Чи припустиме обмеження свободи слова під час збройного конфлікту або війни?

У студії Громадського радіо — американська журналістка Марія Міцьо.

Марія Міцьо: З XX століття є дуже багато прикладів, коли під час війни держави обмежували і внутрішню свободу слова, і вплив зовнішньої пропаганди. Це історична основа і суверенне право у міжнародному праві вважати, що держава має право обмежувати ворожу пропаганду. У договорі ООН про море, у морському законі, є положення про те, що судна, які з’являються біля берегів підписантів договору і видають ворожу пропаганду, вважаються агресором. З ним можна поводитися так само, як з недружнім судном. Проблеми пропаганди на високому державному рівні нещодавно з’явилися. Можна сказати, що це сталося у 2013 році. Це було багато років тому, але таким жорстким, що передачі можна називати мовою ненависті, стало останні 4 роки.

Я була в Україні з 90-х років, журналістом я працювала з 1991-го року, коли на українському телебаченні ще були радянські канали, був дуже великий конфлікт щодо Чорноморського флоту. Центральні канали вели дуже агресивну інформаційну політику. Це був один з приводів створення «Інтеру», щоб редакційні рішення приймалися в Україні.

Валентина Троян: За кілька хвилин до ефіру ми з вами дискутували. Нещодавно був оприлюднений список, який отримали провайдери, з інтернет-ресурсами, які українська влада пропонує заблокувати на території України. Туди увійшли сайти, підконтрольні бойовикам «ЛНР» та «ДНР». Я намагалася довести, що хоча б журналісти мають заходити на ці сайти, щоб знати, що там пишуть і протидіяти пропаганді.

Держава має право обмежувати ворожу пропаганду

Марія Міцьо: Тут є кілька питань. Одне — питання суто свободи слова і журналістики. Але тут також треба додати, що існують військові питання, питання розвідки. Якщо військо і розвідка правильно працюють, ми, можливо, не знаємо всі причини заборони. Загалом я розумію, чому дослідникам, аналітикам, журналістам важливо дати доступ до тієї інформації, тому що треба знати, що думає противник, як він думає, які наративи поширює. Тому я бачу причини зробити виняток навіть у питанні національної безпеки, але я не знаю військові та розвідкові деталі. Але окрім дослідників, журналістів, є питання споживачів. Вони хочуть мати цю інформацію, і тому вона має бути дозволена? Це дуже небезпечний аргумент, бо останні 20 років він вживався не для поширення прав споживачів, а для поширення прав корпорацій. Це може загрожувати свободі слова більше, ніж багато інших обмежень, бо завжди знайдеться споживач, який хоче чути страшні речі.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.