«Дім добра» на Черкащині став рідним для 9 сиріт зі сходу

В гостях «Громадського радіо» багатодітна матір Тетяна Горозія і координатор громадської організації «Миротворець» Олександр Панасюк.

Тетяна Трощинська: Коли і чому з’явився «Дім добра»?

Тетяна Горозія: «Дім добра» — тому що я мрію, щоб там було добро, ніколи не лились сльози і не звучало слово «війна». Я хочу, щоб діти в цьому домі знали тільки добро і самі вчилися бути добрими.

Сергій Стуканов: Коли виникла ця ідея?

Тетяна Горозія: Я закінчила педагогічний училище в Умані. Завжди хотіла стати педагогом. Можливо тому що мій батько ріс сиротою і опікуном чотирьох молодших сестер і братів.

Якось його найменшого брата віддали до дитячого будинку, щоб там вигодувати під час голодних років. Через місяць батько прийшов провідати братика, але виявилось, що його вже усиновили. Понад 60 років мій батько шукає свого молодшого брата.

Я чула ці розповіді з раннього дитинства і, коли читала «Мені тринадцятий минало…», розуміла, що це про долю мого батька.

20 років я пропрацювала директором швейної фабрики. Одного разу мені запропонували викупити панську садибу. Я порадилась з чоловіком і дітьми і вирішила, що викуплю цей будинок і завезу туди дітей-сиріт.

Коли я вже везла з Черкас документи на будинок, потрапила у важку автокатастрофу, а потім подумала, що ж я не встигла зробити в житті. Таким чином я зрозуміла, що маю жити заради дітей.

Одного разу ввечері я попросила про фінансову допомогу на облаштування будинку в Інтернеті, а вже вранці мені зателефонували з ГО «Миротворець».

Тетяна Трощинська: Чому ви відгукнулися на цей заклик?

Олександр Панасюк: Коли ми познайомили з Тетяною Олексіївною і побачили всю чистоту цих намірів, зрозуміли, що таким чином ми можемо не просто дати прихисток дітям, ми можемо дати їм майбутнє. Сьогодні ми з гордістю можемо сказати, що проект вдався.

Сергій Стуканов: Скільки дітей там проживає? Розкажіть про них.

Тетяна Горозія: 9 дітей: як з Мар’їнського дитбудинку, так і з Дебальцево. Завтра ми беремо дівчинку з Амвросіївки, вже оформили документи. У кожного з них є своя трагедія, розговорити їх було дуже важко.

На сімейній раді ми вирішили брати дітей саме зі сходу України, так як вони втратили своїх найближчих родичів і їхнім домом вважався дитячий будинок.