Что написали о Донбассе победители конкурса «Честь профессии — 2017»?

По словам организатора, задача конкурса «Честь профессии» — найти и прославить тех, кто показывает эталонные примеры журналистской работы

Ведучi

Дмитро Тузов,

Наталя Соколенко

Гостi

Катерина Мясникова,

Ирина Виртосу

Что написали о Донбассе победители конкурса «Честь профессии — 2017»?
https://static.hromadske.radio/2017/05/hr_kyivdonbass-17-05-20_virtosu.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/05/hr_kyivdonbass-17-05-20_virtosu.mp3
Что написали о Донбассе победители конкурса «Честь профессии — 2017»?
0:00
/
0:00

В студии Громадського радио — организатор конкурса «Честь профессии» Катерина Мясникова и победительница в номинации «подача сложной темы» Ирина Виртосу.

Наталья Соколенко: Расскажите больше о конкурсе. Как прозвучала тема Донбасса в сюжетах, статьях и других формах журналисткой работы, поданных на конкурс?

Катерина Мясникова: Вчера у нас прошла восьмая церемония конкурса «Честь профессии». Это конкурс, задача которого — найти, показать и прославить тех, кто показывает эталонные примеры журналистской работы. У работ, которые стали финалистами, есть что-то общее. Очень много расследований, поиска ответов на вопросы. Вопрос Донбасса — это отдельная группа наших работ. Есть работы о социальных аспектах влияния войны. Очень много вопросов задают о коррупции, о финансировании, о том, как решаются проблемы переселенцев, армии, местного населения. Большой сегмент работ посвящен именно коррупции.

Дмитрий Тузов: Насколько острые эти материалы? Насколько они сосредоточены на конкретных фактах?

Катерина Мясникова: Работы очень острые. Одна из наших победительниц говорила о форме для работников пожарных служб, в которой люди фактически горят, потому что деньги потрачены ненадлежащим образом. По результатам таких расследований будут вносить изменения к техническим требованиям этой одежды. То есть работы, которые ми видим на конкурсе, — это работы без страха называть вещи своими именами. У нас было очень много работ о высших эшелонах власти — о президенте, о премьере.

Наталья Соколенко: Она из таких неудобных тем прозвучала у журналистки Ирины Виртосу. Она победила в номинации «подача сложной темы» с материалом: «Війна, яка не відпускає: насильство у родинах учасників АТО». Почему вы решили взяться именно за эту тему?

Ирина Виртосу: До того ця тема була в рамках інформаційної кампанії «Війна, яка не відпускає». До того ця тема так чи інакше згадувалася у журналістських матеріалах. Але в медіа просторі я не бачила системного та глибинного дослідження про те, що значить домашнє насильство, яке проявляється у конкретній родині, куди повертається боєць. Виникла ідея дослідити цю тему від «а» до «я». Причому не з позиції «правозахисних прокоментував — ми передали». Це були матеріали, які публікувалися у різних виданнях. Про проблему домашнього насильства ми говорили на Громадському радіо, це було і в «Українській правді», і на «Радіо Свобода», і в регіональних матеріалах.

Потім нам написали у коментарях: «А що ж ви говорите тільки з потерпілими жінками, а не спитали думку самих бійців?» Це було слушне зауваження. І ми зібрали бійців, які були готові говорити на цю тему відверто. Це була закрита фокус-група. Бійці говорили з психологом, якому вони довіряли. І десь на третій годині вони почали розкриватися і говорити ті речі, які їм наболіли. Це було тривале 5-годинне інтерв’ю. Було 8 бійців і психолог, який сам воював на війні. В рамках інтерв’ю розкривалися дуже серйозні речі.

З цією темою я почала намагатися виходити на жіночу аудиторію жіночих видань.

Наталья Соколенко: Тобто в «глянець». І які журнали надрукували?

Ирина Виртосу: Зокрема, «L’officiel», а також видання «Повага».

Наталья Соколенко: Як вам вдалося переконати «L’officiel», де пишуть про моду, стиль життя, мистецтво?

Ирина Виртосу: «L’officiel» позиціонує себе як інтелектуальне видання. Наприклад, вони започаткували рубрику, в якій щовівторка виходять матеріали українською мовою. Це була їхня громадянська позиція. Якщо я не помиляюся, ця ініціатива була запроваджена з подачі Даші Зарівної, яка на той час була головним редактором онлайн-видання «L’officiel». Я вийшла до Даші Зарівної з такою пропозицією. Вона сказала, що це дуже крута ідея, але треба подумати, як її правильно подати. Вона передала мої контакти випусковій редакторці Тоні Мироненко, яка дуже довго зі мною працювала. Це справді тривало дуже довго, бо в них були свої редакційні плани. Зрештою я пішла в інші матеріали, і тут випадково дізнаюся, що мій матеріал опублікували.

Дмитрий Тузов: Який вплив мала публікація?

Ирина Виртосу: Основа матеріалу — історія жінка. Я була вражена тим, що вона говорила надзвичайно відверті речі. Наприклад, про сексуальне насильство в сім’ї говорять вкрай рідко. Звісно, імена та моменти, які можна було б впізнати, були змінені. Я з нею продовжую спілкуватися. Коли ми з нею говорили на етапі інтерв’ю, вона була ще одружена. Тоді вона прийняла рішення про розлучення. І от нещодавно вона повідомила, що розлучилася. Вона сказала: «Я для себе нарешті поставила крапку».