Денді-Путін і Трамп-метелик. Про що жартує The New Yorker

Лютневий номер культового американського журналу The New Yorker вийшов з карикатурою на Путіна і Трампа. Мистецтвознавиця Ася Баздирєва аналізує обкладинкиу де Путін представлений в образі денді

Ведучі

Лариса Денисенко,

Ірина Славінська

Гостi

Ася Баздирєва

Денді-Путін і Трамп-метелик. Про що жартує The New Yorker
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_kyivdonbass-17-03-02_badareva.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_kyivdonbass-17-03-02_badareva.mp3
Денді-Путін і Трамп-метелик. Про що жартує The New Yorker
0:00
/
0:00

На зв’язку зі студією Громадського радіо мистецтвознавиця Ася Баздирєва, яка зараз живе і навчається у Нью-Йорку.

Ірина Славінська: На першій шпальті не лише карикатура, а й назва написана кирилицею. Це смішна обкладинка?

Ася Баздирєва: Так, це дуже смішна обкладинка. І взагалі, The New Yorker — це такий сатиричний журнал, який починався ще 90 років тому. Він з’явився як відповідь на міський ньюйоркський буржуазний лайфстайл, і здебільшого розповідав про те, що робити у місті, куди піти. Навіть якщо вони писали про безробіття, то йшлося про акторів на Бродвеї. Тобто так, я би сказала, що це така дуже стьобна, дрібнобуржуазна річ, яка не опускає моменту у своїх відомих карикатурах простібати все, що важливо для нью-йоркського елітарного мешканця.

Ірина Славінська: Кого вона стібає, над ким сміється The New Yorker?

Ася Баздирєва: На першій обкладинці The New Yorker був зображений такий собі денді — образ юнака, який роздивляється метелика через монокль. І щороку у лютому журнал повторював цю обкладинку, традиція не змінювалась протягом 70 років. Вперше це сталося у 1994 році, хоча сам формат і залишився — це завжди денді, який щось роздивляється через монокль. Щось важливе для міста, те, що розхитує соціальний пласт. З того часу був і хіпстер, і жінка, яка бореться за права, і от, зрештою, прийшла черга Путіна. Про що говорять у місті зараз — яким чином Путін, Росія впливають на політку Америки.

The New Yorker, Путін

Я ще вчора передивилася обкладинки The New Yorker за останні 90 років — лише один раз у лютому вони не дотримались свого правила робити першу шпальту з денді. І це було у 2014 році, Олімпіада. На обкладинці Путін, зображений фігуристом, а у журі — теж всі Путіни. Ця історія з впливом Путіна давно вже у фокусі видавців The New Yorker, а сучасна обкладинка повністю вкладається у жанр.

Лариса Денисенко: Чи відреагували інші медіа на цю обкладинку?

Ася Баздирєва: Я не бачила якогось медійного буму. Тут, мені здається, варто наголосити, що попри те, що The New Yorker — це лайфстайл медіа, вони пишуть дуже великі і складні статті. Це говорить про те, що людина, яка його читає трохи привілейована, означає, що у неї є освіта, щоб зрозуміти цей складний жанр, складний гумор, у неї має бути час, щоб думати.

Ірина Славінська: Чому ця обкладинка грає як сатира?

Ася Баздирєва: Класичний образ денді на обкладинці — це втілення самого ньюйоркця, людини, яка гуляє містом, щось роздивляється. Зараз цей світ дуже похитнувся, бо розмова ведеться про те, що ньюйоркці вже начебто не власними очима дивляться на світ, а через цю медійну запону, яку провадить Росія. Стаття у журналі якраз про це і говорить — якими методами Росія впливає на те, що думає людина у Нью-Йорку.