Авторитет Малевича у світі вищий, ніж у Києві, де він народився — Філевська

Рік тому були знайдені унікальні, раніше невідомі тексти Казимира Малевича. Про цю знахідку ми говорили рік тому з дослідницею творчості Малевича Тетяною Філевською.

Сьогодні в студії разом із Тетяною ми поговоримо про конференцію, яка відбулася в знаковому для Малевича місці — в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де він викладав у 1920-х роках.

Ірина Славінська: Хто був присутній на цій конференції, та що там відбувалося?

Тетяна Філевська: Конференція відбувалася в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Це знакове місце, тому що саме в цій будівлі працював Малевич у 1928-1930 рр.

Ми пишаємося тим, що до нас завітав Жан Клод Маркаде, французький дослідник, який ледь не першим почав говорити про українську суть творчості Малевича. Крім того, в нас були видатні дослідники Малевича з Росії — Ірина Вакар з Третьяковської галереї та академік Академії наук Росії Георгій Федорович Коваленко. Також в нас була професорка з варшавського університету, дослідниця модернізму, яка спеціалізуються на дослідженні творчості Малевича та його учнів Івона Люба, та інші культові дослідники.

Ірина Славінська: Наскільки керівництво Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури було щасливе приймати цю конференцію?

Тетяна Філевська: Насправді в нас були конфлікти, які починалися з того, що нам не дозволили повісити банер конференції на фасаді, мотивуючи тим, що це принижує Нарбута і порушує принципи адміністрації нинішньої академії, тому що неетично завішувати одного генія іншим.

Лариса Денисенко: Чи представлений Малевич в освітніх програмах, коли готують майбутніх українських митців?

Тетяна Філевська: Я спілкуюсь з викладачами Національної академії, і вони згадують на Малевича, але не знаю, наскільки це вивчення є ґрунтовним.

Я дуже сподівалася побачити на наших доповідях викладачів Академії разом із студентами, але крім епізодичної появи студентів, яких звільнили з пар, я більше нікого не побачила.

Лариса Денисенко: Малевича можна назвати культом для багатьох мистецьких шкіл в Європі. А в Україні його чомусь дуже побіжно його вивчають.

Тетяна Філевська: На закінчення нашої конференції ми з організаторами публічно хотіли обговорити, яке ця конференція мала значення і що нам робити далі. І в нас було сумне здивування від низької активності як і інтелектуального київського середовища, так і медіа. Адже ми робили і виставку архівів, і вишивок, які були реконструкціями вишивок початку ХХ століття, зокрема, за ескізами Малевича. Також в нас був показ спільно з центром Довженка і коментар щодо того, як Малевич пов’язаний з українським кіно ХХ століття.

Ми дійшли висновку, що в нас абсолютна відсутня базова освіта в сфері мистецтва.

Ірина Славінська: Можливо в нас ще немає рефлексу висвітлювати події наукових конференцій?

Тетяна Філевська: Я, наприклад, сама не фанат наукових конференцій, але саме на цій конференції кожне наукове дослідження було надзвичайно цікавим, і можна було не мати підготовки, щоб зрозуміти, що хотів сказати Маркаде про українського Малевича.

Насправді авторитет Малевича у світі набагато вищий, ніж тут, у Києві, де Малевич народився. Це було, напевно, однією з причин, чому в нас досі не було конференцій по Малевичу, адже скрізь, де тільки ступала нога Малевича, були конференції подібного штибу. Скрізь у світі, якби Малевич тільки зайшов в якусь кав’ярню випити кави, була б аудиторія Малевича. А в Київському художньому інституті в 30-му році, коли його звільнили, настільки витерли всі сліди, що ми навіть зараз усім світом не можемо повернути його назад. Хоча можна було Академію перейменувати в академію Малевича, і це було б виправдано.

Ірина Славінська: Є проблема з наявністю Казимира Малевича в каноні українським митців. Що заважає поставити його в пантеон поруч і з іменами видатних українських художників?

Тетяна Філевська: Це стосується не тільки Малевича, а українського авангарду в цілому. Зараз багато робиться для того, щоб наші 20-ті нам повернути.

Але для того, щоб відновити цю історичну пам’ять, потрібно хоч якесь вольове рішення на якомусь вищому рівні. Та ми знаємо, що культурна політика — одна з больових точок нашого суспільства.