«13 років роботи залили бетоном»: чому 36 років тому знищили Стіну Пам’яті на Байковій горі?
Виставка, присвячена Стіні Пам’яті, розпочалася сьогодні у Києві. Працюватиме вона до 15 травня
Гості ефіру — кураторка виставки «Ада Рибачук. Володимир Мельниченко. Стіна. Сталевий гобелен Пам’яті» Катерина Лісова та один з героїв проекту Володимир Мельниченко.
Анастасія Багаліка: Що це за виставка? Чому вона відкривається саме зараз? Чому вона присвячена?
Катерина Лісова: Виставка — це своєрідна історія про один з наймасштабніших монументальних творів радянського модернізму, про створення і трагічну долю Стіни Пам’яті, яку автори розпочали робити у 1968 році, мали закінчити у 1982, але її було забетоновано. Рельєфи 200-метрової стіни було залито бетоном. Ця історія обговорюється спільнотою вже протягом 36 років, адже те, що сталося, не може залишити байдужою будь-яку вдумливу людину, яка здатна щось творити. Це виставка – розповідь про цю історію.
Стіна мала розташовуватися на Байковій горі. Вона була елементом меморіального комплексу «Парк пам’яті» разом з крематорієм.
Стіну звели, рельєфи практично завершили. Ця стіна є своєрідним знаком епохи подвійних стандартів, коли творчу свободу часто замуровували в бетон. Невідповідність якимось нормам радянської естетики, неприйняття творчої свободи привели до того, що рельєфи було замуровано.
Анастасія Багаліка: Чому саме зараз важливо про це розповісти?
Володимир Мельниченко: Бо вік мій великий. Ада вже відійшла. Якщо ми не відкриємо експериментальний фрагмент, то ми залишимо нащадкам злочин. Знаєте, чому стіну знищили? Бо ми були молоді, не мали звання, були безпартійними. Нам сказали, що ми не мали права братися за таку велику роботу.
Рельєфи 200-метрової стіни було залито бетоном
Анастасія Багаліка: Але ж її фактично замовили.
Володимир Мельниченко: Бо ніхто не хотів її робити. Всі боялися робити крематорій.
Колосальну роботу, яку ми робили 13 років, залили бетоном. А рельєфів було 2 тисячі квадратних метрів.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.