664 дні у полоні — родина полоненого спецпризначенця готова до радикальних дій

Спецпризначенець з Кропивницького (колишній Кіровоград – ред) Сергій Глондарь потрапив у полон під Дебальцевом 16.02.15. Його сестра Людмила і дружина Катерина рахують кожен день полону. Сьогодні — 664-й. П’ять місяців тому зв’язок з українцями, що пішли на Донбас захищати батьківщину і потрапили в полон до терористів, різко обірвався. Вони перестали телефонувати рідним та близьким. Пізніше їх сім’ї дізналися: хлопців з будівлі СБУ в Донецьку перевели в Макіївську колонію № 97. Через Червоний Хрест рідні змогли отримати лист від Сергія.

Олена Бадюк: Що пише Сергій, і в яких умовах він там перебуває?

Катерина Глондар: Сергій, як завжди, починає свої листи з того, що питає про доньок. Цього раз він говорить, що стан його здоров’я погіршується, і що в нього залишилася одна надія тільки на Бога.

Тетяна Курманова: Як ви отримали цього листа?

Катерина Глондар: 1 грудня нам його передала місія Червоного Хреста, але лист був написаний 1 листопада.

Олена Бадюк: Що Сергій має на увазі, коли говорить, що стан його здоров’я погіршується?

Людмила Глондар: Під час потрапляння в полон він мав велику контузію, і у нього в двох місцях була розрубана голова.

Олена Бадюк: Хто з тих сімей, з якими ви спілкуєтесь, ще отримали листи?

Людмила Глондар: Майже всі. Але в нас виникає питання, чому листи з Донбасу йдуть місяць, адже хлопці писали про необхідність теплих речей, вітамінів, засобів гігієни, продуктів харчування.

Олена Бадюк: Яким чином можна передати всі ті речі, про які просять хлопці?

Людмила Глондар: На даний момент ми чекаємо відповіді від представників Червоного Хреста, чи будуть вони туди допущені. Якщо так, то через них ми зможемо передати якісь посилки.

Під час потрапляння в полон Сергій мав велику контузію, і у нього в двох місцях була розрубана голова

Тетяна Курманова: Ви зверталися до Європейського суду з прав людини. На якій стадії ваші справи, і які матеріали ви долучили?

Людмила Глондар: Наші справи знаходяться на розгляді в ЄСПЛ. З матеріалів в нас є підтвердження свідків, що наш Сергій знаходиться в полоні, також є документи, що свідчать про його стан здоров’я.

Тетяна Курманова: Чи можете ви писати листи у відповідь?

Катерина Глондар: В той самий день, коли ми отримали лист, я написала відповідь і передала ії представникам Червоного Хреста. Але я не знаю, коли вони зможуть його доставити, тому що вони чекають на дозвіл. Поки що вони не можуть туди потрапити.

Олена Бадюк: Чи можна писати листи української мовою? Адже ми знаємо, що українським політв’язням в Російській Федерації можна писати листи лише російською мовою, тому що все вичитується і перевіряється.

Людмила Глондар: Сергій написав нам лист українською.

Тетяна Курманова: Ви вже зустрічалися і з омбудсменом, і з представниками президента, і навіть із самим президентом. Що вони говорять з приводу обміну полонених?

Людмила Глондар: Що треба почекати. Що всі ключі знаходяться в Росії. Мало того, зараз в цьому бачать якусь політику, що ми прикріплені до якоїсь організації. Я чітко підкреслюю, що ми не входимо до жодної політичної партії, і не підтримуємо жодну політичну силу, та не є представниками жодної громадської організації. Ми реальні родичі реальних полонених, не підставні і не підкупні.

Зараз є така думка, що відбуваються маніпуляції з родичами полонених. Це не маніпуляції, це крик душі. Наш Сергій знаходиться у полоні 664 дні. Про які маніпуляції можна говорити? Хто відшкодує втрачені два роки життя? Є люди, які займаються цією роботою, і вони повинні шукати шляхи вирішення.

Олена Бадюк: Я знаю, що раніше Сергій вам міг телефонувати, але останній дзвінок був пів року тому. Чому тепер він не має такої змоги?

Людмила Глондар: Ми не знаємо, що там відбувається. Ніхто навіть не знає, скільки саме полонених знаходиться у Макіївському СІЗО. Їх бачили лише двічі представники ОБСЄ Фіона Фрейзер і Тоні Фріш. Все.

А коли він мав змогу телефонувати, то це були короткі дзвінки на 1 хвилину, де він запитував, коли він буде звільнений, і чому він там знаходиться.

Олена Бадюк: Спільнота сімей полонених тримається разом? Ви спілкуєтеся між собою?

Людмила Глондар: Так, ми спілкуємось. Нас приблизно 25 сімей.

Якщо до Нового року ситуація зі звільненням полонених не зміниться, то починаючи з 1 січня, ми будемо їхати в Європу та говорити там, що полонені утримуються вже більше двох років

Олена Бадюк: Чи є у вас якийсь скоординований план дій?

Людмила Глондар: Ми проводимо акції протесту, акції на підтримку полонених, брифінги із зверненням до представників Мінських підгруп. План дій у нас є, і якщо до Нового року ситуація зі звільненням полонених не зміниться, то починаючи з 1 січня, ми будемо їхати в Європу та говорити там, що полонені утримуються вже більше двох років.

Олена Бадюк: Як ви ставитеся до того, що полонені не мають статусу військових полонених, тому що офіційно немає війни?

Людмила Глондар: Це вказує на те що ті хлопці соціально незахищені.

Тетяна Курманова: Про яку кількість полонених зараз йдеться взагалі?

Людмила Глондар: Цифри постійно різняться, останнім часом нам говорять про 42 людини, які є офіційно підтвердженими полоненими.

Олена Бадюк: Чи є якісь контактні особи на тій стороні, які виходили з вами на зв’язок, чи з якими можна контактувати для вирішення питання визволення Сергія?

Людмила Глондар: Ні, таких людей немає. Коли Сергій потрапив у полон, подзвонили матері, але ніяких звинувачень, вимог або погроз ніхто не висловлював. Це була просто інформація про полон.

Олена Бадюк: Чи будете ви знову звертатися до президента?

Людмила Глондар: Так, будемо. Це непросто, зустріч із президентом в нас відбулася після того, як наші дівчата голодували під Адміністрацією президента три дні. В будь-якому випадку ми будемо боротися до кінця.