете расписаться в журнальчике, оставить свой телефон. Может быть, когда-нибудь вам позвонят, если вы понадобитесь».

Через півроку окупаційне керівництво телеканалу зв’язалося з двома працівниками пересувної телестанції. Сергія ж до себе запросив друг. В окупованому Криму він починав з нуля друк книжок. 

Нового роботодавця Сергій попередив відразу: якщо роботу його телеканалу відновлять на підконтрольній Україні території, він поїде туди працювати. 

«Я работал в Крыму, но ждал, что вдруг придет это приглашение. И оно пришло. Это был конец февраля, когда дозвонились до многих сотрудников: типа, кто согласен переехать в Северодонецк работать. Я отправил свое согласие. Я собирал вещи, готовился к отъезду, но, как говорил, мой друг-начальник: «Пойми, у нас тут заказ». А потом мы очень сильно поругались с ним на националистической почве. То есть он был очень-очень пророссийский, а я был за Украину и поэтому, как только меня позвали, я сказал, что буду уезжать. Сначала меня отговаривали, а потом сказали: «Клятый хохол, вали туда». А дальше нецензурная речь, извините…».

Перш, ніж поїхати до Сєвєродонецька, тиждень Сергій Бондаренко провів вдома у Луганську. Він розумів, що потрібно збирати речі та готуватися до тривалого від’їзду. Тому пакував не тільки одяг, а й посуд, ковдри — те, що зробить побут на новому місці хоча б мінімально зручним.

Згодом Сергій поїде ще раз у Луганськ. Цього разу востаннє. Перш ніж почати розповідь про цю поїздку, закурює.

«Поехал в Луганск — тогда еще в Станице не было КПВВ, я ехал через Донецкую область. Поездка была та еще «памятная». Я увидел, как выглядит «освобожденное» Дебальцево, «свободные» Горловка и Углегорск. Это описать трудно, это надо увидеть. Но я приехал в Луганск. Вроде бы все знакомое, но какое-то оно не такое. Везде эти флаги «ЛНР», которые почему-то, выцветая, становятся не светлыми, а темными и по середине герб. Издали эти флаги напоминали пиратские «веселые роджеры» и это уже немножечко напрягало. Вечером город был полумертвый, плюс — комендантский час. Я пробыл тогда в Луганске всего одну неделю. Люди днем: «Ой, привет, привет!» Но какой-то «привет» не приветливый. Все были какие-то измененные, как в какой-то сказке: оно, но не оно, она, но не она, о,н но не он. И все вокруг вот такое».

Маленька відпустка добігла кінця. Сергій повернувся до Сєвєродонецька.

«Через день меня встретили друзья в Северодонецке. Говорят: «Мы тут о тебе постик нашли». Называется «А ты вовремя свалил. За тобой уже была охота, тебя хотели сдать». После такого я просто не продлевал свой пропуск и больше никогда не ездил в Луганск. Я не был дома четыре года. Я знаю, что в моей квартире живет квартирант. Я его никогда не видел. Он просто платит коммунальные услуги и охраняет мою квартиру. И все.

Я скучаю за тем, чего уже никогда не будет. Я коллекционировал антиквариат, старинные пластинки, патефоны, старые книги, я коллекционировал и современные вещи, если это были красивые «цяцьки», я любил делать поделки из старого шпона, давая этому старому шпону новую жизнь. Но теперь этого у меня нет, я от этого немного отвык. Сейчас я живу минимумом удовольствий. При том, этот минимум с каждым месяцем все минимумее и минимумее».

Питаю у Сергія, чи знає він, хто у Луганську оголосив на нього полювання.

«В личной жизни у многих людей есть недоброжелатели. Мало ли кто кому когда не понравился, кто с кем подрался или поругался. Но, когда дело коснулось политики, которая довела до войны, когда пошло дело на самое настоящее физическое уничтожение друг друга, там много оказалось тех, кто сказал другому, другой – третьему: «А, так это – Серега, это – «укроп, это – наш враг». Нельзя сказать, что это кто-то один. Там многие. И зачем мне надо выяснять, кто именно. Если бы я начал это выяснять, первый день этого «выясняния» стал бы последним днем моей жизни».

Ключі від квартири Сергій зберігав дуже довго. Минулого року загубив. Вважає це натяком долі.

 

«Увы, хранил до прошлого года. В прошлом году я их потерял. Это какой-то знак, что возврата уже не будет. Я понимаю, что у квартиранта, который живет в моей квартире, есть эти ключи, и можно сделать копии, кучу копий. Это восполнимая потеря, но как знак какой-то свыше, сигнал, что не будет того, что было. Даже, если я туда вернусь. Ну, восстановлю я те ключи, но прежней жизни там уже не будет».

За даними дослідження, яке у серпні 2018 року презентували Міжнародна організація з міграції в Україні та Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України, менше третини опитаних переселенців готові повернутися на своє постійне місце проживання.  Таких 28%, 38% — не хочуть повертатися. Вісімнадцять відсотків опитаних сказали, що їм «важко відповісти».

Сергій з тих, хто не проти повернутися. Він розуміє, що вже не працюватиме на Демьохіна, 25. Але має думки, як міг би бути корисним місту.

«У меня в Луганске остались два шкафа с кучей инструментов, на любой вкус. Я бы пошел делать квартирные ремонты. Если бы надо было разгребать завалы, или развалы, или вывалы в разрушенных помещениях и реставрировать эти помещения, я бы с удовольствием пошел. Но в СМИ я больше возвращаться не хочу».

Попри те, що Сергій — корінний луганчанин і має багато улюблених місць у Луганську, найбільше він хоче потрапити на околиці міста біля свого будинку. 

Каже, події, які розгорнулись там на початку червня 2014 року, назавжди визначили його позицію у конфлікті.

«Самое первое — погранзастава, под носом, у моего дома. Вот там бы я хотел погулять и с трепетом в душе вспомнить… Я никогда это утро не забуду… 2 июня 14-го года. Это было кошмарное утро. Это была первая стрельба в Луганске. Не просто — пиф-паф и на этом все успокоилось. Это была самая настоящая первая стрельба. Четыре утра. Люди еле продирали глаза. Они не понимали: это снится или это наяву. Автоматная очередь не прекращалась, а потом в ход пошли минометы, гранатометы и вопли: «Сдавайтесь, суки!» Кто в первые минуты успел убежать, тех не трогали. А потом заработали снайперы и они просто целились в тот объект, который бежит. Мужик, который попытался сбегать за хлебом, был подстрелен снайпером. А вечером я увидел сюжет, сделанный московскими журналистами, о том, что «ополченцы Луганской народной республики, сдерживают натиск нападения оголтелых укропов, которые напали на бедную погранзаставу и обстреляли наших бедных ополченцев». Какая брехня! И вот тогда я все понял. И своих убеждений после этого сюжета, я не менял. Вот так окончательно в тот день я стал укропом, коим до сих пор и являюсь».

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

 

За підтримки

Фонд Роберта Боша


Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці Фонду імені Роберта Боша та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Зміст матеріалів програми не обов’язково відображає точки зору Фонду імені Роберта Боша, Чорноморського фонду регіонального співробітництва або їхніх партнерів.

Поділитися

Може бути цікаво

Влада не хоче говорити про демобілізацію, бо це передбачає мобілізацію — Інна Совсун

Влада не хоче говорити про демобілізацію, бо це передбачає мобілізацію — Інна Совсун

Figurat: «Грав у інших гуртах, поки не зрозумів, що хочу сказати щось своє»

Figurat: «Грав у інших гуртах, поки не зрозумів, що хочу сказати щось своє»

Зараз немає підстав, щоб Трамп змінив позицію щодо України — експерт-міжнародник

Зараз немає підстав, щоб Трамп змінив позицію щодо України — експерт-міжнародник