В студії «Громадського радіо» народна депутатка від партії “Слуга народу” Ірина Верещук, вона очолює підкомітет з держбезпеки та оборони комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки.
Починаємо розмову з обговорення прес-марафону Володимира Зеленського.
Тетяна Трощинська: За 14 годин тяжка робота – намагатися вичленити щось з того, що було сказано. Звісно, можна вичленити, президент відповідав на наші запитання. В вас немає такого страху, що це просто інформаційний шум, за яким забуто щось головне? Ми пам’ятаємо цю емоцію, що президент сидить і говорить, і все.
Ірина Верещук: Я не думаю, що вдасться забути. На сьогодні є люди і журналісти, які вичленяють питання, доносять до людей відповіді президента. Часто президента критикували за те, що він довгий період часу не спілкувався наживо з журналістами. Йому закидали, що він почасти записував відеозвернення, часто критикували конструктивно. Пан Богдан сказав, що журналісти взагалі непотрібні. Такий формат було обрано як відповідь на такі закиди. Це був експеримент, я вважаю вдалий. Президенту вдалося передати ті емоції, вони були щирими. Однак вважаю, не варто більше експериментувати в даному випадку, і більше зосереджуватись на блокових питаннях. Наприклад, питання війни і миру, або економіки, боротьби з корупцією. Це я би так бачила.
Президент пішов на цей сміливий крок, не боявся гострих запитань.
Я ціную роботу журналістів, щиро вважаю журналістів і медіа четвертою владою в Україні, які дійсно задають тон. Вони зробили надзвичайно важливу роботу під час Революції Гідності. Я сама як міський голова потерпала від свавілля влади Януковича, якби не журналісти, я би не сиділа тут перед вами. Я вважаю, ви повинні робити свою справу і задавати питання – ваша робота. А наша – давати відповіді.
Тетяна Трощинська: Що сталося тоді з НАТО? Заява Кабміну окремо з роз’ясненням того, що ви сказали – доволі безпрецедентна історія.
Ірина Верещук: Так, дійсно. Для мене хорошим уроком стало те, що якщо ти даєш відповіді, вони мають бути недвозначні. Ті, хто слідкує за моїм політичним розвитком, чудово знають, що, напевно, годі більше шукати такого євроатлантиста, як я. Я народилася на самому кордоні з Європейським Союзом, бачила, як розвивалась ця країна, ЄС. Останнє моє місце роботи – це керівник Центру Балтійсько-Чорноморських досліджень і консенсусних практик, який спрямовував всі зусилля, залучаючи зусилля колишніх президентів країн Балтійсько-Чорноморського регіону, задля того, аби пришвидшити вступ України до НАТО.
Ми робили форуми, ми їхали до американців, до Брюсселю, щоб запитати, як зробити практичним шлях до НАТО, що потрібно зробити Україні. Ми ж розуміємо, що так не вийде. Так як ми цього прагнули з 2008 року, подавши ПДЧ. Якби нас хотіти взяти, часу було предостатньо, аби ми там опинились, і заявка була прийнята країнами НАТО.
Я знаю з вуст першоджерел, з вуст Віктора Ющенка, бо саме тоді він був президентом. Я знаю, як вони готували цю заявку, вони зробили величезну роботу. Маючи всю повноту інформації, я, напевно, більш песимістично подала її, передавала більше емоцію. Той текст абсолютно не був антинатівським. Можливо, з огляду на мій статус сьогоднішній не варто було говорити саме ті слова. Але я щиро переконана: нам потрібно говорити один одному правду. Ми маємо бути реалістами і щодо НАТО.
І президент це вчора підтвердив. Коли його спитали про НАТО і ЄС, фактично, десь в тому ключі, в якому говорила я, сказав ті самі слова. Є країни, які нас там не бачать. І є Росія, яка робитиме все, що від неї залежить, аби ми ніколи не потрапили в НАТО і ЄС. Вони цього не приховують, вони над цим працюють.
Нашим великим надзавданням є змінити цей дискурс і зробити все, аби ми вийшли з цієї сірої зони, в якій знаходимося.
Тетяна Трощинська: Чому сталося так, що про те, що було підписано в Мінську, українські громадяни дізналися з російської газети “Коммерсант”? Першоджерелом стали російські ЗМІ.
Ірина Верещук: Дійсно, це наша помилка. Якби ми дізналися з українських ЗМІ, питання би так гостро не стояло.
Ми є сьогодні учасниками інформаційної гібридної війни. Я мушу це визнати, як політик, як народний депутат, як член команди президента і більшості в парламенті: ми програємо цю війну роками. Не тому, що це сьогодні, від серпня 2019 року коїться. Ми, на жаль, не маємо ані фінансового достатнього ресурсу, який може використовувати Росія, і це робить. Але ми маємо вчитися. Ми не можемо сказати “окей, ми опустили руки і нічого не вийде”. Ми повинні виробляти свою стратегію, в тому числі інформаційного захисту.
Війна ведеться не танками, війна за уми і на інформаційному полі.
Тетяна Трощинська: Президент вчора про пана Медведчука сказав дуже акуратно: “він був з колишньою владою, не будемо казати з ким”. Вам про це щось відомо?
Ірина Верещук: Ну звичайно, пан Медведчук був представником президента Порошенка в ТКГ – Переговорній Тристоронній групі у Мінську. Це ніхто не приховував. Він єдиний, хто літав напряму до Москви чартерними рейсами, хоча були санкції. Потім з’ясувалося, що санкції саме на ці рейси не поширювалися. Отже, ніяких антизаконних речей Медведчук в даному випадку не робив. Тепер питання до тих, хто це дозволяв, вони несуть цю відповідальність. Тепер потрібно, звичайно, з’ясовувати, яким чином так сталося, що пан Медведчук представляв Україну в перемовинах з Путіним.
Я знаю, що президент уникає співпрацювати з Медведчуком, мені часто-густо закидали на телеканалах «News one» або «112», чому не використовуються можливості Медведчука як переговорника.
Ми бачили Медведчука, який в Кремлі чи інших місцях зустрічається то з Мєдвєдєвим, то з Путіним, який ефект з цього – я не знаю. Я знаю, що є закон і є спеціально визначені групи людей, які мають перемовлятися. Це має бути обмежено. Не може собі кожен їздити до Мінську, зустрічатись з ватажками, а потім подавати це як благо для України. Президент, який здійснює зовнішню політику, має визначати коло таких людей.
Тетяна Трощинська: Повертаючись до вашої роботи в парламенті… Президент вчора говорив про фракцію “Слуга народу”: “Вони перемогли завдяки мені, завдяки підтримці мого прізвища і завдяки тому, що багато хто з них багато важить у своїх регіонах. Не хочу ламати цю партію, вони знають моє ставлення. Якщо вони самі почнуть їсти одне одного, я їх через рік розпущу”. Готові?
Ірина Верещук: Готові, і я підтримую в цьому президента. Ми не можемо їсти один одного. Якщо ми не злагодимо свій колектив – гріш ціна такій фракції в парламенті. Ми маємо демонструвати нову якість політики, президента і парламенту в цілому.
Тетяна Трощинська: Чисто по-людськи я розумію, що ви не можете нести відповідальність за те, що кожна людина думає і з якої причини опинилася в парламенті, хто за нею стоїть. Вам це потрібно знати: які є групи, хто за ними стоїть?
Ірина Верещук: Ну як членкині комітету з питань нацбезпеки і розвідки, звичайно, хотілося б дізнатися, які групи, щоб розуміти з ким і про що ми говоримо. Ви праві, ми не можемо відповідати один за одного настільки. 254 людини, кожна – це своя планета, зі своїми ідеями, баченнями, програмними засадами і так далі. Але є ті загальні принципи, які переходити не можна: Конституція, закони, певні наші внутрішні домовленості.
Наприклад, якщо ми домовилися про те, що 70% членів нашої фракції готові проголосувати позитивно за законопроект, то навіть якщо я вхожу в 30%, які не погоджуються, я підтримаю цей законопроект. Якщо ми маємо менше 70% – ми не виносимо такий законопроект і продовжуємо дебатувати, конфліктувати, аргументувати один одному. Є такі декілька принципів. Якщо ми навчимося жити за такими основними принципами – все решта – нормальний життєвий процес.
Тетяна Трощинська: Наскільки вам комфортно, наприклад, з паном Дубінським в одній фракції? Який, насправді, не чужий сексизму. Ви були наймолодшою жінкою-мером в Україні, ви абсолютно вірно вживаєте фемінітиви. І пан Дубінський, і пан Бужанський – обидва замічені в сексизмі.
Ірина Верещук: Ви знаєте, я зробила висновки. Я ходила, придивлялася. Бужанський є моїм сусідом по парті так би мовити, сидимо пліч-о-пліч в парламенті. Ви знаєте, він абсолютно нормальна притомна людина, має дочок, дружину. Я питала його позицію, він занадто емоційний і наразі ще не політик. Якщо люди є, які готували себе до політики і розуміють, що кожне його слово може бути використане проти нього ж, то пан Бужанський і Дубінський прийшли зі світу блогерства. Вони стали такими неожурналістами, коли через блог можна донести позицію, отримати 100000 лайків чи переглядів…
Тетяна Трощинська: Або поширити не зовсім правдиву інформацію, але оскільки це блогерство – до нього немає таких вимог, як до журналістів.
Ірина Верещук: Так, люди спілкувалися в такий спосіб. А тепер це все змінилося, не можна прийти в футболці з написом з матами. Я бачу, що люди вчаться, вони змінюються. Я думаю, що через пів року ми побачимо зовсім інших депутатів, або їм буде дуже некомфортно. Бо медіа спільнота, суспільство не дадуть в такий спосіб висловлювати свої почуття та емоції.
Тетяна Трощинська: Що про “червоні лінії” ви почули від Президента?
Ірина Верещук: Що не буде внесено змін до Конституції. Особливий статус в Конституції закріплюватись не буде.
Тетяна Трощинська: Чи правда, що у вас визначали 50 депутатів, яким дозволено чи делеговано ходити на ефіри і на інтерв’ю?
Ірина Верещук: Я не думаю, що 50, але є виокремлена певна група людей, які є медійними, в силу попередніх навичок. Якщо я була медійна до цього, чому не використати мій потенціал уже в даному статусі. Є люди, які більше занурені в поточну роботу, вони займаються більш важливою роботою, а ми їх не бачимо і не чуємо, це теж дуже достойні депутати. Ви знаєте, багато законопроектів треба оглянути, проаналізувати, деякі написати наново.
Тетяна Трощинська: Миколу Тищенко з його Україною, як гумовою лялькою – це складно коментувати, напевно. Його визначили до цих 50?
Ірина Верещук: Я цього не знаю. Я думаю, він просто не продумав свою думку до кінця, і видав публічно те, чого не варто було говорити.
Тетяна Трощинська: Чому комітет з Нацбезпеки і оборони?
Ірина Верещук: Я офіцер, закінчила військовий інститут. Служила в армії, маю досвід. Мій чоловік офіцер, учасник бойових дій, я розумію всю проблематику і думаю, що буду найкорисніша саме в цій царині.
Я розумію, наскільки важко сьогодні військовослужбовцю в частині… Якщо по філософськи підійти до цього питання – в нас все ще є пострадянське інерційне мислення в збройних силах. Я хочу, щоб ми розвернули це через законодавство чи те, що я роблю поза законодавчим полем. Бо ми зустрічаємося, намагаємося перейти на стандарти НАТО. Я повсюдно говорила: нам потрібен окремий підкомітет по НАТО, де будуть чітко виписані всі стандарти.
Моя роль, я думаю, буде в тому, аби ми могли розвернути державну систему, машину, коли ми говоримо про управління в збройних силах, адміністрування, менеджеринг – обличчям до військовослужбовця. На сьогодні він є гвинтиком системи, а ми хочемо, щоб система працювала на нього. Система соцзахисту, страхового пакету, система мотивацій, коли військові відчувають себе, я перепрошую, людьми. Я все це проходила.
Це неповна розшифровка інтерв’ю. Повну розмову слухайте в аудіофайлі