1917/2017: Тичина і Жадан в одній виставі

У студії Громадського радіо режисер вистави Вірляна Ткач. «1917/2017: Тичина, Жадан і Собаки» побудована на віршах зі збірки Павла Тичини «Замість сонетів і октав» та піснях гурту «Жадан і Собаки».

Анастасія Багаліка: Прем’єра вистави відбудеться вже за два дні. Що там можна буде побачити?

Вірляна Ткач: Ми робимо виставу з гуртом «Жадан і Собаки» та київськими акторами, з якими я працюю. Я з арт-мистецької групи з Нью-Йорку, у нас є багато проектів. Цей раз ми назвали виставу «1917/2017». Павло Тичина тоді зачав писати свою третю збірку, яка називається «Замість сонетів і октав», і наш текст для акторів переважно з цієї збірки — всі 12 віршів.

Михайло Кукін: Мене спочатку здивувало це сусідство — Тичина і Жадан. Спочатку здавалось, що це надто різні літературні постаті. Але тепер я розумію, що, напевно, є великі паралелі?

Вірляна Ткач: То є надзвичайні вірші Тичини — він написав і видав їх у 1920 році, постраждав за це і більше ніколи не згадував цю збірку. Вона унікальна, це поезія у прозі, і дуже нагадує деякі модерні речі, наприклад, Жадана, що він писав про Донбас.

Я думаю, що це одна з найкращих збірок 20 століття, навіть не знаю, чи можна сказати, що тільки українського. Це є унікальна річ, яка описує як війна і ті перевороти — у ті часи було 12 переворотів у Києві — і він описує з підсвідомості. Що люди говорять на вулиці, що діється, як суспільство розвалюється. І ми чуємо голоси, які з нормальних людей роблять звірів, які їдять один одного. І то є дуже страшна збірка.

Михайло Кукін: І саме у цьому паралелі 1917 і 2017, бо зараз знову буремні часи?

Вірляна Ткач: Зараз знову війна, знову надзвичайні часи. І це може діятися не тільки у Донбасі, а і легко перелитися по цілому світу. Ми вже бачили, що коється у Сирії. І це все є з багатьма нормальними людьми — починаються робитися ненормальні істоти. І він себе вписує як частину того внутрішнього терору, який діється. В той самий час як прекрасно це все, і надія на все є. І постійно протиставлення цього.

Ми не читаємо вірші, ми радше їх граємо. Ми створили мізансцени, виглядає як п’єса, але текст тільки віршовий. І воно дає віддзеркалення того суспільства, що є на межі найбільших надій і у той самий час найбільшого терору. І крізь то туди вривається «Жадан і Собаки» своїми піснями. Я мушу підкреслити що у нас живий звук, всі на сцені.

Михайло Кукін: Тобто сучасність вривається в історію?

Вірляна Ткач: Так, у минуле. Пісня «Бийся за неї» звучить у ту хвилину, коли всі вирішують, що робити. Був терор, було те, було інше, і що робити — бийся за неї. І то посилає всіх дійових осіб майже у такий космос. І з того виходять прекрасні, фантастичні вірші Тичини. Тоді надія є — цілий світ може змінитися.

Михайло Кукін: А поезії Сергія Жадана не звучать у виставі?

Вірляна Ткач: Звучить. У самому кінці наші актори візьмуть найважливіші його рядки. Є частина нашого тексту і він має написати одну-дві речі як відповідь до Тичини. Ми ще далі працюємо над цим проектом.

Михайло Кукін: Це при тому, що прем’єра вже післязавтра?

Вірляна Ткач: Я вірю, що і в останній момент це можна змінити. І на майбутнє треба думати, удосконалювати. Вистава жива, вона може змінюватись, бо є новий час, нові виклики, нові люди.

Слухайте випуск програми «Антена» Громадського радіо, де ми говорили з Вірляною Ткач про початок роботи над виставою.