Гість ефіру — керівник Дніпровського відділу Всеукраїнської спілки учасників бойових дій в АТО «Побратими України» Олександр Полянський.
Олександр Полянський: Спілка була створена десь два з половиною роки тому. Ми об’єднуємося, щоб допомагати один одному. В кожному обласному центрі є наші представництва. У нас бувають загальні збори. Приїжджають люди з усієї України, розповідають, що у них вже вийшло.
Ми знаємо, що є дуже багато ветеранів, які стидаються, наприклад, попросити в лікарні безкоштовне лікування. Деяким кажуть, що такого немає. Ветерани можуть не мати роботи, ми їм допомагаємо.
Ірина Сампан: У вас є власний досвід повернення та адаптації. Розкажіть.
Олександр Полянський: Мені домогли адаптуватися діти, робота, сім’я. Коли я повернувся, то захотілося змінити роботу.
Голова у Києві та області Володимир Володимирович організував всеукраїнську ліцензію з охорони. Якщо у Вінниці чи в Черкасах зберуться хлопці, нехай працюють. Лицензія ж всеукраїнська. Ведіть бухгалтерію, сплачуйте податки і працюйте.
Є можливість безкоштовного навчання, є будівельна контора.
Я захотів до вас прийти і розповісти, бо люди не знають, що до нас можна звернутися.
Нещодавно я потрапив до лікарні, познайомився з професором Скибою. Він запропонував допомогу. У нього є вихід на американських лікарів, які займаються пластикою. Вони будуть робити пластику нашим хлопцям.
Підписаний меморандум з Київською міською клінічною лікарнею на Червоному хуторі. Тут лікарі готові співпрацювати.
Тренер з айкідо може прийняти одну чи дві дитини навчатися безкоштовно.
Анастасія Багаліка: У вас є і соціальні бонуси, які ви можете запропонувати побратимам. Наприклад, сервіс металопластиковіх вікон.
Олександр Полянський: Так. У мого однокласника є магазин дитячих товарів. Він може допомогти обрати колиску і привезти. Обійдеться це дешево. Товариш, у якого автошкола, обіцяє робити великі знижки.
Ірина Сампан: Чи обов’язково мати статус учасника бойових дій, щоб отримати підтримку від вашої організації?
Олександр Полянський: Ні. Ми співпрацюємо також з волонтерами.
Ірина Сампан: Я була на фільмі Олеся Саніна «Переломний момент» про революції. Головні герої розповідають про свої переломні моменти. Розкажіть про ваш.
Олександр Полянський: В 2014 році ми вже розуміли, що розпочалася війна. Мені довелося покинути роботу і шукати можливість поїхати на Схід. Я поїхав до своєї рідної бригади у Хмельницькому. Мені казали, що списки переповнені. Я їздив так два рази. Потім почав шукати виходи через знайомих тут. Я вийшов на організацію, яка збиралася тренувати людей, які планують їхати на Схід. Було багато таких, хто йшов добровольцем і нічого не вмів. У мене були певні навики. Мене попросили певний час побути тренером. Якось я їхав в автобусі, зателефонував дружині та сказав, що їду з хлопцями. Вона сказала, що у мене є рік.
Ірина Сампан: Як можна зв’язатися з вашою організацією?
Олександр Полянський: Ви можете знайти нас у Фейсбуці або ж зателефонувати на мій особистий номер 067 755 91 41.