Командир зібрав нас і сказав: «Хто морально не готовий, а вас прийдуть вбивати вже, а не вмовляти, то складіть зброю і можете вийти» — прикордонник

238

В програмі «Ключ, який завжди зі мною» — історія офіцера адміністрації Державної прикордонної служби України Олександра Трохимця, який в червні 2014-го року був одним з тих, хто боронив Луганський прикордонний загін.

Ведучі

Валентина Троян

Командир зібрав нас і сказав: «Хто морально не готовий, а вас прийдуть вбивати вже, а не вмовляти, то складіть зброю і можете вийти» — прикордонник
https://static.hromadske.radio/2019/01/hr-klyuch-19-01-25_trohymets.mp3
https://static.hromadske.radio/2019/01/hr-klyuch-19-01-25_trohymets.mp3
Командир зібрав нас і сказав: «Хто морально не готовий, а вас прийдуть вбивати вже, а не вмовляти, то складіть зброю і можете вийти» — прикордонник
0:00
/
0:00

Олександр Трохимець — офіцер адміністрації Державної прикордонної служби України.

У березні 2014 року був призначений на посаду прес-секретаря Луганського прикордонного загону.

Після штурму 2 червня 2014 року загін передислокувався до Старобільська Луганської області.

Там Олександр Трохимець продовжив службу до жовтня 2014 року.

Вже у середині травня Олександр Трохимець зрозумів: повертатися у Луганськ його родині не можна.

«В травні я сказав, що буде відбуватися щось незвичайне, не пов’язане із мирними настроями тих заворушень. На той час вже були виставлені блокпости по ділянках і на кордоні з так званими сепаратистами. І тоді я сказав родині: «Вже ви сюди не повернетесь, для вас в’їзд назавжди закритий, поки він перебуває в руках сепаратистів».

Шостого квітня 2014 року проросійські налаштовані громадяни захопили Головне Управління СБУ у Луганській області. Після — захопили управління міліції та військові частини.

Між захопленнями різних установ ватажок бойовиків угруповання «ЛНР» Валерій Болотов засилав по прикордонного загону гонців. Вони пропонували переходити на службу до так званої «Новоросії». Тим же, хто був з інших регіонів України і не бажав вступати до лав терористів, пропонували скласти зброю та покинути Луганську область.

«Добре відомо, як використовувався сценарій батьків «живий щит». Приходили батьки та вмовляли синів скласти зброю та повернутися додому. З нашою військовою частиною такий сценарій не проканав. І ми добре розуміли, що до нас рано чи пізно прийдуть… на наше категоричне «ні» має бути силове застосування. Так і відбулося. Перед цим нас командир зібрав і сказав: «Хто морально не готовий, а вас прийдуть вбивати вже, а не вмовляти, то складіть зброю і можете вийти».

Штурм Луганського прикордонного загону розпочався о четвертій ранку другого червня 2014 року. Саме цей день багато луганчан вважають початком війни. Луганський прикордонний загін розташований поблизу спального району, тож наслідки його штурму на собі відчули тисячі людей.

«Все відбулося раптово, без вказання дати і часу. Спостерігачі помітили пересування підозрілих осіб, які почали зранку прибувати на таксі, автомобілях, в пішому порядку. Вони почали здійснювати маневри – займати позиції. Зрозуміло було, що вони не будуть просто спостерігати»

Разом з бойовиками до Луганського прикордонного загону приїхали і співробітники російських телеканалів. Зокрема, Russia Today зафіксував, як терористи розмістилися на дахах житлових будинків та стріляли звідти по українських прикордонниках.

Пропагандисти з LifeNews у своєму ефірі назвали штурм бойовиками Луганського прикордонного загону нападом Національної Гвардії на мирних жителів. Зараз цей сюжет недоступний на YouTube каналі телеканалу.

З своєму відеоматеріалі російські телевізійники свідомо чи несвідомо, але не вказали той факт, що багато співробітників прикордонного загону жили саме у тих кварталах, звідки стріляли бойовики. Тож, відкривши вогонь у відповідь, вони стріляли б по своїх домівках.

«Російське телебачення це перекрутило і показало в тому напрямку, який їм був вигідний. Адже якщо дивитися цей сюжет, видно, що ті ж самі бойовики дали місцевому населенню півгодини часу звільнити житлові квартири, зайняли балкони, дах, підвал і звідти вели вогонь. Ми ж по житловому масиву вогонь не вели, тому що ми не були впевнені, що звідти були евакуйовані мирні мешканці. Тому працював лише снайпер, і досить непогано».

Щоб підняти бойовий дух та подратувати супротивника, українські прикордонники увімкнули гімн.

«Вони хотіли розгатити ці колонки і навіть в деякій мірі переключилися від вікон, де ми були, і вели вогонь, щоб за будь-яку ціну заглушити і знищити гучномовець».

Під час штурму у прикордонників було восьмеро поранених, з яких двоє — у важкому стані.

«Було запрошене перемир’я з їхньої сторони. Воно тривало десь приблизно півгодини. Вони запросили, щоб своїх вбитих та поранених забрати з поля бою. І цим скористалися і ми, також доправили своїх поранених до лікарень. До цього часу швидкі стояли, бойовики не давали їм можливості… швидка допомога мала отримати дозвіл, щоб вони заїхали до нас за пораненими».

Третього червня українські прикордонники покинули територію загону у Луганську. Відтоді Луганський прикордонний загін дислокується у Старобільську.

«У мене є бажання повернутися на стару посаду, але вже на мирній території, під прапором України»

«Якщо ми не відвоюємо своєї землі і дозволимо надалі просуватися цьому настрою, то страшно буде жити всюди. Саме ми повинні змінити настрій людей, вплинути на їхню думку, показати, що українські військові — це непогано, що вони виконують свій обов’язок, захищають своїх громадян, даючи надію на майбутнє».

За підтримки:


Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці Фонду імені Роберта Боша та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Зміст матеріалів програми не обов’язково відображає точки зору Фонду імені Роберта Боша, Чорноморського фонду регіонального співробітництва або їхніх партнерів.