Взяли із собою лише торбинку дитячих речей, щоб не привертати зайвої уваги — переселенець Сергій Мокренюк

У цьому випуску програми про переселенців «Ключ, який завжди зі мною» історія кримського адвоката Сергія Мокренюка, який після акцій Євромайдан Крим змушений був з родиною покинути Крим, не маючи змоги навіть вивезти речі

Ведучі

Валентина Троян

Гостi

Сергій Мокренюк

Взяли із собою лише торбинку дитячих речей, щоб не привертати зайвої уваги — переселенець Сергій Мокренюк
https://static.hromadske.radio/2019/05/hr-klyuch-19-05-27.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/05/hr-klyuch-19-05-27.mp3
Взяли із собою лише торбинку дитячих речей, щоб не привертати зайвої уваги — переселенець Сергій Мокренюк
0:00
/
0:00

Довідка

  • Cергій Мокренюк — начальник Управління з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
  • Кримчанин, у 2014-му році працював адвокатом, спецаілізувався на кримінальних провадженнях.
  • До початку окупації постійно жив на півострові. Виїздив лише на 5 років — на навчання у виші Харкова.

— Коли постало питання у 2013-му році, чи буде Євросоюз, чи не буде Євросоюзу — моя позиція була однозначною, бо я вже давно у своїх документах посилався на рішення Євросуду. А суди це сприймали дуже скептично: «Ха-ха-ха слухайте, адвокате, їжджайте до Америки і там все розказуйте!» Це реально, це я цитую, тому тут не було жодних питань. І в 2013-му році, власне, стало зрозуміло, що щось треба робити, і вже у жовтні, напевно, ми зв’язалися з Андрієм Щекуном, Сергієм Ковальським. Просто поговорили телефоном, домовилися зустрітися з Ісмаілом Ісмаіловим. Зустрілися і зрозуміли, що треба щось робити, тому в 13-му році, коли скрізь, по всій країні, відбувалися акції, така сама акція відбулася і в Криму в Сімферополі. Вона була дуже цікава, дуже яскрава. Це окрема тема, там є про що розповідати, навіть дуже багато смішних речей. Менше з тим… Так розпочався Кримський Майдан.

У Криму заходи на підтримку Євромайдану проходили щодня у різних містах. Раз на тиждень активісти проводили масштабний мітинг. Координатори Кримського Майдану по черзі їздили до Києва. На момент окупації вони проводили наймасштабнішу акцію «За єдину соборну Україну!». Це було 9 березня 2014-го року у Сімферополі біля пам’ятника Тарасові Шевченку. За різними розрахунками на акції було більше двох тисяч людей.

— 9 березня прямо перед акцією українська, на той час, міліція забирає Андрія Щекуна і батька Сергія Ковальського Анатолія Ковальського. Забирає і передає так званій «самообороні». Фізично. тобто, вони їх арештували і передали Цекову. На 11-ту ранку Цеков підтвердив, що вони знаходяться в офісі «Русского единства». Це, безумовно і виключно так звана «самооборона». Тобто самозванці, які насправді були, в першу чергу, громадянами Російської Федерації, які були на той час спеціально привезені. Вони арештували двох наших найпотужніших, я не побоюся цього слова, Андрія Щекуна і Анатолія Ковальського і передали Гіркіну у подальшому. Це була банда Гіркіна. Це вже зараз нам стало відомо. Дуже багато класних кримських людей, які зараз живуть в Києві і працюють тут, почали шукати їх, їздити. Це були журналісти, це були громадські активісти. А ми проводили акцію. І під час акції стало зрозуміло, що в нас не існує шляху, щоб визволити їх. Просто його не існує фізично. І стало зрозуміло, що немає можливості боронити, бо йдеться про існування дуже короткого пулу людей, перед якими стоїть загроза. Було зрозуміло: якщо з чотирьох координаторів двох заарештували, то мені нема чого там залишатися. Тому дев’ятого числа я повернувся не додому, тому що ми не жили вдома з листопада, бо нас переслідували, і моя дружина не жила дома, і мої діти не жили дома, і я не жив дома навіть, коли приїжджав до Феодосії. Я повернувся туди, де була моя дружина і мої діти — це було помешкання наших родичі, і це була не Феодосія. Залишався тільки один варіант – виїжджати. Тому ввечері зустрілися з батьками. Не з моїми батьками, а дружини. З моїми не мали змогу зустрітися. Зранку 10 числа ми виїхали на моїй  машині: я, моя дружина, двоє дітей і невеличка сумочка з речами дітей. Таким чином я виїхав із Криму.

Ми проїжджали цей блокпост, де «бєркута» севастопольські і, як вже потім стало відомо, навчені офіцери російської розвідки у цивільному одязі. Вони перевіряли наші документи, придивлялися дуже уважно. Неприємно. Ми виїхали і з тих пір, звісно, я не маю можливості туди повернутися.

До людей, які їхали з щільно навантаженими машинами, на блокпостах придивлялися уважно. Тож, люди, яких знали, як прихильників Євромайдану, не могли взяти з собою багато, щоб не привернути до себе зайву увагу.

— Дитячі речі узяли: білизну, памперси. Справа в тому, що я не міг брати багато речей, тому що, виїжджаючи з Криму, проїжджаючи блокпост, я чудово розумів, що машину можуть оглядати і побачивши, що там валізи якісь, почали б питати: що це за речі? Тому, коли я виїжджав, я ж не казав, що я їду тому, що там окупація. Я казав: є справи, до друзів, до родичів вискочити треба.

Незабаром почалися гучні арешти: Олег Сенцов, Олексендр Кольченко, Геннадій Афанасьєв. Активісти Євромайдану, які на той час покинули півострів, зрозуміли: повертатися (або ж з’їздити у гості) на півострів їм вже не можна.

 — Це стало публічним. Стали викладати матеріали кримінальної справи і, серед іншого, у справі Сенцова, є список людей, яких вони переслідують. Там є моє прізвище, ім’я. І це при тому, що я Олега ніколи в житті не бачив, не знав. Про його існування я дізнався тільки з новин, коли стало зрозуміло, що арештували якогось режисера. Я став розбиратися, і тоді мені стало зрозуміло, хто такий Олег Сенцов. Але до того я про нього навіть не чув. Я ніколи з ним не був знайомий. Але, менше з тим, моє прізвище в цій справі і, зрозуміло, що я не можу поїхати ані у Крим, ані в Російську Федерацію. Але мені там нема що робити, насправді. До Білорусі не можу поїхати. Тільки людина, яка не розуміє ризики, поїде зараз до Білорусі. Є такі випадки, на жаль. Тому, я не можу, дружина не може. Звісно, що і дітей я туди не відпущу за жодних умов.

У Сергія Мокренюка ключів від дому не залишилося. Натомість випадково у нього опинилася річ, яку він вважає своїм особистим символом Криму та дому.

— Ключів у мене немає, тому що, на той час я орендував житло, у мене немає там власного житла. Я не заїжджав до своєї квартири. Я просто з грудня місяця не був у тій квартирі, яку знімав, і тому на той момент ключів у мене вже не було. Вони були у моїх батьків, і тому, коли я з дружиною виїжджав через КПП, то мої батьки разом з батьками дружини вантажили речі з моєї квартири, яку я винаймав, виїжджали і потім віддавали власнику квартири ключі, розраховувалися з ним до кінця. Це був бусік з мішками речей, які були складені аби-як. Більшість з них вже зіпсувалася. Так буває, якщо речами довго не користуватися.

Щодо питання про певний символ…Колись давно, ще роки за 3-4 до окупації, я був в гостях у знайомої. Ми працювали з цією людиною по різних напрямках і дуже пишаюся, що я свого часу товаришував з цією людиною. Я зараз не підтримую зв’язки суто для того, щоб не було небезпеки для цієї людини, проте, я знаю, що людина точно знає, що відбувається зі мною, а я точно знаю, що відбувається з цією людиною. Так от, ми були в бухті, назбирали камінчиків. Людина каже: якщо тобі подобається якийсь, бери будь ласка. Я вибрав собі камінчик, положив у курточку. Ця курточка – демисезонна, тому кожну весну і кожну осінь ще до окупації я діставав курточку і бачив цей камінчик. І цей камінчик – це символ весни, символ осені для мене. Він зелений, дуже приємний такий гладенький. Батьки почали передавати частково речі, які можна було передати, поки була опція, що передавати. Зокрема, вони передали мені куртку, яку я вдяг, коли стало прохолодно, а в ній — цей камінчик. Я його ношу, і тому, коли було телебачення, мене про це питали, я показував цей камінчик. І я знаю що, людина, яка подарувала мені його, знає, що я його ношу.

Часто кримчан питають: чому поїхав, чи поїхала з півострова? Там же море і теплий клімат.

 — Я говорю дуже просто: «Слухай, да, дійсно стало краще, тому я готовий тобі за добу знайти квартиру, щоб ти поміняв свою на ту». Хочете бути на морі? Без питань. Я знайду квартиру на морі за 15 хвилин. Але, знаєте, всі щось кажуть: а, ладно-ладно. Тобто, всі такі розумні, але їхати туди ніхто не хоче насправді. Вони розуміють іронію, їм стає дуже неприємно, дуже некомфортно. Бо одна справа «щеки надувать», а інша справа – робити щось. Це різні речі. Тому, готові переїхати: дві хвилини. О-па, а тут одразу питання: а точно я готовий переїхати, готовий я все кинути, переїхати на інше місце, не розуміючи, що там, знаючи, що дехто, каже, що там не так все добре?

Буває так, що кримчанам закидають перебільшення того, що відбувається на півострові. Нібито немає ніяких затримань, немає переслідувань. І на це у Сергія Мокренюка є відповідь.

— Є така тенденція. Інколи таке буває, але ця тенденція переборюється дуже швидко. Яким способом? Суто інструментально. Більшість громадян України, світової спільноти знаходяться в певному міфі про те що, там (у Криму – ред.) відбувається. Ось яскравий приклад. Мені випала можливість зустрітися із студентами-політологами одного з найкрутіших українських університетів. Я попросив підняти руку тих, хто з Донецька, Луганська і Криму. Вони підняли руку. Я попросив опустити і сказав, що це питання не до вас. Питання до всіх інших. Я попросив їх назвати п’ять фактів про Крим. Вони  назвали трохи більше — ми написали 10 фактів. Потім я попросив тих хто з Луганська, Донецьку та Криму піднятися і сказати, що з цього правда. З 10 фактів, що ми назвали, жодної правди не було. Це все неправда, це все брехня.

Ми живемо в ілюзії, яка нам часто, по-перше, нав’язана Російською Федерацією – це спосіб війни з нами, по-друге, нам зручно не помічати багатьох речей, дуже зручно думати плоско: от є чорне, а є – біле, є ворог, а є – друг, а є «не все так однозначно», а є «ти так трошки перебільшуєш». Да, таке теж є. Це так зручно! Але, коли ти ставиш питання: поясни, будь ласка, чому Павло Гриб, пацан, реально вмирає у тюрмі?» То: «А я про це не чув». То, якщо не чув, то почитай, а потім розкажеш мені, як так сталося. Дві хвилини і все стає на свої місця. Люди просто живуть в міфах і, коли ти починаєш розповідати певні факти, зокрема, про те, як росіяни виривають токсичний пісок з миш’яком, який десятиріччями засипали в Керчі на Камиш-Бурунському залізорудному комбінаті, і зараз через нього будують дороги, кажуть, що цього не може бути. Так, цього не може бути, але воно є. Минулого року у Криму почалися суховії, які піднімають землю. Такого ніколи не було в Криму після того, як там в 1960-х роках почалася насправді відбудова Криму за рахунок України. А зараз це є. Чому? А тому що ці дикуни повирубали лісосмуги. Крим — це баланс між дуже тоненькими екологічними чинниками. Один з них, найважливіший: що 30-40 років тут вирощували лісосмуги. Відсутність лісосмуг вбиває землю і сьогодні земля вже неродюча. Вони не розуміють. Кажуть, що це — дурня. Так, це – дурня, але вона є. І коли починає так про факти (а таких фактів дуже багато) і вони дуже прості просто треба їх бачити. Тому, розмова про те, що я щось перебільшую, завершується за три хвилини.