Деякі судді, які виносили вирок Левку Лук’яненку, були відзначені нагородами вже за часів незалежної України, - адвокат

В матеріали його справ вивчав адвокат Роман Титикало. Він сьогодні гість нашої студії.

Олена Бадюк: На день народження Левка Лук’яненка у День Незалежності ви опублікували аналіз його справ, за які він був засуджений. 25 років він провів у тюрмах та таборах, а спочатку взагалі був засуджений до розстрілу.  Ви вивчили ці документи, яким відкрився для вас Левко Лук’яненко?

Роман Титикало: Для того, щоб написати ґрунтовну публікацію, я ще продивився багато відео, прочитав багато його книжок, тобто я намагався відкрити публікацію не тільки з сухого аналізу кримінальних справ, а повністю з урахуванням особистості і з урахуванням його спогадів про роки ув’язнення та тих мотивів, якими він пояснював свої дії. Він мені здався дуже принциповою людиною, яка йде по життю зі своєю позицією. З 1953-го року він виношував ідею самостійної, незалежної України, і почав її реалізовувати шляхом створення громадської організації у 1960-му році. Ця  «Українська робітнича селянська спілка» ставила за мету відокремлення України мирним шляхом. Не встиг він з однодумцями доопрацювати навіть першу частину статуту цієї організації, як один з членів цієї спілки пішов до КДБ і зробив донесення. Після чого порушили кримінальну справу, всіх членів затримали і почали судити. За результатами розгляду цього обвинувачення всім, крім Левка Лук’яненка, дали по 15 років, Левку Лук’яненку дали вищу міру покарання – розстріл. Він подав касаційну скаргу, де вказав, що дії його кваліфікували правильно, але застосували до нього жорстку міру покарання. Верховний Суд СРСР переглянув цей вирок і змінив його на 15 років ув’язнення, так само як і решті членів цього руху.

Олена Бадюк: Він відбув ці 15 років покарання, що було далі?

Роман Титикало: Він повернувся на Чернігівщину, почав працювати слюсарем у місцевій лікарні, перебуваючи під наглядом. За ним слідкували, не давали змоги спілкуватися з кимось. В цей період за ініціативи Миколи Руденка виникла ініціатива створити Українську Гельсінську спілку. Вона була дуже цікавою з юридичної точки зору, тобто вони не говорили про повалення влади, а говорили про демократичні цінності, про підтримку того, під чим підписався Радянський Союз. А Радянський Союз мав у собі дисбаланс. Він зовні говорив про демократичні права, а з іншого боку він намагався їх придушувати. І Левко Лук’яненко скористався цим дисонансом і спробував у законний спосіб протидіяти існуючій системі. Тому певний час його не затримували. Але в решті решт кримінальна справа проти нього була порушена, і 1977-го року Левка Лук’яненка затримали. Ця кримінальна справа знаходиться в архіві СБУ, доступ до неї відкритий. Опис цієї справи мною зроблений і знаходиться на сайті «Української правди».

На цей раз його звинуватили за виготовлення, розповсюдження і зберігання літератури, яка порочить радянський лад. Левко Лук’яненко вимагав відкритого процесу, участі преси, вимагав дати йому скористатися правовою допомогою адвоката з Українсько-американської спілки юристів в Америці. Коли почався судовий процес, він заявив відвід адвокату, якого йому надала держава, заявив відвід прокурору і суддям, тому що вони були членами Комуністичної партії, а стаття політична, відповідно, мав місце конфлікт інтересів. Суд відмовив у цих відводах, задовольнив тільки відвід адвокату.

Ті, хто боровся за незалежність України, отримали табори і заслання, а багато тих, хто їх засуджував, стали сучасною системою судової влади. 

Олена Бадюк: Ви відстежували подальшу кар’єру прокурорів і суддів у цій справі, і тут є цікаві факти.

Роман Титикало: Так. Левко Лук’яненко отримав вирок, його засудили на 10 років і п’ять років заслання. Його вирок переглядався Верховним Судом УРСР і залишений був без змін. Так от судді того Верховного Суду стали суддями Верховному Суду незалежної України. Одному з суддів було присвоєно звання заслужений юрист України за часів Януковича. Більшість з прокурорів, які судили Лук’яненка або Чорновола, пішли на пенсію, стали заслуженими пенсіонерами, почали  отримувати надбавки, нагороди і все інше. Виходить, що ті, хто боровся за незалежність України, отримали табори і заслання, а багато тих, хто їх засуджував, стали сучасною системою судової влади.

Полную версию разговора можно прослушать в прикрепленном звуковом файле.