facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Пам’ятаю це жахливе відчуття, коли збираєшся і думаєш, що везти із собою у нове життя — конфліктолог з Криму

Психолог, конфліктолог, яка переїхала з Криму, Ірина Брунова-Калісецька поділилася спогадами про початок анексії та переїзд до Києва

Пам’ятаю це жахливе відчуття, коли збираєшся і думаєш, що везти із собою у нове життя — конфліктолог з Криму
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 3 хвилин

«Дуже добре пам’ятаю відчуття, коли ти не віриш своїм очам. Ти бачив «зелених чоловічків», але ти не можеш повірити, що це взагалі у XXI столітті можливо. Пам’ятаю, що давала коментар «5 каналу» і казала, що Путін грає мускулами. Я не вірила в те, що він дійсно це зробить до кінця», — розповіла Ірина.

  • Ірина Брунова-Калісецька — психолог, конфліктолог, переселенка з Криму
  • До окупації працювала у Таврійському національному університеті
  • Її теми — міжетнічні конфлікти, роль ЗМІ у них, етнопсихологія
  • У 2009 році у Києві захистила дисертацію, пов’язану з психологією міграції
  • Співпрацювала з організацією Інформаційно-дослідний центр «Інтеграція та розвиток».

«Референдум» ми називаємо зараз «рейхферендум». Як такий вислів, який показує наше ставлення. Було зрозуміло, що залишатися у Криму неможливо, працювати з темами теж, оскільки я мала досвід роботи з подібними темами у Росії в 2011-му році. Я собі приблизно уявляла, яка буде етнополітика. Ми командою виїхали до Києва у березні 2014 року.

Пам’ятаю дуже добре, коли на початку березня, ще до так званого «референдуму», в університеті вже були люди з Росії, які досліджували масштаби змін, які, з їхньої точки зору, будуть потрібні, коли університет стане російським. Це вже відкрито говорили, що Крим буде російським і університет теж. Колеги страшенно раділи, що нарешті будуть писати документи російською мовою, а бюрократія в університеті, щоб ви розуміли, займає, напевно, дві третини викладацького часу. Я їм казала: «Йолопи, ви ж не були в Росії, ви ж не знаєте, які там документи». А я бачила. Вони набагато складніші й безумніші. Я потім через знайомих дізналася, як одна з колег, яка не чула мене тоді, сварилася, коли їй доводилося вчетверте переробляти ці документи, бо він дійсно безумні навіть у порівнянні з нашою бюрократією», — говорить Ірина Брунова-Калісецька.

«Зеленые человечки» або «вежливые люди» — військові без розпізнавальних знаків. Вперше про них заговорили наприкінці лютого 2014 року. Вони захопили аеропорт у Сімферополі, блокували українські військові частини та встановили перші блокпости на адмінмежі з материковою частиною України. Згодом президент Росії, Володимир Путін визнає: це були російські військові. Але в Ірини Брунової-Калісецької відчуття небезпеки з’явилося до їхньої появи на півострові:

«Треба, напевно, сказати, що перше відчуття, що в Криму може статися щось, через що доведеться виїжджати, я відчула 14 лютого — ще до появи так званих «зелених чоловічків». Я відчула, що таке може бути, я пам’ятаю, як їхала на зустріч з колегою і думала, куди я поїду. У Штати є віза, є мова. я володію англійською. Але це так далеко і грошей в мене не так багато. Я думала: що ж я там буду робити. До Євросоюзу ближче, але не було візи. Думала: поїду в Грузію — там багато друзів, знайду, віза не потрібна. А потім думаю: це ж адаптуватися треба, вчити мову, а вона складна. Ну, я тоді можу поїхати до Ізраїлю, принаймні дві мови з чотирьох я знаю, віза не потрібна. Я пам’ятаю, як мене вжахнула думка про те, що в Криму може бути гірше, ніж в Ізраїлі, а для мене Ізраїль одна з найважчих емоційно і психологічно країн із тих, де я взагалі була.

Весь наступний місяць я ходила по квартирі й думала: якщо доведеться виїжджати і я ніколи не зможу повернутися, бо ніхто не знає що станеться, що мені взяти з собою. У мене є одна валіза і я маю забрати щось, що мені буде найдорожче, найважливіше. Коли я їхала, я забрала світлини, які мали для мене значення. До липня 2015 року я ще в Крим поверталася і забирала вже іншого типу речі. Я пам’ятаю це жахливе відчуття, коли думаєш, що повезти з собою в нове життя».

За підтримки

Фонд Роберта Боша


Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці Фонду імені Роберта Боша та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Зміст матеріалів програми не обов’язково відображає точки зору Фонду імені Роберта Боша, Чорноморського фонду регіонального співробітництва або їхніх партнерів.

Поділитися

Може бути цікаво