Тричі на добу стріляли. Щоденно. Із важкої артилерії. Майже жодного будинку не вціліло — переселенець із Первомайська про 2014-й

Сергій Чуб — переселенець із Первомайська Луганської області.

До 2015 року працював на державному підприємстві «Первомайськвантажтранс».

До Сєвєродонецька переїхав із родиною у 2015 році через бойові дії. За словами Сергія Первомайськ найбільш постраждале від боїв місто у Луганській області.

Нині Сергій живе у Сєвєродонецьку та працює оператором із дослідження свердловин в «Укргазвидобуванні».

Про себе Сергій Чуб говорить не підтримував Євромайдан, але виступав за зміну влади. 

«Це ми де-юре здобули незалежність, а так ми постійно в окупації знаходимось. Різні клани проросійські або сателіти, місцеві бандитські угруповання контролювали як промисловість, так і енергетику, та й інші галузі».

Сергій стверджує: ще з 2010 спостерігав, як на державних вугільних підприємствах шахтарів змушували обслуговуватися у Сбербанку Росії:

«Що саме по собі було диким – державне українське підприємство переходить на обслуговування до державного банку іншої держави».

Проукраїнських мітингів у Первомайську Сергій не пригадує, але зібрання так званого Антимайдану, були:

«Проросійські були. Вони проводилися майже в один день по всій Луганській області. 1-го, 5-го березня, якщо я не помиляюся і ще у квітні один був».

«Сам по собі рух мутував постійно. Ви ж пам’ятаєте, він розпочинався як Антимайдан і це було наприкінці осені (2013-го – ред.), коли розпочав свою а5ктивну фазу Євромайдан у Києві, на Сході – у Донецькій, Луганській, Харківській – та й в Одесі, Запоріжжі почався такий рух — Антимайдан — як на противагу Євромайдану. Він розпочинав свою роботу боротьбою…Я б не назвав це опозицією те, що було з Яценюком, Тимошенко та іншими політичними діячами у лапках — ну ц е суцільний сором України, а не опозиція. Мабуть, якийсь геополітичний фактор впливав на ті події».

За словами Сергія Чуба, у Первомайську, як і у сусідньому Стаханові, проросійські настрої були жорсткішими, бо там цим займалися представники кримінальних кіл.

«У Первомайську цей рух очолював навесні так званий «смотрящий» по городу від криміналу Фадєєв — я забув як його ім’я. він мобілізував кілька угруповань, вони залякували жителів, навіть когось били на тих мітингах. З адміністративної частини супровід організовував мер міста Борис Бабій — він у Луганську обіймає якусь посаду наче у комунальній якійсь структурі, чимось керує.

Масових мітингів однодумці Сергія Чуба не проводили. Їх було мало і ніхто не гарантував їм захист.

«Націоналістичні осередки не були представлені взагалі у Первомайську, тому якщо і були збори якісь, скажімо так, тверезо мислячих людей, то вони розуміли, до чого все це може призвести. Але вони були нечисленні. Як правило їх придушували. Мені, наприклад, телефонували і казали, що зараз буде мітинг на центральній площі (мітинг «Русской весны»), залишайся вдома — це у твоїх же інтересах».

Сергій додає: серед містян було багато людей, хто не хотів, щоб регіон увійшов до складу Росії. Хоча б тому, що знали про Абхазію та Придністров’я:

«Вони відкрито виступали на сесіях міської ради. Я був на сесії міської ради, також виступав. Я письмово попередив навіть міського голову, що він нестиме кримінальну відповідальність за проведення референдуму. У мене навіть збереглося це попередження, зареєстроване у канцелярії чи у приймальні міського голов.

Я виїхав з міста, коли почалася Дебальцевська операція, бо у межах Первомайська тоді неможливо було мешкати — постійні обстріли, не один раз на день. Якось до 2015 року я ще мешкав на території Первомайська, у Золотому, Троїцькому на дачі ми мешкали».

Із липня 2014 року місто Первомайськ майже цілодобово було під обстрілами. Вони були настільки інтенсивними та щільними, що людей, які гинули або вмирали ховали у подвір’ях.

Через те, що більшість будинків були розбиті, у них не було води, газу, опалення.

Одразу місто почали залишати люди. Дехто кілька днів не міг вийти з підвалу. 22 липня СММ ОБСЄ повідомили про двісті загиблих цивільних і чотириста поранених жителів Первомайська.  У серні вони оприлюднять дані: із вісімдесяти тисяч жителів Первомайська місто покинули сімдесят тисяч. 

«Тричі на добу він був обстріляний. Щоденно. Із важкої артилерії. Майже жодного будинку не вціліло. Ми з родиною мешкали у п’ятиповерховому будинку. У результаті 5 прямих влучень він склався як картковий будиночок. Перші три влучення були у серпні, а останні два із самохідної артилерійської установки — у жовтні, коли саме склався будинок. Я був на цей час у Троїцькому».

Коли лінія розмежування стала більш-менш сталою, а обстріли — менш інтенсивними, окупаційна влада почала відбудовувати пошкоджене житло. Коштом російських громадян, додає Сергій Чуб:

«Відбудували і мій будинок. Відновлювали навіть будинки, які вигоріли повністю — з першого по дев’ятий поверх. Коштом російського платника вони їх відбудували. У мій будинок майже ніхто не заїхав у під’їзди, які вони відновили. Я чув таке, що мародери розтягли усі техніку, яку вони встановили і опалювання».

Час від часу Первомайськ потрапляє у поле зору блогерів. Вони знімають відео серед руїн колишніх підприємств. Одне із таких з’явилося у 2018 році. Чоловік гуляв занедбаною шахтою та ділився враженнями від побаченого. 

Складно повірити, що за кілька років до війни Первомайськ посів перше місце на Луганщині із благоустрою. Бо схожі відео блогери робили і з багатоповерхівок, де на весь будинок або не залишилося жодної людини, або залишилися одиниці.

Сергій із тих, хто не відмикав двері своєї оселі із 2014-го.

Безпосередньо у своїй квартирі у Первомайську Сергій не був із 2014-го.

«18 липня батальйон “Донбас” розпочав штурм Попасної. Того дня ми що могли зібрали, і виїхали на дачу у Троїцьке (селище поблизу Первомайська — ред.) всією родиною. 21 наче її звільнили, але ще зачистки якісь тривали. Ми навіть в’їжджали у Первомайськ і виїхали остаточно всією родиною 22-го, коли розпочався штурм Первомайська»

Місяць родина Чубів жила у Троїцькому з надією, що Первомайськ ось-ось звільнять. Але і у 2020 році незаконні збройні формування зберігають контроль над містом і не зголошуються на відкриття КПВВ.

«Так я і прочекав до зими під Первомайськом звільнення. Але війська зупинилися. Порошенко підписав перший «Мінськ». І, скажімо так, мені стало зрозуміло, що більше вони нікуди війська не двинуть. У січні, коли почалися бої під Первомайськом, ми були змушені виїхати у Сєвєродонецьк та так і живемо тут».

Сергій Чуб не виключає, що за можливості повернеться у Первомайськ. Пояснює — на підконтрольній Україні території жителів особливо ніхто не чекає. Наприклад, за роки війни на Луганщині не звели жодного будинку для переселенців. 

У 2017 році Сергій створив і очолив житлово-будівельний кооператив із переселенців. Відтоді, каже, прохають керівників міста виділити із пустир на околиці, та поки їм його не надали:

«Ключі зберігаю, тут, у Сєвєродонецьку. Я знаю, що у будинку мешкає до десяти родин. У нашому під’їзді ніхто не мешкає — 15 квартир порожні. І, я так зрозумів, що в останніх п’яти під’їздах також ніхто не мешкає. Ті, що склалися повністю, були зруйновані».