facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Мені повідомили, що маю добу, аби виїхати з міста. Інакше — взагалі не виїду — Ільченко

Що робила група спротиву на Луганщині навесні 2014 року? Як покидав Луганську область тодішній очільник Михайло Болотських? Та чому змушений був залишити свій дім ексголова військово-цивільної адміністрації Костянтин Ільченко? Про все це у подкасті Валентини Троян «Ключ, який завжди зі мною».

Мені повідомили, що маю добу, аби виїхати з міста. Інакше — взагалі не виїду — Ільченко
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--
  • Костянтин Ільченко з міста Свердловськ Луганської області. У травні 2016 року у рамках декомунізації Верховна Рада перейменувала його на Довжанськ.
  • До війни орендував шахти на Луганщині.
  • Каже, бойові дії для нього почалися 2 грудня, коли він потрапив на Євромайдан у Києві.
  • На той момент він жив у Довжанську та очолював монтажно-будівельну компанію, яка працювала по всій Україні.
  • У грудні 2013 року повернувся із Євромайдану у Києві до Луганська та очолив там громадську комісію з боротьби з корупцією.
  • З квітня 2018 і до вересня 2019 року очолював військово-цивільну адміністрацію міста Золоте та села Катеринівка Луганської області.

«Для мене стало зрозуміло, що буде війна, коли була захоплена будівля СБУ (будівля ГУ СБУ у Луганській області – ред.)».

Костянтин Ільченко уточнює — невелика надія на мир була, але вона зникла після розмови з новопризначеним головою Луганської облдержадміністрації Михайлом Болотських та начальником Головного Управління МВС у Луганській області Володимиром Гуславським.

«Я запропонував їм, на мій погляд, необхідну річ. Бо наші хлопці — наші люди, вже були усередині СБУ. Ми знали всі їхні плани (тих, хто захопив будівлю – ред.), ми знали план самої будівлі, де стоять їхні караули, ми знали, де розташовані лідери — на той час їх небагато було, 3-4 людини. Я запропонував під гарантії, що потім над нами не відбудуться якісь суди, що можна розв’язати це питання дуже швидко, сказав: «Наші люди там, якщо ви даєте гарантію безпеки нам особисто, то зараз, скажімо так, залишимо без лідерів оцю всю тусовку, а потім зайде взвод спецназу і забере звідти решту». І я був здивований, тому так усе відбувалося. Вони почали мене просити: «Не потрібно цього робити. Ми розуміємо. Ми всі — патріоти. Давайте так — зараз ми чекаємо дзвіночка від Турчинова (Олександр Турчинов — на той момент виконував обов’язки президента України – ред.), за годину, мабуть, все закінчиться. Тільки я вас благаю — не потрібно цього робити».

За годину, згадує Ільченко, Михайло Болотських у супроводі спецпризначенців вийшов з облдержадміністрації та поїхав з Луганщини.

«Стільки було спецпризначенців — ви не уявляєте! В облдержадміністрації поверхи були «забиті» ними. Це мені нагадувало ситуацію у домі профспілок до пожежі — коли туди заходиш, а на кожному поверсі майданівці лежать на кариматах, хто на чому, сплять на підлозі — ось стільки там було спецпризначенців. І, коли вони виводили голову облдержадміністрації, я спитав одного: «Що відбувається?» А він мені каже: «Бронетехніка російська вже перетнула кордон. Дві-три години та вони будуть у Луганську». Це квітень, коли взагалі ніхто нічого не казав про такі речі, що хто перетнув кордон».

«Було зрозуміло, що це вже межа — назад ходу не буде. Я повернувся у Довжанськ і побачив, що на в’їзді у місто будується потужний блокпост, з урахуванням якихось військових вимог, тобто мішки із землею — фортифікація така».

Приїзд Костянтина Ільченка до Довжанська викликав у певних місцевих угруповань ледь не бойову тривогу. Принаймні так йому переповідали цю історію його знайомі у правоохоронних органах. Сам Костянтин каже: правильно, що боялися. Певний план з врегулювання ситуації у місті у нього був. Але за певних обставин втілити його не вдалося. Натомість вдалося інше.

«Ми просто розвалювали ці блокпости. Ми притягували до відповідальності не кримінальної, а людської начальника міліції. Тоді ще можна було це робити, але ж вже тоді був казачий бум — донські казаки у Довжанську. І оскільки всі ці ватажки із Довжанська, наприклад «Рим» Гайдей зловісний — отаман від Козицина був, я ж їх всіх знав. Я ж не проста людина була не тільки в місті — в області. Дехто з них працював на моїх фірмах — водій, директор якоїсь фірми. Я не скажу, що вони поважали мене, але знали, що зі мною просто так не можна гратися».

З квітня 2014 року група почала працювати активно та систематично. Зокрема, вони виявили місцевих жителів, завербованих російською ФСБ. Вони мали створювати нові карти місцевості, завдяки яким бойовики та російські найманці могли зручно пересуватися українською територією. Костянтин Ільченко зауважує: крім цього викриття було й інше — ще більш неприємне. Він впевнився, що всі події у його місті, відбуваються під керуванням ФСБ. І спротиву від місцевих правоохоронців на ці дії не буде.

«Це було друге відкриття і…прозріння. Працювала група під прикриттям організації по типу «ми любимо свій край», дослідники краю. Вони організовували велосипедну тусовку І ось ці велосипедисти по 5-6 людей виїздили у район, курсували по району і наносили цю карту. Ми всіх по прізвищах їх узнали, передали ці дані до СБУ. І нічого…
Потім, коли на кордону з РФ у Довжанську просто серед білого дня повісили прапор Росії, я зустрівся із ватажком «Римом». Я поставив йому декілька питань таких. він не зрозумів, про що я питав, але його відповіді дали впевненість у тому, що це працює ФСБ. І всі ці наші потуги щось тут робити упираються в зраду».

Ще певний час група спротиву, до якої входив Костянтин Ільченко, працювала у Попасній, Алчевську та Краснодоні (Сорокине – ред.). Втім, у середині травня він зрозумів: з окупованої території потрібно виїжджати. За день до так званого референдуму Ільченко покинув Довжанськ та окуповану територію Луганщини. За два місяці до нього переїхала і дружина.

«Обстановка була така — у мене вдома стояв стіл, монітор. З одного боку — автомат, з другого — пістолет. І ми з жінкою чекали на стук у двері. Жінка не поїхала. Я її хотів відправити, але вона відмовилась. Сказала мені, що теж може стріляти з пістолета, тому «якщо вмирати, то ось тут у квартирі та помремо, але я від тебе не поїду».
Мої друзі з їхніх структур, із якими ми спілкувалися, але нелегально, повідомили мені, що у мене є доба. Якщо я не виїду із цього міста, я вже взагалі не виїду. «За дружину не хвилюйся, ми потім її переправимо», – сказали. Це були представники…там багато патріотів було у міліції їх народній — це так треба було. Зараз вони забуті, а тоді було так потрібно, бо ми вважали, що буде справжня підтримка держави. Я уходив, умовно кажучи, городами. Вдалося. Тоді ще ходили потяги із Луганська до Києва».

Питаю Костянтина про деталі тієї поїздки — чим запам’ятався той останній день вдома. Ось одна деталь.

«Була така ситуація стрьомна. Багато провладних людей мене на дух не переносили, бо я ось такий. І, коли підійшов наш автобус — зачекав, коли натовп зібрався, і підійшов. І раптом мене по плечу хтось стукає. Я повертаюся і бачу стоїть жінка з «Партії регіонів», із міськради, яка голосувала за те, щоб мене виселити з міста. Ну, що…побачили? І що будемо робити? Я кажу: «Та я їду до Луганська у справах», а вона дивиться мені в очі та з посмішкою каже: «Я все зрозумію». Тут же ж сунуть в автобус і от доїжджаємо до виїзду з міста. Повний автобус. Вона сидить через два крісла позаду. Заходять казаки з автоматами, всіх перевіряють, в очі заглядають. Я все зрозумів, що ось це — остання моя хвилина, я вже прийняв рішення, що робити, але вона промовчала. Коли ми вийшли у Луганську з автобуса, я до неї підійшов і вона знову подивилася в очі, але вже не з посмішкою, а так — дуже сумно і каже: «Нічого мені не кажи» – і пішла».

За день до від’їзду Костянтин Ільченко зайшов до батька — привітати із Днем Перемоги. Він був фронтовиком і зважаючи на те, що коїлося у місті, попередив: «Дивись сину, буде війна!».

«Я 9 травня приїхав до свого батька. Він у мене ветеран війни. Він мені сказав тоді, що буде війна з Росією. Але ж він дивився мені в очі казав: «Я не розумію, як це може бути, але ж дивись, сину, буде війна». Бо він фронтовик і теж бачив, що відбувається. Я привітав його з Днем Перемоги, у мене є остання фотографія з ним — ми обійнялися і 10-го я виїхав».

Донедавна Костянтин Ільченко очолював військово-цивільну адміністрацію міста Золоте та Катеринівка. Питаю про настрої людей, як бойові дії вплинули на їхні думки щодо стосунків із Росією та того, яким вони бачать майбутнє свого міста на села.

«Скажу зараз непопулярну річ, бо багатьом вона не подобається, бо всі вважають всіх мешканців Донбасу зрадниками, які чекають Путіна. Ні. Це Донбас зрадили. Його вже котрий раз зраджують. Люди всі однакові, повірте мені. У Львові, Довжанську — всі однакові. Коли вони кажуть «Мир», то політики чомусь сприймають це як мир на умовах Росії. Та ні. Люди не розуміють, вони не розбираються у цих тонкощах. Для них мир це «дайте нам оту Україну, яка була вчора». Ось цей мир. Коли людина кожної ночі бере до себе собаку, щоб її не вбило — ну, як можна цим людям дорікати? А що тут у Києві люди порозумнішали, чи ні? Та ні, бо для багатьох взагалі війни немає».

За підтримки

Фонд Роберта Боша


Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці Фонду імені Роберта Боша та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Зміст матеріалів програми не обов’язково відображає точки зору Фонду імені Роберта Боша, Чорноморського фонду регіонального співробітництва або їхніх партнерів.

Теги:

Поділитися

Може бути цікаво

Українська армія не вперше складається з добровольців — історик та офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров

Українська армія не вперше складається з добровольців — історик та офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров

Держава дає максимум 6 місяців реабілітації для важких поранень — директорка фонду «Після служби»

Держава дає максимум 6 місяців реабілітації для важких поранень — директорка фонду «Після служби»

Браузер Сeno важливо встановлювати і на неокупованих територіях — експерт

Браузер Сeno важливо встановлювати і на неокупованих територіях — експерт

США слабшають, членство в НАТО не дає дієвого захисту — експерт

США слабшають, членство в НАТО не дає дієвого захисту — експерт