Чи польські ЗМІ помітили візит Анджея Дуди в Україну?

13 грудня президент Петро Порошенко в Харкові зустрівся з Президентом Республіки Польща Анджеєм Дудою, який прибув до України з одноденним робочим візитом.

Напередодні візиту міністр закордонних справ Польщі Ващиковський заявляв про те, що відмовлятиме президента від візиту до України.

Наталя Соколенко: Як польські медіа, політики, громадські діячі та історики сприйняли і прокоментували вчорашній візит Анджея Дуди до Харкова, де вони разом із Петром Порошенком відвідали могили польських вояків і було зроблено чимало заяв?

Ігор Ісаєв: В Україні (з того, що я слідкував) дуже велика увага була прикута до цього візиту, в Польщі — ні. Повістка польської політики зараз така, що це не є головна тема на порядку денному. В Польщі зараз відбуваються значно більші зрушення, якщо йдеться про внутрішню політику, про систему судочинства, парламент приймає досить резонансні законопроекти про суди, є протести на вулицях міст, відбулася зміна голови уряду. Незважаючи на те, що візит дуже «підігравали» перед цим всі ці заяви Ващиковського, коли стався сам візит, всередині країни змінилося дуже багато речей. І цей візит, я маю враження, минув побіч.

Читайте також: Історія не повинна впливати на партнерство України та Польщі, — Порошенко

Із того, що є, я бачу більше розчарування, ніж надію. Мені здається, в Україні це теж є. Президенти вчора сказали все те, що вже давно говорилося і було зрозуміло. Вони не внесли нічого нового, якщо йдеться про вирішення критичних питань, які є в польсько-українських відносинах.

17 листопада був консультаційний комітет президентів Польщі та України, на який так само покладалися дуже великі надії, як і на візит Дуди. Консультаційний комітет 17 листопада ввечері озвучив те саме, що озвучили вчора Порошенко і Дуда, тільки на ранок наступного дня Святослава Шеремету, відповідального секретаря Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни і політичних репресій, не пустили до Польщі. Ці речі вже були сказані і вони дуже швидко перестали діяти. Зараз чогось нового я теж не побачив. Є розчарування, що можна було зробити більше.

Наталя Соколенко: Можливо, на це відреагували польські історики, адже йшлося про впорядкування обопільної політики із захороненнями як українських вояків на території Польщі, так і поляків на території України?

Ігор Ісаєв: По-перше, можливо, я щось не побачив, але поки не бачив голосної реакції Інституту національної пам’яті. По-друге, якщо ви знаєте, в цих домовленостях між президентами Польщі та України, саме постулат польської сторони був такий, щоб перевести переговори про поховання з рівня Інститутів національної пам’яті (від істориків) на рівень віце-прем’єрів (політиків). Навіть якщо історики щось скажуть, це вже знаходиться не в їхній компетенції.

Президенти домовилися про те, що будуть домовлятися інші особи. Я від себе вже додам: які вже намагалися домовитися.

Наталя Соколенко: Пьотр Ґлінський, а з українського боку Павло Розенко. Вибір Павла Розенка не є до кінця зрозумілим, адже в нас є ще один віце прем’єр — В’ячеслав Кириленко, мені здається, це ближче до його компетенції. Але хто такий Пьотр Ґлінський, який буде представляти Польщу в двосторонній комісії з питань поховань?

Ігор Ісаєв: Це та людина, яка вже намагалася домовитися з Україною і не домовилася. Через це в мене є песимізм щодо вчорашньої зустрічі Дуди й Порошенка. Йдеться про те, що Пьотр Ґлінський — це віце-прем’єр і міністр культури. Він вже намагався домовитися з українськими політиками — з Євгеном Нищуком, міністром культури, та Володимир В’ятровичем, головою ІНП, про розблокування мораторію на ексгумацію поляків на території України. І в нього нічого не вийшло. Більше того, в Києві  він зробив заяву і сказав, що він домовився про це (при тому, що не домовився). З цієї події бере початок хронологія останнього польсько-українського напруження. В це включився Ващиковський, міністр закордонних справ, і так далі – пішло і перекрутилося. З Ґлінського фактично останнє напруження почалося. Через це в мене нема великого оптимізму.

Читайте також: Чому Польщі вигідно називати українських заробітчан «біженцями»?

Мене дуже здивувало, що Дуда дуже багато говорив про історію і майже не говорив про те, що він знаходиться в Харкові. Згадав постійні фрази в польсько-українських відносинах про те, що Польща підтримує Україну і так далі. Натомість, я маю враження, що він приїхав до Львова, а не до Харкова. Принаймні, ментально це так виглядало.

З одного боку, знаходитися в такому місті і не розуміти пріоритетів України, не хотіти розуміти те, що Україні болить, — це дуже велика польська проблема. З іншого боку, коли я слухав Петра Порошенка, в мене було таке ж враження, тільки про небажання розуміти польську сторону. Я теж не бачу з боку українських політиків щирої чутливості щодо історичних питань, які є в польської сторони. Можна мати багато претензій до офіційної Варшави, що вона інструментально використовує цю історичну повістку і так далі, але не можна при цьому не зробити закид українській стороні, котра ніколи з відповідною чутливістю до цього не ставилась, бо це реальні польські болі й така річ, з якою просто так гратись не можна і не можна в посткомуністичному «кучмівському» стилі сказати: «пробачаємо, просимо пробачення» — все, і відкладемо дуже далеко.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.