5 міфів про геноцид у Сребрениці

У липні 2017 року виповнюється 22 роки з моменту найтрагічнішого епізоду Боснійської війни

Ведучі

Анастасія Багаліка

Гостi

Надія Чушак

5 міфів про геноцид у Сребрениці
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/07/hr_kyivdonbass-17-07-13_13-chushak.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/07/hr_kyivdonbass-17-07-13_13-chushak.mp3
5 міфів про геноцид у Сребрениці
0:00
/
0:00

Цю жахливу сторінку згадуємо разом з антропологинею Надією Чушак.

 

Анастасія Багаліка: Чому ви як антрополог взялися досліджувати ці події?

Надія Чушак: Я зацікавилася цим регіоном з дуже особистих причин. Я виростала, формувалася як дослідниця наприкінці 90-х. Я навчалася на міжнародних відносинах у ЛНУ. Цей так званий кейс-стаді розпаду соціалістичної Югославії був дуже популярний, багато говорилося про причини та перебіг цих подій. Паралельно з навчанням в університеті я зацікавилась культурою, популярною культурою, літературою, музикою, кіно регіону.

В якийсь момент вирішила поїхати до Сербії, щоб краще вивчити мову. В той момент я вирішила, що як дослідниця буду займатися саме цим регіоном. Поїхавши в Сербію, я остаточно закохалася в нього. Попри його дуже складну історію, особливо новітню, це регіон, в якому дуже багато надихаючих прикладів.

Надія Чушак Громадське радіо

Якщо 90-ті — це період величезних страждань в колишній Югославії, але так само це і період опору несправедливості, проявів солідарності, продуктивного активізму. Тому я вирішила, що і надалі хочу досліджувати цей регіон, зокрема й для того, щоб намагатися розповідати про це в Україні.

На мою думку, на жаль, в Україні ще донедавна не цікавилися цим регіоном. В світлі останніх трагічних поді у нашій державі ми частіше звертаємося до досвіду колишньої Югославії.

Анастасія Багаліка: Попри те, що в той час там буд українські миротворці

Надія Чушак: Так, були. Якщо ж ми говоримо саме про війни, які точилися у Боснії (це інформація, про яку дуже незручно говорити і яка не до кінця перевірена), але є свідчення, що люди з України так само брали участь у війні на боці армії боснійських сербів. Були люди з України, які, наприклад, обстрілювали Сараєво. І такі свідчення є. Це дуже неприємна інформація і цього ніхто ретельно не досліджував.

Для мене важливо, що досвід, який мають люди в регіоні колишньої Югославії, може бути для нас корисним.

Чому саме антрополог може досліджувати конфліктні зони? Мені здається, досвід досліджень, які проводять з метою дізнатися про реальний життєвий досвід людей, може бути дуже корисним для нас. Я починала досліджувати регіон з рамок, які пропонують міжнародні відносини — дуже поверхових і сухих. Натомість антропологія допомагає дізнатися про реальний життєвий досвід і що ситуація ніколи не є чорно-білою.

Анастасія Багаліка: Коли ми минулого року говорили про геноцид у Сребрениці, згадували українських миротворців. І після того, як анклав, де знаходилася Сребрениця фактично був зданий, українські миротворці не здали сусідній анклав, де не сталося геноциду внаслідок цих дій.

Надія Чушак: Питання ролі миротворців дуже цікаве. Коли говоримо про цей геноцид, часто переводять вину на боснійських сербів. Без сумнівів, неможливо не визнати цього. Але, як говорив генеральний секретар ООН Кофі Аннан на десяту річницю, окрім вини боснійських сербів ми мусимо визнати і провину ООН як міжнародної інституції, що насправді підвела людей, які були на момент падіння в Сребрениці. В принципі, можна говорити, що ООН підвела не тільки цих людей, але й Боснію і Герцеговину.

Принцип невтручання на якийсь момент був для них важливіший і було дуже складно якось вирішити, що це момент, в який потрібно діяти. Є багато жахливих розповідей очевидців, людей, які пережили геноцид, про те, як голландські миротворці ходили в цьому жахітті в навушниках, слухаючи музику.

З одного боку, їх можна зрозуміти. Вони намагалися таким чином захиститися від того, що відбувалося, тому що в них номінально були зав’язані руки і ніхто не давав дозволу втручатися. З іншого боку, це свідчення того, що ООН, що була створена після Другої світової війни з метою відвернути такі жахіття, як у Сребрениці, була неспроможна діяти в той момент.

Анастасія Багаліка: Давайте нагадаємо хронологію подій.

Надія Чушак: Треба почати з розпаду соціалістичної Югославії, в результаті якого колишні республіки почали проголошувати незалежність. Боснія і Герцеговина так само проголосила незалежність, але проблема була в тому, що це була дуже етнічно змішана республіка соціалістичної Югославії, де були три основні групи: хорвати, серби, бошняки (як їх інколи називають — боснійські мусульмани).

В той час, як Боснія і Герцеговина проголосила незалежність, хорвати, які жили в Боснії, з іншого — серби, які жили в Боснії, мали наміри приєднати території, на яких вони жили, до, відповідно, Великої Хорватії і Великої Сербії. Ці наміри підтримували Франьо Туджман (президент Хорватії), а з іншого боку Слободан Мілошевич (президент Сербії).

З 1992 року в результаті різних намірів і почалася війна. З одного боку був намір створити незалежну боснійську державу, з іншого — наміри розділити територію між Хорватією та Сербією. Якщо ми говоримо саме про Сребреницю, то з 1992 року армія так званих боснійських сербів поставила за мету очистити територію, яка оточувала Сребреницю, від боснійських мусульман, тому що завдяки саме таким етнічним чисткам можна було приєднати її до Великої Сербії.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.