Про те, як сварились і дискутували в Фейсбуці прихильники і противники Саакашвілі та Порошенка, говоримо з директором аналітичного департаменту Центру контент-аналізу за мотивами нещодавнього дослідження Центру.
Тетяна Трощинська: Про який період ми говоримо? Виток, пов’язаний із спробою затримати, потім затримання?
Артем Захарченко: Так. І з тих пір воно закономірно то посилюється, то послаблюється. Бувало так, що й на вихідних була досить висока інтенсивність. Зрозуміло, що заміряти швидкість не є нашою основною метою, — це побіжне спостереження, що вона була така висока.
Тетяна Трощинська: Чи здатні за годину 20 000 повідомлень спродукувати живі люди?
Артем Захарченко: Теоретично здатні. Звичайно, в цій ситуації можна говорити про те, що це було до певної міри штучним. Я не кажу, що були саме програмовані боти, які писали коментарі. Епоха таких безладних бот-повідомлень, мені здається, трошки відходить, частіше зустрічаються повідомлення від реальних людей, — хоч трохи продумані, а не просто за контекстом знайдене слово і вставлений коментар, який трошки підходить.
Але ми зафіксували й багато фейкових акаунтів як з одного, так і з іншого боку. Типові прихильники і типові супротивники Саакашвілі були не лише живими людьми. Зрозуміло, що частина повідомлень з обох сторін поширювалась навмисно в рамках інформаційної атаки.
Досить велика категорія людей декларувала, що їм не подобається нинішня влада і їм не подобається Саакашвілі. Або навіть так: їм не подобається Саакашвілі, але те, що робить влада, зовсім їх не влаштовує
Тетяна Трощинська: Чи можемо говорити про якийсь соціо-демо-культурний зріз людей, які дискутують навколо Саакашвілі і Порошенка у Фейсбуці?
Артем Захарченко: Тут найцікавіше. Такі соціально-демографічні портрети обох сторін майже ідентичні. В обох випадках досить висока частка людей, які не зазначили свого місця роботи. Це не означає, що вони всі боти, але там 86% з одного боку, трошки менше з іншого. І ясно, що якась частина серед них більш або менш майстерно зроблені фейкові акаунти. Решта — за родом занять приблизно однакові співвідношення: по 5%, 6%, 3% цих категорій — журналісти, топ-блогери, активісти і волонтери, офісні працівники — вони розподілені приблизно однаково.
Десь та сама ситуація за регіональним розподілом: десь біля 27-28% — Київ, трохи менша частка — коли неможливо визначити. Далі за спаданням — південь (оскільки Саакашвілі там досить актуальний), схід, захід так чи інакше представлені.
Тетяна Трощинська: Якщо ми назвемо їх електоратом, то це той самий виборець. І фактично одна частина проти, одна — за. Можна робити такі висновки?
Артем Захарченко: Так. Зрозуміло, чимось вони мають відрізнятися: цінностями, смаками, але це так просто з Фейсбуку не витягнеш. А за основними соціально-демографічними характеристиками це приблизно одній й ті самі люди, включаючи регіон в тому числі. Ми бачили, що під час так званого прориву Саакашвілі через кордон була суттєва різниця між тим, що Київ, умовно кажучи, був проти і засуджував цей вчинок, а західні регіони його підтримували. Тут ситуація дивним чином вирівнялась. До певної міри це можна пояснити, що боти і з того, і з іншого боку створювалися з однаковими ознаками в профілі, але повністю ботами це неможливо пояснити.
Найбільше сваряться на тему Саакашвілі люди за 30 — категорія 30-39 років найактивніше представлена. Потім старша категорія — 40-49 років.
Молоді люди майже зовсім не цікавляться цим конфліктом
Тетяна Трощинська: Що означає те, що молодша категорія людей помітно не бере в цьому участі?
Артем Захарченко: Принаймні, в соцмережах. Можна наголошувати, що аудиторія Фейсбуку в нас дедалі старшає. В якомусь розумінні це навіть закономірно, бо в принципі аудиторія Фейсбуку —це люди дещо старшого віку. Але за моїми спостереженнями, навіть частка людей молодшого віку, які брали участь в цій суперечці, нижча, ніж в цілому частка цих людей по Фейсбуку. Це не просто ознака вибірки. Важко сказати, чому вони не беруть в цьому участі. Можливо, тому що звикли до іншого модусу спілкування зараз. Після активної участі в Революції Гідності зараз, напевно, на якийсь час відійшли від політичних подій, а старші продовжують якось це вирішувати.
Тетяна Трощинська: Чи може це означати, що український сегмент Фейсбуку стає більше політичним майданчиком?
Артем Захарченко: Так, саме в Україні. На Заході Фейсбук зовсім по-іншому використовується і там переважно Твіттер є платформою для політичних баталій, а у Фейсбук там викладають красиві пейзажі з відпочинку і так далі. Ясно, що так не в усіх країнах, бо є свої закономірності, але так чи інакше це є.
В Україні дедалі більша ця різниця. Якщо ми знаємо, що у Вконтактє було досить активне політичне життя, хоча й в певних межах, то після його заборони там воно закінчилося остаточно, і всі, хто шукає політику, перемістилися до Фейсбуку.
Читайте також: Міхеіла Саакашвілі відпустили з зали суду (ВІДЕО)
Тетяна Трощинська: Якщо провести паралелі між ядром учасників дискусії в ситуації між Порошенком і Саакашвілі, чи це ті люди, які ходять на голосування? Чи на голосування прийдуть інші, які, можливо, не відстежували у Фейсбуці цього і не брали участі в цій дискусії?
Артем Захарченко: Якщо півроку тому я часто наголошував, що нам зараз важлива думка активної частини суспільства, фейсбук-аудиторії, то з наближенням виборів дедалі важливішою стає думка решти населення, яка, умовно кажучи, дивиться Інтер.
З одного боку, в нас охоплення Фейсбуку за останні півроку виросло після заборони російських сервісів. З іншого боку, виросло за рахунок тих людей, які туди прийшли, подивилися і, можливо, не так активно беруть участь в тому житті. Звичайно, зараз частка тих виборців хоч і скоротилася, але достатньо впливова. Але ми розуміємо, що різні категорії населення з різною мотивацією приходять на вибори. Саме ж рішення йти чи не йти на вибори не є характеристикою тільки цієї категорії. Ми знаємо, як це відбувалося в Британії, в США, коли так чи інакше знаходилися посили для кожної категорії людей: чи допомогти їм все-таки прийти на виборчу дільницю у відповідний день, чи навпаки — чимось відволікти від прийняття усвідомленого рішення. Розуміємо, що так чи інакше на тому, чи прийде та чи інша категорія теж будуть намагатися грати політики з наближенням виборів.
Тетяна Трощинська: Що в якісних категоріях ви могли б сказати про цих людей, які вийшли на баталію в соцмережах?
Артем Захарченко: Почну з реальних акцій, а не із соцмереж. Я намагаюся відвідувати подібні акції. На багатьох мені дуже врізалося в пам’ять, коли люди приходять із обережним інтересом, роззираються: що тут відбувається.
Щось їх спонукало вийти, але вони не дуже довіряють самій ситуації і не дуже впевнені в тому, що саме в таких умовах їм треба брати участь в протестах
Щодо соцмереж, тут треба звернутися до методології медіарозвитку. В нас ця висока інтенсивність обговорення свідчить про те, що людей це достатньо сильно хвилює, але хвилює з обох боків. Саакашвілі зараз замістив на своїй публічній посаді Юлію Тимошенко, щодо якої найбільші сварки були раніше. Саме він є тим неоднозначним політиком і він точно не та людина, довкола якої об’єднаються, щоб вийти на протест. Він може бути, навпаки, варіантом, як розсварити аудиторію, Україну, і це достатньо важливо. І це дуже успішно втілюється зараз у соцмережах.
Тетяна Трощинська: По тому, що ви спостерігаєте в соцмережах, чи можна сказати, що є запит на риторику, в тому числі, риторику Саакашвілі. Вчорашній суд дуже яскраво демонстрував ці всі «закатування в асфальт» і так далі — така гостра й неоднозначна риторика. Чи викликає це підтримку, чи сварку?
Артем Захарченко: Звичайно, це викликає сварку. Саме завдяки цій риториці Саакашвілі й став саме такою фігурою, якою він зараз сприймається. Якби справді хтось захотів зробити його національним лідером, довелося б неймовірно тяжко працювати над виправленням цього іміджу.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.
Читайте також: Як проходив суд у справі Саакашвілі?