Це був флешмоб, коли такого слова ще не знали, — кураторка раіодиктанту

Студія «Громадського радіо» знаходиться в приміщенні за адресою Хрещатик, 26. Саме тут, в стінах Українського радіо, 9 листопада звучав радіодиктант національної єдності, який транслювався на всю Україну та поза її межами.

Одразу після написання диктанту до нас в гості прийшли головна редакторка Першого каналу Українського радіо Аліна Акуленко та учасники радіодиктанту Тетяна Белімова та Ігор Рубцов.

Михайло Кукін: Боюсь помилитись у цифрі, який рік вже пишеться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності?

Аліна Акуленко: Це вже шістнадцятий. Не можу сказати в якому році був написаний перший, диктанти писались не у всі роки, були пропуски, але в архівах є дані про шістнадцять диктантів.

Михайло Кукін: В чому сенс цього диктанту, це ж не лише для перевірки грамотності?

Аліна Акуленко: Я би сказала — це не для перевірки грамотності. Звісно, перевіряти грамотність через диктант треба, і призи ми надамо тим, хто напише диктант без помилок. Але секрет в тому, що диктант пишеться в ім’я ідеї об’єднатися навколо мови. Засвідчити свою приналежність до цього мовного середовища.

Вивчити мову за допомогою диктанту, звісно, неможливо. Але весело, натхненно, стильно, класно це робити всім разом. Це флешмоб, за великих рахунком. Ми придумали флешмоб, коли цього слова ще ніхто не знав.

Олена Терещенко: Наскільки я розумію, ви з Донецька, з російськомовної родини?

Ігор Рубцов: Так, в нашій родині не розмовляли українською мовою на побутовому рівні. Але, перебуваючи в Донецьку, я створював навколо себе україномовне середовище.

Михайло Кукін: Це ще задовго до всіх конфліктів?

Ігор Рубцов: Так, задовго до війни. Багато років тому, я навіть не пам’ятаю, коли почалося усвідомлення того, що я українець. Це позиція. Я пригадую випадок, коли ми з товаришем отак їхали в автобусі, розмовляючи українською, а коли виходили, хтось просичав на нас «от бандери».

Михайло Кукін: Мені, на жаль, здається, що такі настрої були і ще досі є. І навіть на підконтрольних Україні територіях. А завдання таких флешмобів змінити ці настрої. Як вам здається, чи міняються там настрої?

Ігор Рубцов: Настрої міняються. Я відчув це, коли півтора місяці тому був у Краматорську і Слов’янську. Я починав з людьми спілкуватись українською мовою і вони намагались переходити на українську, наскільки їм це вдавалося. Цим самим вони намагалися показати мені, що ми теж живемо на українській території і не бажаємо якоїсь зміни.

Олена Терещенко: Що для вас означає участь у цьому диктанті — це флешмоб, об’єднання, ідея, перевірка себе?

Тетяна Белімова: Напевно, все разом. Не можу щось одне для себе виділити. Я вже не вперше пишу диктант, вже вдруге мене запрошують в аудиторію писати. Звичайно, це дуже такий хвилюючий, об’єднавчий момент. Для мене це свято, мені приємно прийти і написати, відчути себе на єдиній хвилі з усіма українцями.

Михайло Кукін: Про що був сьогоднішній диктант?

Тетяна Белімова: Про Київ, про ключові моменти з історії, які ми знаємо. Про те, що Анна, королева Франції, яка походить з родини Ярослава Мудрого, була писемною, ставила підпис, а її чоловік Генріх І ставив лише хрестик. Це такі дуже впізнавані речі, але приємно, що ми можемо цим пишатися і, що це прозвучало на всю Україну.

Михайло Кукін: А як обираються ці тексти?

Аліна Акуленко: Оскільки це все ж таки конкурс, є призи, ми зацікавлені в тому, щоб текст був ексклюзивним. Вже кілька років ми співпрацюємо з Олександром Авраменком і замовляємо текст у нього. До моменту написання текст, звісно, ніхто не бачить. Але про що буде текст тематично кілька людей знають.

Михайло Кукін: Скільки учасників долучаються до написання диктанту, хто його перевіряє?

Аліна Акуленко: Ми отримуємо десь двадцять тисяч робіт. Диктант перевіряє спеціальна група з п’яти-шести осіб. Роботи без помилок чи з однією ми передаємо Олександру Авраменку, щоб він уже подивився своїм професійним оком. І вже з цієї когорти обираємо переможців.

Михайло Кукін: Коли будуть результати?

Аліна Акуленко: У перший чи другий тиждень грудня. Оголошення результатів — це ще одне свято, ми запрошуємо учасників, згадуємо як ми писали диктант.