«Громадське радіо»
У студії «Громадського радіо» — Дмитро Резніченко — громадський активіст і екс-боєць добровольчого батальйону «Донбас», що дивом вижив після поранення під Іловайськом.
Тетяна Курманова: Мы знаем, что вы принимали активное участие в Революции достоинства, а затем — в военных действиях. В эти дни 2 года назад вы принимали участие в Иловайском сражении, где были ранены и поэтому чудом спаслись. Это так?
Дмитро Резніченко: Те, що я брав участь у цих боях — це голосно сказано. Прилетіло згори — і мої бої завершились. В Іловайську я був дні 3. Перед тим, як оточення було замкнене, мене вивезли.
Тетяна Курманова: Поранення ви отримали саме там?
Дмитро Резніченко: Так.
Вікторія Єрмолаєва: Через скільки днів після того, як ви виїхали з Іловайську, кільце закрилось?
Дмитро Резніченко: Майже одразу. Оскільки поранення було в руку, я одразу поїхав додому в Київ. Росіяни замкнули кільце саме на День незалежності.
Вікторія Єрмолаєва: Тільки за офіційними даними, під час Іловайську загинуло 459 українських військових, а 478 отримали поранення. Там були і ваші побратими?
Дмитро Резніченко: Так, батальйон залишився практично весь. Весь мій взвод залишився.
Тетяна Курманова: Про що ви думаєте зараз, згадуючи події дворічної давнини?
Дмитро Резніченко: Соромно.
Тетяна Курманова: Чому?
Дмитро Резніченко: Тому що я звідти поїхав, а вони залишилися.
Тетяна Курманова: Так, але ви були поранені.
Дмитро Резніченко: Мій хороший і нині покійний друг Утьос також був поранений, правда, пізніше. Він залишився в строю і воював до останнього. Це моя особиста провина.
Тетяна Курманова: Після поранення ви були в ЗСУ?
Дмитро Резніченко: Так, пішов служити на рік. Відслужив.
Вікторія Єрмолаєва: Розкажіть про книжку, яку ви написали після того, як повернулись в цивільне життя.
Дмитро Резніченко: Я її написав на фронті. Чесно кажучи, служба була досить нудною. Нас закинули на Сєверодонецькій плацдарм. Боїв там не було, тому мені треба було щось робити.
Вікторія Єрмолаєва: Про що книга та як вона називається?
Дмитро Резніченко: Вона має назву «Новий вогонь». Названа вона на честь вірша Тараса Шевченка «І повіє огонь новий з Холодного Яру». Вона, по суті, про причини, перебіг, результати і значення Майдану. Я брав участь у громадській діяльності досить довго і бачив, як розгортаються ці процеси. Спираючись на те, що я бачив, я міг проаналізувати динаміку і її причини.
Тетяна Курманова: Ви з кількома побратимами проголосили створення громадського руху «Новий вогонь». Що це за рух?
Дмитро Резніченко: Спочатку ми були повстанцями на Майдані, бо цього вимагали від нас борг і совість. Потім ми були добровольцями. Після того, як рік ми просиділи на цих позиціях, стало ясно, що від нас вже не вимагають кидання вперед на амбразури. Прийшов час обернутися назад в тил. Там ми побачили реванш, контрреволюцію, реакцію. Все за Леніним.
Тетяна Курманова: Яка політична платформа вашого руху? Що ви пропонуєте?
Дмитро Резніченко: Ми бачимо, що так чи інакше до влади знов повертають ті люди, про повернення яких раніше ніхто й подумати не міг. Ми можемо протиставити їм тільки ті цінності, з якими ми колись перемогли. Тобто цінності Майдану. На фронті, оскільки часу було багато, ми сиділи і думали, за які ж цінності ми б’ємося. Хлопці говорили, а я систематизував обговорене. На Майдані був широкий спектр людей — від крайніх ліберальних, до ультраправих. Всі вони були по один бік барикад, а значить якийсь спільний знаменник у них був.
Тетяна Курманова: А чи не спалить ваш «Новий вогонь» все підряд?
Дмитро Резніченко: Сподіваюсь, що таки ні. Ми будемо біля нього грітися і, можливо, навіть поділимось теплом.
Тетяна Курманова: Як ви думаєте, чи треба реформувати ЗСУ? Чи є в них перспектива?
Дмитро Резніченко: Всі говорять про реформування ЗСУ. Насправді, це не настільки важливо як введення суворої дисципліни. Алкоголь забирає на фронті майже стільки ж життів, як ворог. Потрібно вести дуже сувору дисципліну з розстрілами, особливо, злісних порушників. Інакше — ніяк. Я теж до війни думав, що можна обійтись без цього, але ні.
Вікторія Єрмолаєва: Можливо, треба просто звільняти людей?
Дмитро Резніченко: Не можна звільняти мобілізованих людей.
Вікторія Єрмолаєва: А запобігати таким діям?
Дмитро Резніченко: Якщо говорити про реформу армії, треба розпочинати не з переозброєння, а з того, щоб хоча б поборони алкоголізм.
Тетяна Курманова: Я знаю, що ваша дружина також служила в армії.
Дмитро Резніченко: Так, ми з нею по черзі служимо Україні. В нас доньки вдома, не візьмеш ж їх з собою. Я був на Майдані, потім повертався, відсипався, а дружина їхала. Коли я прийшов з армії, вона пішла служити. Коли мій взвод поновили у ЗСУ, я знову пішов служити. Тепер ми вирішили посидіти дома.
Вікторія Єрмолаєва: Що ви можете сказати у зв’язку з останніми подіями у країні?
Дмитро Резніченко: Усі можливі історичні аналогії, що спадали мені на думку, завжди закінчувалися повномасштабною війною. Зробивши один героїчний вчинок на Майдані, ми вирішили задобрити супротивника, хоча те, що Росія на нас нападе, мені було очевидно давно. Зараз потрібно готуватися, але всі приготування автоматично ведуть до ескалації. Це ситуація, що накручує сама себе.