Чому нардепи два роки не приймають законопроект «останньої надії»?

З експертом Центру політико-правових реформ Олександром Банчуком говорили про те, чому народні депутати ніяк не приймуть законопроект 2033а, спрямований на те, щоб змінити ситуацію, і що конкретно передбачає цей законопроект.

Тетяна Курманова: Чому ця тема є важливою?

Олександр Банчук: Я думаю, одна із проблем, яка є в суспільстві, економічна, коли всі бачать, що недостатньо їхніх коштів і доходів. Але є інша проблема — несправедливість, коли існують невиправлені судові помилки. Особливо, коли говоримо про довічне позбавлення волі, про дуже тривалі ув’язнення осіб. Це означає, що не тільки особа, яка відбуває несправедливе покарання, знає це, а всі її родичі, вся спільнота, з якою вона спілкувалася, працювала, розуміє, що ця особа стала жертвою різних обставин. Її просто «з’їла» система, засудила.

Це дуже важливо, бо ця ідея і законопроект №2033а якраз спрямований на те, щоб хоча б в цій частині виправити цю несправедливість. Думаю, це погане відчуття в суспільстві, коли ми розуміємо, що судова система, яка повинна захищати людину, незважаючи на будь-які обставини, діяла виключно формалістськи і засудила невинувату особу.

Тетяна Курманова: Наприклад, гучна справа останніх років Олександра Рафальського: його і ще трьох людей було засуджено до довічного позбавлення волі.

Олександр Банчук: Так, і в місцях позбавлення волі він помер. Вони отримали низку рішень міжнародних інстанцій. Але, оскільки наша нинішня вітчизняна система не передбачає цих елементів перегляду таких справ, вона виявилася бездієвою. Є порушення, є позиція міжнародних судових інстанції, ЄСПЛ, є доповіді відповідних доповідачів ООН про виявлені в цьому процесі порушення. Оскільки нема відповідного закону і відповідної процедури, в які двері не стукала його мати, інші зацікавлені особи, адвокати, які представляли його позицію, вони не могли цього добитися.

Якраз законопроект №2033а, який чекає свого другого читання (другий рік чекає свого ухвалення), передбачає, щоб дати цей останній шанс таким людям.

Тетяна Курманова: Скільки таких людей?

Олександр Банчук: Важко сказати. Можемо сказати, коли особи подадуть відповідні скарги і їх буде розглядати суд, за результатами розгляду вирішить: була помилка чи не було, є підстави залишити в силі судовий вирок чи, можливо, виправдати.

За найменшими підрахунками йде мова про можливість перегляду близько тисячі справ. Можливо, всі тисячу переглянуть і  не знайдуть цих підстав, можливо, буде 10%. Тільки суд може поставити крапку в цій ситуації.

Тетяна Курманова: Але така можливість повинна обов’язково бути.

Олександр Банчук: Повинна бути. Я скажу навіть більше, є висновок від початку цього року: експерти Ради Європи зробили експертизу цього законопроекту і висновок від Ради Європи на відповідність законопроекту європейським стандартам. І вони визначили, що ми навіть обмежили кількість справ, які повинні переглядатися. Ми визначили тільки особливо тяжкі злочини, коли люди засуджені. Вони пропонують навіть за тяжкі злочини, де йдеться про більше десяти років позбавлення волі.

В 2012 році був ухвалений Кримінальний процесуальний кодекс. У момент його ухвалення були запроваджені дуже важливі елементи і нові стандарти розгляду судових справ. Якщо раніше був захисник чи не було, яку роль виконував захисник на різних процесуальних діях — це не мало значення. По кодексу 60-го, який діяв до 20 листопада 2012 року, це фактично не мало принципового значення, людину могли засудити. Наприклад, на початку розслідування людину залучали як свідка, фактично обманом отримували показання (можливо, під катуванням) і далі зі свідка перетворювали на обвинуваченого і засуджували.

Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року (але тільки до нових проваджень) визначив, що ці докази, ці процедури є недопустимими. Якщо в провадженнях після 20 листопада 2012 року такі будуть, то їх не можна застосовувати. Але тоді постало логічне запитання: чим люди, які були засуджені до 20 листопада 2012 року гірші від тих, які були засуджені 21 листопада 2012 року? Це порушує принцип рівності, тому ідея і виникла з цієї нерівності. Цей закон якраз спрямований на те, щоб всі ці європейські стандарти, які на рівні КПК 2012 року були запроваджені до нових справ, поширити на провадження до 2012 року.

Основні критики, які не читають цей законопроект, говорять: «ви випустите вбивць». Але закон автоматично не говорить, що потрібно випускати. Йдеться про те, щоб суд переглянув на підставі нових стандартів ті справи, де особи засуджені до довічного позбавлення волі, щоб їхні справи (якщо вони цього бажають) могли бути переглянуті. Ось і все, що передбачає цей закон.

Ще один елемент, чого законопроекту бояться депутати, — це закон імені Савченко. Що відбулося в грудні 2015 року (бо цей закон фактично змінений в цьому році або скасований, можна сказати)? Цим законом автоматично особам за день їхнього перебування в СІЗО на досудовій стадій зараховувалося як два дні в місцях позбавлення волі. Це означало, що фактично всім, хто був засуджений, автоматично з моменту ухвалення цього закону терміни скоротилися майже вдвічі.

Звичайно велика кількість людей вийшла на волю, бо в цій частині закон був непродуманий. Вийшло так, що якщо зараз ми звертаємось до депутатів, до інших політиків, до представників міністерств з приводу цього закону, всі кажуть: «А, то це схоже з законом Савченко». Вони розуміють, який був негативний суспільний резонанс закону Савченко, бо справді криміногенна ситуація погіршилась з ухваленням і застосуванням закону. Ми з цієї ініціативою опинилися в такій ситуації, що розуміємо: потрібно вирішити проблему несправедливо засуджених осіб, але депутати не наважуються це зробити.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.