Мене викрали, катували струмом і намагалися залякати, щоб я залишив свій бізнес і поїхав звідти — переселенець з Докучаєвська

Олександр Ахунзянов — 43 роки, підприємець, депутат Докучаєвської міської ради, до війни його бізнес мав 5 напрямків, зокрема мав цех з вирощування гливи та цех з виготовлення ковбасних виробів. Усього ж на його підприємствах працювало 800 людей.

Серед сорока депутатів міськради лише п’ять відкрито заявили про свій протест так званому «референдуму», і так званій «ДНР». Олександр каже: був серед цієї меншості.

«Я всіляко заявляв свої протести, але мене ніхто не чув — все говорили «Ми з народом!» Міліція не діє. Я тільки бачив незрозумілі якісь рішення, мляві дії. Швидше за все, бездіяльність. За великим рахунком, я розумів, що з центрального апарату перестали надходити якісь вказівки. Тому люди на місцях боялися і нічого не робили», — говорить Ахунзянов.

Від початку збройного конфлікту на Сході України Докучаєвськ потрапив у зону бойових дій. Саме із цього міста 13 січня 2015 року бойовики обстріляли блокпост під Волновахою. Тоді загинули 11 мирних жителів у автобусі, ще 17 — дістали поранення. Руйнування були і у самому Докучаєвську. Олександр згадує, що бачив на власні очі:

«Докучаєвськ дуже сильно бомбили. У мене у навчальну кімнату в офісі влучив один «Град» і поруч влучила міна 120-та. Усі мої магазини були побиті, грибний комплекс розстріляли з БТР-ів. На будівельно-монтажне управління впало близько тридцяти снарядів «Градів» — ми збирали ці гільзи. З ПТУРу дуже часто потрапляли навпростець. Чому я знаю, тому що ми збирали дроти, які тягнутися за снарядами».

Олександрові підтримка територіальної цілісності України дорого обійшлася. За свою позицію він потрапив до розстрільних списків. Коли українська армія залишила Докучаєвськ, і до міста зайшли бойовики, його магазини пограбували.

«Перші «винесли» магазин один, потім — другий, потім — прийшли до мене додому. Я ледве забрав ноги разом зі своєю сім’єю. На наступний день я відвіз сім’ю у Маріуполь, а сам поїхав до Донецька — шукати правду», — розповідає підприємець.

Зберегти підприємство та робочі місця до повного відновлення Україною юрисдикції над окупованими територіями. Таку задачу ставив перед собою Олександр Ахунзянов. З цими думками він і поїхав до Донецька, до штабу бойовиків «ДНР»:

«Коли я туди приїхав, я, звичайно, був шокований. Це бородаті люди, з акцентом далеко не нашої країни. Мені було дуже страшно, але, повторюся, основна моя задача була — знайти правду. Я не розумів, за що це все зі мною відбувається у моїй рідній улюбленій країні, на моїй батьківщині, у моєму місті».

Людей вбивали, спалювали, закопували живцем, зрештою вони зникали безвісти. Це вже не говорячи про пограбування та «віджимання» майна.

«У мене на стоянці біля супермаркету враз приїхала банда, зайшли до торгової зали, викликали всіх водіїв і відібрали 12 машин. Посадили водіїв, відвезли їх у бік Оленівки, там їх усіх висадили з-за керма, пересіли у їхні машини і поїхали», — розповідає Ахунзянов і додає:

Я можу багато і довго розповідати, як убили нашого начальника міліції, міста Докучаєвська, як був розбійний напад на мій будинок, на мою власність. І це були мої співробітники, мої працівники, я їх знаю по прізвищах. Більшої частини з них вже немає у живих. Вони думали, що прийшов 17-й рік і можна робити все, що завгодно. Я як керівник вищої ланки розумію, що 80% людей — програмні, вони не вміють думати. З точки зору управління, це добре, з точки зору державності, цим скористалися — у них заклали певну програму, їх мотивувати. Ось ми бачимо, що сталося».

Із Донецька у Докучаєвськ Олександр повернувся через три місяці. Згадує, в цілому колегам вдалося зберегти підприємство, а тих, хто хотів його «віджати», бойовики посадили у в’язницю.

У 2017 році починаються планомірні підпали підприємства Олександра Ахунзянова: горіли грибний та субстратний цехи, 500 тонн соломи, магазини:

«А потім в один час мене викрали в Донецьку — служба РГСО. Як вони сказали — це особисто Захарченко. Мене викрали, катували струмом і намагалися всіляко залякати, щоб я залишив свій бізнес і поїхав з тієї території, оскільки вони знали мою позицію».

Того разу, згадує Олександр, його відпустили. Він впевнений: бойовики думали, що він заляканий покине окуповану територію і його бізнес можна буде привласнити без зайвого спротиву. Але бізнесмен повернувся до міста і продовжив роботу. Це був серпень 2017-го року.

«У вересні, при перетині КПВВ «Оленівка» (я їхав у сторону Волновахи) мене, мою сім’ю, неповнолітніх дітей і мого працівника зупинили, забрали всі телефони, нас вивезли у їхню контору «МГБ». Допитували поодинці, в тому числі, моїх неповнолітніх дітей. Вони мене заспокоювали, що все буде добре, нормально. Говорили, що поїдуть до мене додому, проведуть обшук», — згадує бізнесмен.

Родину Олександра бойовики привезли додому, провели так званий обшук. Він полягав у тому, що його будинку викрали оргтехніку та електронні носії. Самого підприємця запроторили до сумнозвісної «Ізоляції»:

«Знущалися. Це катівня. Іншими словами не назвати. Це там, де цілодобово горить світло, там, де ти весь час під відеоспостереженням. Це — коли засинаючи вночі, ти чуєш чиїсь крики. Це було страшно: засинати і прокидатися не знаючи, як у тебе почнеться і закінчиться день. Це — коли тебе забирають о п’ятій годині ранку на роботи, коли ти будуєш полігон. Тобі не дають ні воду, ні їжу. Ти працюєш до восьми годин, а в тебе кидають каміння і кажуть: «Працюй швидше!»

У таких умовах Олександр прожив два місяці. Потім ватажок бойовиків Олександр Захарченко підписав документ про те, що претензій до Ахунзянова немає. А слідом підписав ще один папірець — про видворення бізнесмена з окупованої території Донеччини. Нібито він у майбутньому може загрожувати безпеці так званої «ДНР»:

«Практично роздягненого вивезли на нульовий блокпост. Спасибі, вони подзвонили дружині і вони під камеру зачитали мені «вирок» і зачитали мені «вирок про видворення», який я отримав і він є в інтернеті. Я вийшов 26-го, а указ вийшов 19-го грудня — про моє виселення.

Я приїхав на нульовий блокпост, коли там стояли «їжаки», а мені наші пацани кажуть нецензурною лайкою: «Звідки приїхав, туди і їдь!» Я кажу: «Пацани, мені туди не можна!» За допомогою певних дзвінків мені відсунули «їжаки» і в «сірій» зоні, у МНС-івському наметі я переночував до ранку поки не відкрився блокпост. Ось так я приїхав морозної ночі до Волновахи, де досі не маю власного будинку, не маю статусу колишнього полоненого, заручника, у мене немає ніяких пільг».

У лютому 2019 року СБУ вручила Олександру Ахунзянову підозру у створенні терористичної групи чи терористичної організації. У тексті підозри, зокрема, йшлося про те, що на прохання керівника окупаційної «адміністрації» Докучаєвська Олександр Качанова Ахунзянов надавав будівельні матеріали, паливно-мастильні для забезпечення потреб окупаційної влади. Підприємець стверджує, що нині це провадження закрили, а перед ним — вибачились.

Натомість Ахунзянов не заперечує знайомства із Олександром Качановим — комендантом Докучаєвська, а тепер і господаря віджатого бізнесу Ахунзянова:

«Моє підприємство вже переходило з рук у руки, але основним власником акцій мого підприємства є так званий мер або адміністратор міста Качанов Олександр Юрійович — кум колишнього «глави», під якого і віддали мій бізнес. Він продовжує грабувати мої підприємства. У 2008 році у нього було підприємство, воно, до речі, залишилося досі. Він приїжджав у Докучаєвськ на моє підприємство продавати торгову програму. Тобто, ми до цього знали один одного. Як він потім зізнався, він завжди мріяв бути керівником такого великого підприємства. Ось, мабуть, він і здійснив свою мрію».

Попри те, що ватажок бойовиків Олександр Захарченко загинув. Статус Олександра Ахунзянова не змінився — йому досі заборонений в’їзд на окуповану територію Донеччини:

«На жаль, я не можу поїхати на батьківщину, бачити своїх близьких. У мене відібрали все, що було. Націоналізували, як вони кажуть. Без суду і слідства.

Я хочу повернути своє підприємство, яке будував 25 років, і у якому працювало 850 людей. Я хочу знову повернутися додому. Я цим живу. Я мрію. За 2,5 року я працевлаштував 178 людей. Я взяв кредит і тут розвиваюся. У мене величезний потенціал, багато ідей. Ті, які я не впровадив там, я їх впроваджую тут».