https://lpl.com.ua
Про діяльність платформи «Люди допомагають людям» та особливості своєї роботи розповідають Юлія Гоць, соціальний працівник та Лариса Безуглова, волонтерка.
Андрій Куликов: «Люди допомагають людям» — концепція не нова. Навіщо заявляти такі очевидні речі?
Лариса Безуглова: Ми розуміємо, що проблеми, які звалилися на нас у зв’язку з подіями на сході, анексією Криму, призвели до того, що люди об’єдналися з метою допомогти. Дітям, дорослим, пораненим, вдовам.
В благочинності я більше семи років. Для мене унікальним було те, що всі 100% допомоги на платформі доходять до родини. Коли ви заходите на сайт, знаходите профайл будь-якої родини, яка є на платформі — на кожну відкритий особистий картковий рахунок.
Платформу підтримує «Райффайзен Банк Аваль». Ці рахунки прямі, іменні та безвідсоткові для родини. Друга унікальність в тому, що вона не тільки для набувачів допомоги. Вона об’єднує спонсорів, донорів, усіх, хто хоче допомогти. Можна написати відповідного листа на платформу. Є ряд компаній, які є постійними партнерами та переказують великі транші. Ці транші розподіляє координаційна рада. Розподілом коштів займаються вдови загиблих. Три жінки: Ірина Міхнюк, голова координаційної ради, Олена Торган-Гуменюк і Еліна Галва. Ми як волонтери, співробітники платформи, не маємо стосунків до коштів. Це абсолютно прозорий розподіл.
Тетяна Трощинська: У нашій студії була Ірина Міхнюк, вона теж говорила про платформу, але також про підтримку вдів одна одною. А також говорила, що коли платформа лише починала роботу, Ірина і Ольга Богомолець обходили багато банків, але банки хотіли закласти свій інтерес. А «Райффайзен Банк Аваль» погодився не брати жодної копійки з цих коштів. Юлія, а що робить соціальний працівник?
Юлія Гоць: У нас це людина, яка постійно напряму комунікує з родинами загиблих, приймає дзвінки по «гарячій лінії», консультує з усіх питань про допомогу.
Андрій Куликов: Який відсоток допомоги надходить від окремих громадян, а який від компаній?
Лариса Безуглова: Сьогодні ми отримали звіт, зробили внутрішнє розмежування про надходження грошей. Динаміка зросла. За чотири останні місяці від простих людей через Інтернет зайшло понад 150 000 гривень.
Андрій Куликов: Наскільки благодійна робота змінює людину? Ви колись прийняли рішення робити цю роботу, чому ви не шкодуєте про це?
Лариса Безуглова: Знаєте, скільки разів я говорила, що все, не буду більше ніколи, перегорала, ревіла в подушку і не в подушку. Але проходить час, ти встаєш і робиш те, що маєш робити. Напевно, нагорі видніше.
Тетяна Трощинська: А навіщо воно вам?
Лариса Безуглова: Ви не уявляєте, яка це задоволення, коли допомагаєш бідовій родині. У нас є такі, це не секрет. Зараз Адвентистька церква дала нам 37 місць по Україні для дітей дружин загиблих у літні табори. Ми по регіональних координаторах проінформували про таку можливість безкоштовно. Мама знає, що її дитина цей час буде нагодована, залялькована і під опікою.
Андрій Куликов: Юлія, вам доводиться розмовляти з людьми, які зазнали величезного горя. Наскільки це справляє на вас психологічний вплив і як ви це долаєте?
Юлія Гоць: Важко. Особливо, розмови з матерями загиблих. Це може бути розмова і на дві години. Поки говориш, поплачеш, посмієшся, дізнаєшся історію дитини від народження до дня поховання. Намагаюся триматися. На вихідних — відпочивати, малювати
Андрій Куликов: Як ви розрізняєте, що люди, які звертаються до вас по допомогу, справді потребують її?
Юлія Гоць: На нашій платформі більше надається фінансова допомога. Якщо людині потрібна юридична консультація, ми контактуємо з помічниками Ольги Богомолець. Щодо того, насільки людям потрібна допомога, ми звертаємось до координаторів в регіонах. Вони на місцях контактують з родинами, знають їх, ситуацію в родині та що саме цій родині потрібно.
Андрій Куликов: Є люди, які хочуть допомагати, але які не мають грошей, хоча у них є час. Чи треба вам такі люди?
Лариса Безуглова: Треба допомога. Інколи телефонують, говорять, що, наприклад, залишились ліжка. Допомога одразу знаходить свого. І ті ліжечка дійсно були тоді потрібні. Ми стикнулися з тим, що було багато звернень щодо дитячого одягу, але нового бажано. Адже людина настраждалася, їй хочеться новенького для дитини. Коли тільки Юлія озвучила, що йдуть такі звернення, мені телефонує Наталя Логвин, одна із керуючих працівниць «МodnaKasta» і каже, що є одяг у складських залишках.
Андрій Куликов: Ви говорите про координаторів у регіонах. Це українські області?
Лариса Безуглова: Так.
Тетяна Трощинська: А якщо говорити про Донецьку та Луганську?
Лариса Безуглова: Центрів нема. Але є волонтери, які погодилися співпрацювати з платформою на місцях. Вони йдуть у ті родини, дивляться ситуацію, намагаються допомогти.
Андрій Куликов: Ви весь говорите: наші дівчата. А чоловіки є?
Лариса Безуглова: У штаті є чоловіки. Зараз долучився волонтер Іван Саюк. Він займається налагодженням стосунків з діаспорами. Є прекрасний Дмитро Лисюк. Робить все, що пов’язано з технікою, сайтом, перекладає тексти та наповнення на англійську.